Об'єднане командування ОЗС НАТО Брюнсум

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Командування ОЗС НАТО Брюнсум
На службі AFCENT: 1953–2000
RHQ AFNORTH: 2000–2004
JFC—Brunssum: 2004-present
Належність NATO НАТО
Командування Союзне командування операцій в Бельгії
Штаб-квартира Брюнсум (Нідерланди)
Девіз Багато країн: одна місія
Командири
Командувач Генерал Ханс-Лотаp Домрьозе (німецька армія)
Заступник командувача Маршал авіації Грем Стейсі (британські ВПС)
Начальник штабу Генерал-майор Мішель Яковлефф (французька армія)

Об'єднане командування ОЗС НАТО Брюнсум (англ. Allied Joint Force Command Brunssum, JFC-B) — військове командування НАТО, розташоване в Брюнсумі (Нідерланди). JFC-B підпорядковується Стратегічному командуванню ОЗС НАТО в Європі (SHAPE), що розташоване в Касто (Бельгія). Це одне з двох командувань оперативного рівня в структурі командування НАТО, іншим є Об'єднане командування ОЗС НАТО Неаполь в Італії. JFC-B також служить вищою штаб-квартирою НАТО для Міжнародних сил сприяння безпеці в Афганістані.

Історія[ред.ред. код]

Командування НАТО в Брюнсумі веде свою історію від штаб-квартири Союзних військ в Центральній Європі (AFCENT), що була заснована в 1953 році в Фонтенбло (передмістя Парижа, Франція)[1].

Після того, як генерал Дуайт Ейзенхауер в 1950 році був призначений Верховним головнокомандувачем ОЗС НАТО в Європі (SACEUR), він виявив, що розподіл повноважень у командуванні Центрального регіону, де знаходилася основна частина сил НАТО, буде складним[2]. Генерал Ейзенхауер розглядав можливість створення позиції головнокомандувача (CINC) Центрального регіону, але незабаром зрозумів, що буде важко знайти механізм, який би задовольнив усі три великі держави з силами в Центрі — США, Велику Британію та Франції — тому що їхні погляди на співвідношення повітряних і наземних сил значно відрізнялися.

Спираючись на свій досвід у Другій світовій війні, Ейзенхауер вирішив зберегти загальний контроль у себе і не призначати головнокомандувача Центрального регіону. Замість цього він створив три окремі позиції: головнокомандувача Об'єднаних ВПС у Центральній Європі, головнокомандувача Об'єднаних сухопутних військ у Центральній Європі та флагману Центральної Європи — всі з яких підпорядковувались безпосередньо Верховному головнокомандувачу ОЗС НАТО. Віце-адмірал Роберт Жожар з французького флоту був призначений флагманом Центральної Європи, прослуживши з 2 квітня 1951 до 20 серпня 1953 року[3] — коли генерал Ріджуей, наступник Ейзенхауера, створив позицію єдиного головнокомандувача регіону (CINCENT), якому підпорядковувались командувачи сухопутних, повітряних і морських сил (COMLANDCENT, COMAIRCENT і COMNAVCENT відповідно)[1].

Одним з навчань, проведених командуванням у 1950-ті, була операція «Каунтер панч». Ці повітряно-сухопутні навчання пройшли у вересені 1957 року, і під час них зокрема була протестована комплексна система протиповітряної оборони НАТО на центральноєвропейському фронті. В навчаннях були задіяні національні системи ППО Британії, Франції, Бельгії та Нідерландів під загальним командуванням генерала французької армії Жана-Етьєна Валлюі, головнокомандувача Союзними військами НАТО у Центральній Європі (CINCENT)[4]. Операція «Каунтер панч» виявила недоліки в інтегрованій системі ППО НАТО, а також у військово-повітряному реагуванні на теоретичні наземні атаки СРСР і Варшавського договору[5].

З липня 1962 року після створення позиції командувача ОЗС НАТО в зоні Балтійських проток (COMBALTAP) німецькі військово-морські сили були переведені у це командування[2]. Після цього зникла необхідність у штаб-квартирі Об'єднаних ВМС у Центральній Європі і двох підлеглих командувань, і вони були розформовані в 1962 році. Замість них залишився лише морський зв'язок, що надавався морським офіцером США[1]. AFCENT залишався у Франції під французьким командуванням до 1967 року, коли Франція вийшла зі структури військового командування. Штаб-квартира була в 1967 році перенесена в Брюнсум і передана німецькому командуванню[1].

