Овчарук Володимир Борисович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Овчарук Володимир Борисович
UA-OF1b-LT-GSB-H(2015).png Лейтенант
Влодимир Овчарук.jpg
Загальна інформація
Народження 8 вересня 1979(1979-09-08)
Велика Кужелева, Хмельницька область
Смерть 22 травня 2014(2014-05-22) (34 роки)
Ольгинка, Донецька область
Університет ХмНУ
Військова служба
Роки служби 2014
Приналежність Україна Україна
Вид ЗС Emblem of the Ukrainian Ground Forces.svg Сухопутні війська
Рід військ Емблема механізованих військ (2007).png Механізовані війська
Формування
51 OMBr ZSU.png
 51 ОМБр
Війни / битви

Війна на сході України

Нагороди та відзнаки
Медаль «Захиснику Вітчизни» — 2015

Володи́мир Бори́сович Овчару́к (нар. 8 вересня 1979, с. Велика Кужелева, Дунаєвецький район, Хмельницька область, Українська РСР, СРСР — пом. 22 травня 2014, поблизу смт Ольгинка, Волноваський район, Донецька область, Україна) — лейтенант Збройних сил України. Командир взводу 3-го батальйону 51-ї окремої механізованої бригади.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився Володимир Овчарук 8 вересня 1979 року в селі Велика Кужелева Дунаєвецького району. Коли йому виповнилось 3 роки, сім'я переїхала у сусіднє село Лисець. Ще з дитинства захоплювався технікою, тому після закінчення місцевої школи вирішив продовжити навчання в Новоушицькому технікумі механізації. Після закінчення технікуму працював у місцевому колгоспі бригадиром тракторної бригади. Пізніше продовжив навчання у Хмельницькому національному університеті на механічному факультеті.[1][2] Під час навчання в університеті висловив бажання навчатись також на військовій кафедрі. Відбір на кафедрі був дуже суворий, але як відмінник і громадський активіст Володимир пройшов відбір, і після навчання отримав звання молодшого лейтенанта. По закінченні університету деякий час працював у приватного підприємця, а пізніше зайнявся власним бізнесом із ремонту сільськогосподарської техніки, придбав квартиру в обласному центрі, разом з дружиною виховував двох дітей.

З початком російської збройної агресії як офіцер запасу був мобілізований до лав Збройних сил України та направлений для проходження служби у 51-у механізовану бригаду, дислоковану у Володимирі-Волинському. Призначений командиром взводу 3-го механізованого батальйону. Володимир мав вибір, чи призиватись до Збройних сил, але на вмовляння рідних відповів: «Як я буду потім дивитись в очі своїм дітям, як поясню свій вчинок?». Після нетривалого навчання на Львівському та Рівненському полігонах підрозділ перевели на Донеччину. Щоб не хвилювати рідних, Володимир їм повідомив, що їх перевели у Дніпропетровську область.[1]

Після прибуття у Волноваський район підрозділу було поставлене завдання розбити блокпост поблизу залізничної станції Велико-Анадоль в смт Ольгинка. Зі слів очевидців, хоча українські військовослужбовці намагались налагодити контакт із місцевим населенням, у село солдатів не пустили, і вони вимушені були ночувати просто неба, у лісосмузі біля дороги.[3]

Між 4 та 6 годинами ранку 22 травня 2014 року блокпост № 10 був атакований проросійськими сепаратистами «ДНР», які під'їхали до позицій української армії на інкасаторських машинах[4], та почали несподіваний масований обстріл із вогнепальної зброї, у тому числі з кулеметів, РПГ, мінометів, ПЗРК. В результаті обстрілу здетонував боєкомплект однієї із бойових машин, що призвело до збільшення людських втрат внаслідок вибуху.[5] У цьому бою Володимир Овчарук загинув разом із 15 своїми бойовими побратимами, серед яких був і комбат майор Леонід Полінкевич.[6] 14 жовтня в госпіталі від поранень помер 17-й боєць, Михайло Рибак.

27 травня Володимира Овчарука поховали в селі Лисець, де він виріс.[7] Удома залишились батьки, дружина та двоє дітей — син та донька.[1]

Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]

4 червня 2015 року Указом Президента України разом із іншими бойовими побратимами, що загинули разом із Володимиром Овчаруком у бою під Волновахою, за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, нагороджений медаллю «Захиснику Вітчизни».[8]

8 вересня 2014 року, у день 35 річниці з дня народження Володимира Овчарука, в селі Лисець відбулося відкриття меморіальної дошки «Ти — вічність в наших думах та серцях!» у пам'ять загиблого героя. Також у краєзнавчому музеї Лисецької ЗОШ відкрито експозицію, присвячену випускнику школи Володимиру Овчаруку, який загинув у бою за незалежність України.[9][1]

31 серпня 2015 року у стінах Хмельницького національного університету відбулось відкриття пам'ятного знаку «Героям Слава» на честь героїв Небесної Сотні та загиблих учасників АТО, серед яких двоє випускників Хмельницького університету — Володимир Овчарук та Валерій Дереш.[2]

  • З 2016 року в Лисці існує вулиця Володимира Овчарука[10].
  • Почесний громадянин міста Хмельницького (посмертно)

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]