Оборона Заполяр'я

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Оборона Заполяр'я — бойові дії військ Північного і Карельського фронтів, Північного флоту і Біломорської військової флотилії проти німецьких і фінських військ на Кольському півострові, у Північній Карелії, на Баренцевому, Білому та Карському морях у червні 1941 — жовтні 1944 року.

Початкові дані[ред.ред. код]

Німецьке командування запланувало захопити важливі стратегічні пункти на півночі СРСР — Мурманськ та Кіровську залізницю. Для досягнення цього німецькі та фінські війська наносили удари в трьох напрямках — на Мурманськ, Кандалакша та Лоухи.

Зі сторони Німеччини бойові дії провадили Армія «Норвегія» (15 січня 1942 року перейменована в армію «Лапландія») Ніколаса фон Фанкельхорста — до 150000 військових (згідно інших, теж радянських даних — до 250000). З 1 червня 1942 року армією керував Едуард Дітль, з 28 червня 1944 — Лотар Рендуліч. Армія дислокувалася в райомі Петсамо та на півночі Фінляндії; у своєму складі мала 5 німецьких та 2 фінські дивізії, діяла за підтримки 5-го повітряного флоту Третього Рейху (генерал Ганс-Юрген Штумпф) — в напрямі Мурманська було задіяно близько 160 літаків. Група була розгорнута від Варагнер-фіорду до Суоміссалмі.

Станом на 22 червня 1941 року Військово-морський флот Німеччини в північній Норвегії зосередив 15 тральщиків та 10 сторожових кораблів, 6 підводних човнів, 5 есмінців, 3 міноносці, 1 мінний загороджувач, разом з допоміжними — 55 кораблів. Після провалу швидкого наступу сюди додатково перекидаються 1 лінкор, один легкий крейсер та 3 важких, 2 флотилії есмінців та 20 підводних човнів, до 500 літаків.

10 лютого 1941 до Кіркенесу прибуває 6-та флотилія ескадрених міноносців крігсмаріне — Z-4 (Ріхард Бітзен), Z-7 (Герман Шеман), Z-10 (Ганс Лоді), Z-16, Z- 20.

З боку СРСР тут протистояли:

  • 14-та армія Північного фронту (з 13 серпня 1941 — Карельський фронт) Фролова В. О.; дислокувалася в Мурманській області та північній Карелії, мала у своєму складі 42-й стрілецький корпус — 104-та та 122-га стрілецькі дивізії, 14-ту стрілецьку, 52-гу стрілецьку дивізії та 1-шу танкову дивізію; ширина лінії оборони армії становила 550 кілометрів; тут радянські війська мали 1500 гармат і мінометів, у наступаючих — 2300
  • 7-ма армія — мала в складі 54-ту, 71-шу, 168-му та 237-му стрілецькі дивізії; загальна чисельність раяднських сухоптних військ вираховувалася на 103000 бійців;
  • Північний флот — керував Головко А. Г.; флот розміщався в Баренцевому та Білому морях. В складі флоту була дводивізійна бригада ескадрених міноносців капітана 2-го рангу М. М. Попова — 7 есмінців (п'ять проекту «7» та два проекту «Новік», один корабель знаходився на капітальному ремонті), 15 підводних човнів, 7 сторожових кораблів, 14 малих мисливців, 2 тральщики, 2 торпедні катери та 116 літаків.

Протягом червня — серпня 1941 року до складу Північного флоту мобілізовано 35 тральщиків та 29 сторожових кораблів (СКР) — переобладнані з риболовних траулерів, 4 мінні загороджувачі, 2 СКР — колишні криголамні пароплави, 30 катерних тральників та 26 сторожових катерів, переобладнаних з дрифтерботів та мотоботів.

На початковому етапі радянські армії в Заполяр'ї резерву не мали, був створений протидесантний резерв — стрілецький батальйон, що базувався в Мурманську.