У 2000 році розформування штаб-квартири Об'єднаних ОЗС у Північній Європі (AFNORTH) в Колсосі (Норвегія) призвело до перевизначення AFCENT як регіональної штаб-квартири Об'єднаних ОЗС у Північній Європі (RHQ AFNORTH). Штаб-квартира працювала як RHQ AFNORTH до 2004 року, коли була перейменована на ОЗС Брюнсум (JFC-B), щоб додати гнучкості структурі військового командування, прибравши регіональні обмеження[6]. У 2010 році виявилось, що JFC Brussum відповідає за операцію «Орел охоронець» — резервний план з захисту Польщі, Литви, Латвії і Естонії відповідно до статті 5 НАТО[7].

Об'єкти[ред.ред. код]

База Хендрік[ред.ред. код]

База Хендрік — це штаб-квартира і основна база JFC Brunssum[8]. Інші організації, що розташовані на базі Хендрік, — Агентство НАТО з послуг комунікаційних та інформаційних систем, Сектор Брюнсум (NCSA-B)[9] і Агентство НАТО з управління програмою повітряного дальнього радіолокаційного виявлення та управління (NAPMA)[10].

База Хендрік також розміщає клуб для всіх рангів Club 13, невеликий безмитний універмаг B&S Store, кінотеатр і тренажерний зал. Додаткові послуги надаються агентством AAFES в американському гарнізоні Схіннен.

Постійна військова штаб-квартира Каслгейт[ред.ред. код]

Постійна військова штаб-квартира Каслгейт (SWHQ Castlegate) — це бункер НАТО для командування та зв'язку, що знаходиться приблизно в 2 км на північний схід від міста Лінніх (Німеччина)[11]. SWHQ Castlegate управляється в законсервованому стані німецьким військовим контингентом[12].

Підлеглі командування[ред.ред. код]

Зони військової відповідальності в центральному регіоні НАТО в 1980-х роках

Під час Холодної війни AFCENT був вищою штаб-квартирою Північної групи армій (NORTHAG), Центральної групи армій (CENTAG) (з III корпусом, V корпусом, VII корпусом і II корпусом з півночі на південь) і Об'єднаних ВПС у Центральній Європі (AAFCE). Командувачі цих підрозділів, які іменувалися командувачами головними підлеглими командуваннями (PSC), в мирний час мали лише обмежені повноваження. Наприклад, Британська рейнська армія (BAOR) підпорядковувалась NORTHAG, але PSC мав мало або взагалі не мав повноважень в таких сферах, як тренування, доктрина, логістика та правила ведення бою (ROE).

Американський III корпус було виділений в якості резерву AFCENT. При активації він був би відправлений в Європу з баз в США. Передова частина — 3-я бригада 2-ї бронетанкової дивізії США — була розташована в Гарльштедті (Німеччина)[13]. Американський III корпус також підтримував передову штаб-квартиру в Маастрихті (Нідерланди)[14].

Сьогодні командуванню JFC-B підпорядковуються:

Командувачі[ред.ред. код]

Посада командувача JFC-B називається командувач ОЗС НАТО Брюнсум. Раніше посада називалась головнокомандувач Півночі (CINCNORTH) і головнокомандувач Центру (CINCCENT). JFC-B, як правило, очолює німецький генерал. Нинішнім командувачем є німецький генерал-лейтенант Ханс-Лотаp Домрьозе.

