Одеська залізниця

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Одеська залізниця
Одеська залізниця.png
Залізниці України (територіальний поділ).png
Тип бізнес
Статус діюча
Повна назва Регіональна філія «Одеська залізниця» ПАТ «Укрзалізниця»
Засновано 1979
Штаб-квартира Одеса
Роки функціонування 1865 - теперішній час
Країна Україна Україна
Експлуатаційна довжина колій 4 тис. км
Ширина колії 1520 мм, є вузькоколійні дільниці 750 мм
Материнська компанія ПАТ «Укрзалізниця»
Сайт odz.gov.ua

Регіона́льна фі́лія «Оде́ська залізни́ця» публі́чного акціоне́рного товари́ства «Украї́нська залізни́ця» — підприємство, регіональна філія у складі ПАТ «Укрзалізниця», що обслуговує Одеську, Миколаївську, Херсонську, Черкаську, Кіровоградську і Вінницьку області та окремі райони Київської, Дніпропетровської та Полтавської областей.

Є важливою складовою єдиного транспортного конвеєра південного заходу України. На її долю припадає майже 20 % вантажообігу, більш 16 % пасажирообігу залізниць країни.

Головна особливість Одеської залізниці — її приморське і прикордонне положення. У регіоні Одеської залізниці розташовані великі морські та річкові порти. Таким чином, забезпечуються зовнішні транспортно-економічні зв'язки з більш ніж 70 країнами світу.

Структура[ред. | ред. код]

Дирекції[ред. | ред. код]

До складу залізниці входить 4 дирекції залізничних перевезень:

Історія[ред. | ред. код]

11 березня 1863 року імператором Олександром ІІ було затверджено «Статут Товариства Одесько-Київської залізниці». Цей документ дав старт створенню Одеської залізниці. Адже стало можливим підібрати керівників будівництва, розпочати відчуження земель, а також шукати кошти на втілення проектів в життя[1].

Перша залізниця, що поклала початок сучасній Одеській залізниці і перша залізниця з регулярним рухом на підросійській Україні — відкрита 4(16) грудня 1865 року лінія Одеса — Балта з відгалуженнями до Карантину (Порт) та станції Кучурган.

Впродовж 1867–69 рр. було збудовано у три етапи продовження цієї лінії — від Балти через Ольвіополь (1(12) вересня 1867) та Єлисаветград (1(13) серпня 1868) до Крюкова (8(20) жовтня 1869).

1870 року доти ізольована мережа сполучилася із Києво-Балтською залізницею — 26 травня (7 червня) було відкрито залізницю Київ — Бірзула.

Відкриття 1872 року Крюківського мосту сполучило Одеські та Харківсько-Миколаївські залізниці. Було відкрито прямий шлях із промислового сходу до портів Чорного моря.

20 серпня (1 вересня) 1873 року було відкрито залізницю Знам'янка — Миколаїв.

23 листопада (5 грудня) 1876 року було відкрито Фастівську лінію, що сполучила Фастів та Знам'янку, у складі цієї залізниці було відкрито лінію до Черкас.

У наступні десятиріччя 19 століття було збудовано велику мережу місцевих залізниць — впродовж 1889–1891 років було споруджено залізниці Вапнярка — Тростянець (1889), Демківка — Христинівка, Козятин — Умань обидві 1890) та Христинівка — Шпола (1891).

1897 року було збудовано лінію Пирятин — Красне (тепер лівий берег Дніпра навпроти Черкас).

У перші десятиліття 20 століття знову повертається практика будівництва місцевих ліній. 1901 року відкривається залізниця Користівка — П'ятихатки, 1907 року — Миколаїв — Херсон.

1913 року відкрито лінії від Водопою (Миколаїв) до Снігурівки, 1915 — від Аккермана до Бессарабки (тепер Молдова), а 1914 року відкрито залізницю Бобринська — Одеса.

1941 року відкрито залізницю Арциз — Ізмаїл.

Практика будівництва місцевих залізниць тривала і у перші десятиліття радянської влади. 1925 року було відкрито залізниці Апостолове — Снігурівка — Херсон.

Ряд залізниць було збудовано вже у повоєнні роки : Херсон — Вадим (1944), Каховка — Нововесела (1956), Снігурівка — Каховка (1961), Роздільна — Раухівка (1969), Олійникове — Долинська (1978), Чорноморська — Берегова (1981).

Спорудження нових залізниць не лише створювало нові шляхи від промислових районів країни до портів Чорного моря, а й створювало альтернативу старим перевантаженим шляхам.

На 2014 рік була запланована електрифікація дільниць Долинська — Миколаїв та Миколаїв — Колосівка[2]. На 2015–2016 роки була запланована електрифікація залізниці Миколаїв — Херсон — Джанкой[3]. У 2014-2016 роках ці плани не були реалізовані. Однак у грудні 2016 року Європейським банком було виділено кошти на електрифікацію лінії Долинська - Миколаїв - Колосівка[4]. Зпланована не лише електрифікація, а й будівництво другої колії та модернізація систем сигналізації.

1 грудня 2015 року розпочалась господарська діяльність ПАТ «Укрзалізниця»; державне підприємство «Одеська залізниця» втратило статус окремої юридичної особи і продовжило діяльність як регіональна філія[5].

9 листопада 2017 року одеські залізничники разом з львівськими колегами завершили ремонт 214-метрового моста через річку Південний Буг. Міст знаходиться на 49-му кілометрі перегону Подорожній пост 48 км – Губник ділянки Христинівка – Вапнярка. Комплекс проведених робіт дозволив підвищити швидкість руху поїздів тут до 60 км/год. До ремонту діяло обмеження 40 км/год, воно було введено через те, що міст вже дуже довго експлуатувався без капітального ремонту (останній раз він проводився в 1945-1950 роках).[6]

Вузькоколійна залізниця[ред. | ред. код]

У складі Одеської залізниці функціонує найдовша в Європі (130 км) пасажирська вузькоколійна залізниця Рудниця — Голованівськ із шириною колії 750 мм.

Електрифікація[ред. | ред. код]

Рік Дільниця Довжина
1962 Миронівка — Знам'янка — П'ятихатки 305 км
1971 Одеса-Сортувальна — Колосівка 108 км
1971 Помічна — Хирівка (Чорноліська) 124 км
1972 Одеса-Головна — Одеса-Сортувальна 18 км
1972 Помічна — Колосівка 146 км
1973 Одеса — Аккаржа — Бугаз 71 км
1973 Одеса-Застава І — Дачна 14 км
1974 Бугаз — Білгород-Дністровський 19 км
1978 Дачна — Вигода 12 км
1983 Тимкове — Долинська — Помічна 142 км
1984 Вигода — Роздільна 36 км
1984 Чорноморська — Берегова 37 км
1986 Знам'янка — Долинська 80 км
1987 Аккаржа — Іллічівськ
1989 Жмеринка — Котовськ 199 км
1990 Котовськ — Роздільна 119 км
1991 Роздільна — Кучурган 12 км
2008 Користівка — Кременчук 59 км

Керівники[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]