Німецький наступ червня — вересня 1941 року[ред.ред. код]

26 червня Фінляндія оголошує війну СРСР. 29 червня 1941 року німецькі та фінські війська маючи прикриття 120 літаків почали наступ з нанесенням основного удару на Мурманськ з допоміжними ударами на Кандалакшу та Лоухи, згодом зконцентровано сили в напрямі Мурманська. Мурманський напрямок обороняли 14-та та 52-га стрілецькі дивізії, на півостровах Рибачий та Середній розміщався 23-й укріпрайон. 135-й стрілецький полк 14-ї стрілецької дивізії, сили 23-го укріпрайону та «Полярна дивізія» народного ополчення (згодом 186-та стрілецька дивізія) зупинили наступаючих на перешийку півострова Середній, нацисти не змогли просунутися за прикордонний знак № 1 СРСР.

Мурманськ після бомбардувань

До 4 липня 95-й стрілецький полк 14-ї стрілецької дивізії, що оборонявся на річці Титовка, відходять на річку Західна Ліца, наступ було зупинено 52-ю стрілецькою дивізією генерал-майора Н. Н. Никишина та десантом морської піхоти — десантувалися в губі Західна Ліца. Десант вдарив по флангу наступаючих, просунувся на 6-8 кілометрів, відтягнувши на себе значні сили противника — зокрема всю артилерію 2-ї гірськострілецької дивізії та 67-й самокатний батальйон. Частини 52-ї дивізії до кінця 8 липня за підтримки есмінців «Урицький» та «Куйбишев» відкинули наступаючих на західний берег Західної ліци.

11 липня німецько-фінські сили поновлюють наступ, вклинюються в оборону 52-ї стрілецької дивізії, 13 липня в постійних боях наступ зупинено, на 20 липня фронт повертається в попереднє положення.

63-й розвідувальний батальйон 52-ї стрілецької дивізії в часі нацистсько-радянської вйни одними з перших захопили «язиків» — німецьких гірських єгерів.

12-13 липня сили крігсмаріне біля острова Харлов (Сім островів) атакували радянський ковой — судна ЕПРОПу РТ-32 та РТ-67 — буксирували паливо з Мурманська в Йоканьгу; корабель охорони загинув, потоплений РТ-67. 22-24 липня біля Теріберки крігсмаріне потопили гідрографічне судно «Меридіан», загинуло 46 членів екіпажу та пасажирів з полярних станцій. 10 серпня 3 німецькі есмінці атакували та потопили на Кільдінському плесі сторожовий корабель «Туман». Авіація Північного флоту здійснює наліт, сильно ушкоджений Z-4, пошкоджені інші, 6-та флотилія відправилася на ремонт до Німеччини.

На Кандалакшському та Лоухському напрямах німецько-фінські сили — 3-й фінський армійський корпус, дві фінські і одна німецька піхотні дивізії — не зуміли досягти залізниці та закріплюються на досягненому рубежі. Зі сторони Кандалакші оборонялася 122-га стрілецька дивізія, друга полоса оборони знаходилася за 25 км вглиб, ту позиції тримала 104-та стрілецька дивізія. За 60 кілометрів на рубежі річки Тунтса-Йокі будувався третій рубіж оборони, там знаходилася 1-ша танкова дивізія — 30 Т-28, до 200 БТ-5, БТ-7, 6 КВ-1 та КВ-2.

В серпні німецькі війська посилюються бойовими частинами СС, перекинутими з Греції, 9-м моторизованим полком СС, піхотним полком та двома окремими кулеметними батальйонами. До 2-ї та 3-ї гірськопіхотних дивізій з Німеччини прибуло 6500 чоловік поповнення.

На основі радянського Північного фронту створюються Карельський та Ленінградський фронт. Карельський фронт вступив в бої з 1 вересня 1941 року.

