Оборона Чернігова (1919)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Jump to navigation Jump to search
Оборона Чернігова (1918)
Радянсько-українська війна
Дата: 12 січня 1919 р.
Місце: місто Чернігів
Результат: Захоплення міста військами Радянської Росії
Сторони
Flag of the Ukranian State.svg УНР Red Army flag.svg Радянська Росія Таращанська дивізія
Військові сили
1500 бійців
(бій прийняли 450 бійців)
5000 бійців

Оборона Чернігова — бої за місто Чернігів, що відбувалися між армією УНР та російськими більшовиками в січні 1919 року.

Передумови[ред.ред. код]

На початку січня 1919 року більшовицькі війська підступили до Чернігова у кількості двох полків Російської червоної армії (по 2 000 і 3 000 багнетів), кінноти, двох артилерійських бригад, за підтримки добре озброєних загонів місцевих більшовиків.

10 січня 1919 року підрозділ чернігівського гарнізону в кількості близько 60 чоловік потрапив у засідку в містечку Седнів і був майже повністю знищений.

У цей час у Чернігові перебував 5-й армійський корпус, на чолі з начальником корпусу полковником Володимиром Янченком, начальником штабу корпусу полковником Гнатом Порохівським, що складався з таких військових частин: кадрів 9-ї, після перемоги Директорії Сірожупанної дивізії, чисельність від 200 до 600 багнетів при 16 кулеметах з на чолі з начальником дивізії полковником Григорієм Грудиною, начальником штабу дивізії сотником Миколою Яновим, 25-го пішого Чернігівського полку, його чисельність нараховувала близько 70 багнетів з кулеметами, командир полковник Леонід Ясновський. 26-го Козелецького пішого полку, його чисельність нараховувала до 70 багнетів, командир полковник Степан Шеремет. 27-го пішого Ніжинського полку, його чисельність нараховувала до 70 багнетів, командир полковник Михайло Миклашевський, 20-го кінно-козацького Павлоградського полку, складався з 35 мобілізованих старшин і всього 14 козаків командир полковник Олександр Булах, 5-го панцерного дивізіону, найбільш боєздатного з усіх панцирних дивізіонів в Армії УНР, 5-ї автоколони, складалася із 40 автомобілів, 5-го інженерного полку та 5-го радіо-телеграфічного дивізіону.

Тобто чисельність гарнізону налічувала від 1 000 до 1 500 багнетів. На посаді начальника гарнізону перебував т.в.о. командира 3-го Сірожупанного полку сотник Микола Пилипенко. Губернським комендантом Чернігівщини був полковник Бондаренко Петро Карпович.

Проте гарнізон міста не був готовий до оборони перед значно чисельно переважаючим противником, його частини не мали між собою зв'язку. Не провадилася військова розвідка на північ від міста, а в самому Чернігові була більшовицька агентура, яка працювала і серед козаків.

Бій за місто[ред.ред. код]

Вранці 12 січня червоноармійці атакували Чернігів. У районі Бобровиці вони збили заставу 25-го полку і увірвалися до міста. Організованої оборони не було, до того ж до червоних, що наступали, приєдналися місцеві більшовики, а частина військ гарнізону перейшла на бік ворога. Це зокрема 5-й панцерний дивізіон, який прибув із Харкова до Чернігова, що за твердженням українських мемуаристів мав на озброєнні сім панцирників.

Майже всі старшини та козаки дивізіону належали до партії Українських соціал-революціонерів (боротьбистів) і відверто симпатизували більшовикам. Під час захоплення радянськими військами Чернігова, дивізіон у повному складі перейшов на їхній бік. Всі панцирки та автомобілі з 5-ї автоколони (40 вантажівок) перейшли у розпорядження 1-ї Української дивізії Радянських військ. До московського полону, як пише історик В. Моренець, потрапив 2-й курінь 3-го полку сірожупанників, було захоплено дві гармати і майже все військову майно 2-го полку.

Бій проти більшовиків прийняли всього 450 бійців частини Сірожупанної та 9-ї дивізій.[1] Головною вулицею, в бік Київського шляху, в повному порядку зі співами відходила невелика частина війська, близько 60-70 козаків при одному кулеметі. На чолі цієї частини їхав верхи на коні її командир сотник Сергій Сидоренко. Всі українські війська відступили за цією частиною. Біля мосту через Десну стояли дві гармати з обрубаними посторонками: видно було, що ті, що покинули гармати, не мали часу випрягати коней, хоч у цьому місці ворога ще не було. На другому боці Десни було до 3000 війська без жодної команди.

Війська Чернігівського гарнізону відступили через міст за Десну.

Відступ[ред.ред. код]

Через півгодини по приході за міст прийшов ґуберніяльний комендант Чернигівщини полковник Потап Бондаренко, що обняв був головне командування. Почалося формування частин на шляху. На 11:00 все було більш-менш упорядковано. Полковник Бондаренко зробив нараду, і на ній було вирішено: відійти до Козельця (70 км від Чернігова) й переформуватися; дістати з Києва зброї та амуніції (більшість людей була без рушниць) і тоді розпочати контрнаступ на Чернігів.

О 12:00 українські війська почали відходити. Аванґард становив сотник Сидоренко зі своїм відділом, в арієрґарді йшов 20-й кінний Павлоградський полк. Біля села Красного (8 км від Чернігова) московська кіннота почала атакувати арієрґард.

Розпочався бій, який був на користь більшовиків, оскільки неозброєне українське військо почало панічно втікати. Ситуацію врятував підполковник-гарматник Дмитро Іванович Михайлів, який надзвичайно спокійно установив свої дві єдині гармати і почав рясним вогнем обстрілювати ворога. Москалі відступили назад до Чернігова.

Примітки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]