Огнєвий Костянтин Дмитрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Костянтин Дмитрович Огнєвий
Огнєвий Костянтин Дмитрович.jpg
Основна інформація
Дата народження 30 вересня 1926(1926-09-30)
Місце народження Дніпропетровськ, УРСР
Дата смерті 12 грудня 1999(1999-12-12)
Місце смерті Київ, Україна
Країна СРСР СРСРУкраїна Україна
Національність українець
Професія співак
Співацький голос тенор-альтино
Нагороди Народний артист Української РСР

Огнєви́й Костянти́н Дми́трович (30 вересня 1926, Дніпропетровськ — 12 грудня 1999, Київ) — український оперний і естрадний співак (ліричний тенор). Народний артист УРСР (1972).

Біографія[ред.ред. код]

Народився 30 вересня 1926 року в Дніпропетровську. В ранньому віці втратив батька, який був репресований та помер у в'язниці. Відвідував музичну школу, деякий час навчався грати на скрипці. Захоплюючись популярними, на той час, піснями і стилем їх виконання, почав освоювати гітару та спів.

Під час Другої світової війни намагався потрапити на фронт, дописав собі один рік, але його вокальні дані і музична обдарованість були помічені і він потрапив до ансамблю Мінського військового округу (керівник — Дмитрієв Олександр Сергійович). Потім був ансамбль Білоруського військового округу (керівник — Усачов Олександр Федорович). Далі — ансамбль Київського військового округу, де хормейстером був Венедиктов Микола Якович, батько Венедиктова Льва Миколайовича, у якого вже після війни прослуховувався Константин Огнєвий.

Після демобілізації та розформування ансамблю вирішує продовжити навчання. Спілкування з Є. Ручйовою та її декілька уроків допомагли майбутньому тенору сформувати професійне ставлення та розуміння власного вокалу. Вступає до Дніпропетровського музичного училища і через рік усвідомлює, що для відчутних зрушень не вистачає базисних знань, тому розпочинає навчання з самих основ. Після закінчення училища, в 1950 році, всесоюзною комісією направляється на прослуховування до Московської консерваторії, де звертає на себе увагу ректора, Свєшникова Олександра Васильовича, рішення якого стає вирішальним при зарахуванні К. Огнєвого до студентів консерваторії, хоча сам Костянтин вже вступив до Гнесінки. Спочатку навчався в Івана Назаренка, але згодом (не влаштовує направленість навчання — хоровий спів) переходить до класу Маргарити Гукової.

Могила К. Д. Огнєвого

На другому курсі вже співав в оперній студії при консерваторії — Альмавіва, Ленський, Берендей. На останньому курсі був запрошений до Києва для запису фонограми для документальної стрічки, відвідує Київський оперний театр, де випадково потрапляє на прослуховування, та миттєво отримує запрошення від директора театру Віктора Гонтаря і повідомлення про його дебют за два тижні. Ці події відбилися на навчальному процесі, тому його вирішено було відрахувати з консерваторії, але знов втрутився Свєшников: «Переможців не судять!» — зазначив він, дізнавшись про всі обставини та дозволив закінчити навчання. Через деякий час, він запрошує Огнєвого на запис «Всеношної» Сергія Рахманінова.

У 1955 році дебютує на сцені Українського театру опери та балету.

З 1965 року і до останніх днів викладав у Київській консерваторії. З 1977 — доцент, з 1984 — професор, у 19851994 — завідувач кафедрою сольного співу.

У 1973 році став солістом Київської філармонії. У репертуарі співака арії з опер, пісні та романси українських і зарубіжних композиторів, українські народні пісні.

Жив у Києві. Помер 12 грудня 1999 року. Похований на Берковецькому кладовищі.

Творчість[ред.ред. код]

Серед найкращих записів Костянтина Огнєвого у збірці Держтелерадіофонду:[1]

Меморіальна дошка Костянтинові Огнєвому в приміщенні Київської консерваторії

У 1960 році був першим виконавцем пісні «Чорнобривці» (музика Володимира Верменича, слова Миколи Сингаївського).

У 1962 році в дуеті з Юрієм Гуляєвим першими виконують пісню «Києве мій», музика Ігоря Шамо на слова Дмитра Луценка, на концерті з нагоди вручення містові Києву ордена Леніна.

Видатні учні[ред.ред. код]

Серед його учнів — народні артисти України Віталій Білоножко, Микола Мозговий, Ігор Борко, Олександр Пономарьов, заслужені артисти України Павло та Петро Приймаки, народний артист Росії Олег Кулько, лауреат міжнародних премій Геннадій Кабка.

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]