Після стабілізування фронту в напрямах Кандалакші та Лоух 7-8 вересня 1941 року поновлюється наступ в напрямі Мурманська — ударне угрупування посилене німецьким гірськострілецьким корпусом, успіхів досягти не змогли. Північна німецька група, наступаючи на північному напрямі, до 17 вересня зуміла вгризтися лише на 4-16 кілометрів, вздовж дороги Печенга — Мурманськ — на 25 км. Південна німецька група до 15 вересня за авіаційної підтримки перерізала залізницю Титовка — Мурманськ. 17 вересня 14-та радянська армія починає контрнаступ після потужної артилерійської та авіаційної підготовки та відкидає Третю гірськострілецьку дивізію за річку Західна Ліца. Після цього в напрямі Мурманська велися позиційні бої.

Морські бої за конвої[ред.ред. код]

31 серпня 1941 року до Мурманська прибуває перший конвой союзників «Дервіш» — згодом названий PQ-0 — 6 транспортів та кораблі охорони.

Наприкінці 1941 року на Північному фронті з'являється 8-ма флотилія крігсмаріне — есмінці Z-23, Z-24, Z-25, Z-27. Есмінцями була проведена операція по нападу на конвой PQ-6, без особливого успіху.

За перший рік війни до Мурманська прибуло 7 конвоїв, до Великої Британії відійшло 4 конвої.

З березня 1942 року нацистські сили проводили проти кожного конвою морську та повітряну операції. З 5-го нацистського флоту та фінських ВПС — загалом до 900 літаків — 150 було задіяно проти конвоїв. При нападі на конвой PQ-13 радянські есмінці «Нищівний» та «Гримучий» виявили першими кораблі крігсмаріне та відкрили вогонь, Z-26 пошкоджений, поспішно відходить; по цьому німці знову атакують конвой, ушкодивши британський легкий крейсер «Тринідад», в бою з британським та радянськими кораблями есмінець Z-26 потоплений.

Атака бомбардувальниками Ю-88 конвою PQ-18. Баренцеве море. 14 вересня 1942 року.
Німецький лижний підрозділ в Заполяр'ї

Бойові дії 1942 року[ред.ред. код]

Весною 1942 року німецьке командування готувало контрнаступ в напрямі Мурманська; в тому ж часі радянське командування готує наступальну операцію з метою відкинути німецько-фіннські сили на лінію кордону. Першими наступ почали радянські війська 28 квітня, в ході Мурманської операції 1942 року та одночасного десанту в губі Велика Західна Ліца — біля мису Пікшуєв — 6250 чоловік 12-ї бригади морської піхоти. Серйозних успіхів не де досягнуто, однак зірвано німецький наступ, 12-13 травня десант був евакуйований. Фронт стабілізувався до жовтня 1944 року.

В липні на півостровах Рибачий та Середній радянськими військами створюється Північний оборонний район.

19 липня 1942 року 9 літаків люфтваффе в Ура-губі потопили сторожовий корабель «Штиль». 20 липня біля входу в Катерининську гавань — головне місце базування Північного флоту — 11 літаків потопили радянський есмінець «Стрімкий».

Біломорська військова флотилія, що мала базу в Архангельську, мала завданням стерегти радянські внутрішні комунікації, пов'язуючі заполярні райони з Архангельськом. Для цього відкрито 1941 року військову базу на Йоканьзі, 1942 — на Новій Землі, 1944 — на острові Діксон.

16 серпня корабель «Адмірал Шеєр» виходить з Нарвіка, маючи завданням зірвати комунікації Північного флоту. 26 серпня біля острова Білуха в Карському морі він потопив криголам «Олександр Сибіряков», а 27 серпня обстріляв базу Порт-Діксон, пошкодивши два радянські кораблі, зустрічним вогнем там оборонявся сторожовий корабель «Дежньов», після бою криголам змушено викинувся на берег.

Протягом 18-21 вересня 1942 року за конвоєм PQ-18 німецько-фінська авіація здійснила понад 120 вильотів.

24-27 вересня «Адмірал Гіппер», вийшовши з Альта-фіорду, виставив мінні загородження в протоці Маточкин Шар.

В 1942 році союзники передали СРСР сім тральщиків зразка «АМ» та п'ять «ММС», у 1943 — 10 «АМ», також 43 великі мисливці за підводними човнами «SC», 52 торпедні катери «Воспер», «ЕЛКО», «Хіггіс».