Ім'я З До Назва посади
Альфонс Жуен (FR) 20 серпня 1953 Вересень 1956 -
Жана-Етьєн Валлюі (FR) Жовтень 1956 Травень 1960 Головком, ОЗС НАТО в Центральній Європі
Моріс Шалль (FR) Травень 1960 Лютий 1961 Головком, ОЗС НАТО в Центральній Європі
П'єр-Елі Жако (FR) Березень 1961 Грудень 1963 Головком, ОЗС НАТО в Центральній Європі
Жан Альберт Еміль Крепен (FR) Грудень 1963 Червень 1966 Головком, ОЗС НАТО в Центральній Європі; 1 липня 1966 року Франція вийшла зі структури військового командування НАТО
Йоганн Адольф Граф фон Кільманзегг (GER) 15 березня 1967 1 квітня 1968 Головком, ОЗС НАТО в Центральній Європі
Йюрген Беннекке (GER) 1 липня 1968 30 вересня 1973 Головком, ОЗС НАТО в Центральній Європі
Ернст Фербе (GER) 1 жовтня 1973 30 вересня 1975 Головком, ОЗС НАТО в Центральній Європі
Карл Шнелль (GER) 1 жовтня 1975 7 січня 1977 Головком, ОЗС НАТО в Центральній Європі
Франц-Йозеф Шульце (GER) 7 січня 1977 30 вересня 1979 Головком, ОЗС НАТО в Центральній Європі
Фердинанд фон Зенгер унд Еттерлін (GER) 1 жовтня 1979 28 вересня 1983 Головком, ОЗС НАТО в Центральній Європі
Леопольд Халупа (GER) 28 вересня 1983 1 жовтня 1987 Головком, ОЗС НАТО в Центральній Європі
Ханс-Хеннінг фон Зандрарт (GER) 1 жовтня 1987 27 вересня 1991 Головком, ОЗС НАТО в Центральній Європі
Хеннінг фон Ондарца (GER) 27 вересня 1991 23 березня 1994 Головком, ОЗС НАТО в Центральній Європі
Хельге Ханзен (GER) 1 квітня 1994 Березень 1996 Головком, ОЗС НАТО в Центральній Європі
Дітер Штьокман (GER) Березень 1996 30 березня 1998 Головком, ОЗС НАТО в Центральній Європі
Йоахім Шпірінг (GER) 30 березня 1998 Березень 2001 Головком, ОЗС НАТО в Центральній Європі (до 2000);
Головком, ОЗС НАТО в Північній Європі (після 2000)
Сер Джек Деверелл (GB) Березень 2001 Січень 2004 Головком, ОЗС НАТО в Північній Європі
Герхард Бак (GER) Січень 2004 26 січня 2007 Головком, ОЗС НАТО в Північній Європі (до 2004);
Командувач, Об'єднане командування ОЗС НАТО Брюнсум (після 2004)
Егон Рамс (GER) 26 січня 2007 29 вересня 2010 Командувач, Об'єднане командування ОЗС НАТО Брюнсум
Вольф-Дітер Лангхельд (GER) 29 вересня 2010 14 грудня 2012 Командувач, Об'єднане командування ОЗС НАТО Брюнсум
Ханс-Лотаp Домрьозе (GER) 14 грудня 2012 --- Командувач, Об'єднане командування ОЗС НАТО Брюнсум

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г Allied Forces Central Europe. Процитовано 21 June 2014. 
  2. а б Dr Gregory Pedlow, Evolution of NATO's Command Structure
  3. North Atlantic Treaty Organization. Senior officials in the NATO military structure, from 1949 to 2001. 
  4. Emergency Call. Time. 30 September 1957. Процитовано 3 October 2008. 
  5. Trauschweizer, Igor (2006). Creating Deterrence for Limited War: The U.S. Army and the Defense of West Germany, 1953–1982. College Park, Maryland: University of Maryland. с. 179. Процитовано 16 June 2011. 
  6. What is JFC Brunssum?. NATO. Процитовано 21 June 2014. 
  7. Wikileaks/The Guardian, search Eagle Guardian
  8. AFNORTH: About us
  9. NATO Communication and Information Systems Services Agency
  10. NAPMA | NATO AEW&C Programme Management Agency | Homepage. Napma.nato.int. Процитовано 2013-04-07. 
  11. Militärstandorte um und in Aachen. Users.cuci.nl. Процитовано 2013-04-07. 
  12. Joint Force Command Brunssum Team
  13. Isby/Kamps, Armies of NATO's Central Front, Jane's Publishing Company, 1985, p.373, 455, ISBN 0-7106-0341-X
  14. U.S. Military Forces and Installations in Europe, publishing date 1980s, p. 20 — 30 ish

Посилання[ред.ред. код]

Координати: 50°56′18″ пн. ш. 5°58′43″ сх. д. / 50.9384472° пн. ш. 5.9787389° сх. д. / 50.9384472; 5.9787389