Протягом 1942 року німецька авіація проводила безперервні нальти на Кіровську залізницю та Мурманськ, в місті часто спалахували пожежі.

1944 року Північний флот СРСР отримує з частки розділу флоту Італії — союзники тимчасово передають 9 есмінців (збудовані в США у 1918—1920 роках), 30 травня — лінкор «Архангельськ» («Royal Sovereign» побудови початку 20 сторіччя), 4 підводні човни типу «В» — один човен в поході був потоплений, американський легкий крейсер «Мілуокі» («Мурманськ»).

Загалом протягом нацистсько-радянської війни Північний флот забезпечив проведення 1464 конвоїв (інколи фігурує 1471) — прийшло 738 транспортів, відправлено 726 транспортів — з більш як 2560 транспортних суден, торговим флотом втрачено 33 кораблі — 19 з них від атак німецьких підводних човнів. За час бойових дій в Заполяр'я згідно радянських даних було потоплено понад 400 ворожих кораблів і транспортів.

Перемовини Фінляндії про вихід з війни[ред.ред. код]

У лютому 1944 року фінський уряд посилає свого представника Юго Паасиківі до Стокгольма для перемовин з радянським послом Коллонтай щодо умов виходу із війни з СРСР. 19 лютого фінському дипломату повідомлено радянські умови — розрив відносин з нацистською Німеччиною, відхід фінських військ на кордон 1940 року, перехід фінської армії на мирний режим функціонування, відшкодування Радянському Союзу збитків в 600 мільйонів доларів, повернення СРСР Петсамо; 16 квітня радянські умови було відхилено.

Літом 1944 прем'єр-міністр Фінляндії Едвін Лінкоміес після радіоперемовин з Німеччиною зобов'язується не укладати сепаратного миру з СРСР. 10 червня починається Виборзька наступальна операція радянських військ, в результаті якої 20 червня зайнято Виборг. 19 червня фінський уряд звертається до Німеччини щодо термінового направлення 6 дивізій та авіації для відбиття радянського наступу, нацисти такими силами вже не володіли.

21 червня починається радянська Свірсько-Петрозаводська наступальна операція, 28 червня фіннів вибито з Петрозаводська.

Боєць радянського Північного флоту

1 серпня президент Рісто Рюті подає у відставку; 5 серпня сейм Фінляндії обирає президентом Маннергейма. 8 серпня сформовано уряд Антті Хакцелля, котрий заявляє, що не вважає себе пов'язаним зобов'язанннями попереднього уряду нацистській Німеччині. 25 серпня фінський уряд просить СРСР щодо прийняття делегації в Москві для укладення перемир'я чи укладення миру. СРСР погоджується на перемовини при обов'язковій попередній умові — уряд Фінляндії має публічно заявити про розрив з Німеччиною та зажадати вивести її свої війська не пізніше 15 вересня; цю умову було прийнято. Ранком 5 вересня фінські військові припинили бойові дії, 19 вересня підписано угоду про перемир'я з СРСР — Фінляндія переводить армію на мирне становище, розпускає організації фашистського спрямування, надає СРСР в оренду поблизу Гельсінкі територію Порккала-Удд для військово-морської бази. Фінляндія повернула свій борг перед СРСР за шкоду під час війни у розмірі 300 млн доларів США.

7 жовтня 1944 року радянські війська починають Петсамо-Кіркенеську операцію, завдаючи головного напряму від району озера Чапр на правий фланг 19-го німецького корпусу у бік Луостарі — Петсамо. Ударами сухопутних сил за підтримки Північного флоту 14-та радянська армія на півночі Мурманської області перетинає фінський кордон та починає бої за Петсамо. 22 жовтня радянські війська перетнули норвезький кордон та 25 жовтня зайняли Кіркенес. До 1 листопада бойові дії в Заполяр'ї закінчилися, район Кіркенесу повністю контролювався радянськими військами.

5 грудня 1944 року Президія ВР СРСР запровадила медаль «За оборону Радянського Заполяр'я».

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]