Одеський військовий округ

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Одеський військовий округ
Одесский военный округ
Одесский военный округ.jpg
Карта одеського військового округу на 1991 рік
На службі 1862 — січень 1998
Країни  Російська імперія (1862 - 1918)
 Радянський Союз (1939 - 1941), (1944 - 1991)
 Україна (1991 - 1998)
Вид  Російська імператорська армія
 Радянська армія
 Сухопутні війська України
Тип військовий округ
Війни/битви Операція «Дунай»
Нагороди Орден Червоного Прапора (1968)

Червонопрапорний Оде́ський військо́вий о́круг (ОдВО) — одиниця військово-адміністративного поділу в Російській імперії, а згодом у СРСР та Україні.

Історія[ред. | ред. код]

Одеський військовий округ був утворений після Кримської війни у 1862 року у ході військової реформи як військово-адміністративну одиницю зі штабом у Одесі для захисту міст Північно-Західного Причорномор'я. На початку XX ст. Одеський військовий округ обіймав територію Херсонська, Катеринославська, Таврійська, Бессарабська (без Хотинського повіту) губернії і Балтський повіт Подільської губернії.

У січні 1918 року у зв'язку з утворенням робітничо-селянської Червоної Армії, Одеський військовий округ був розформований.

Після розширення території Української РСР наказом Народного Комісара з військових питань республіки від 9 квітня 1919 року був знову створений Одеський військовий округ.

В обстановці посиленого наступу військ Денікіна, коли територія округу опинилась під загрозою окупації, Одеський військовий округ на підставі постанови Наркомвоєна України від 5 серпня 1919 року був розформований.

11 жовтня 1939 року рішенням ЦК ВКП(б) та Радянського уряду округ був сформований знову. Цей день став датою створення округу, а сьогодні Південного оперативного командування.

З 22 червня 1941 року округ був перепідпорядкований Військовій Раді Південного фронту.

23 березня 1944 року наказом Народного Комісара оборони Одеський військовий округ був створений зі штабом у Кіровограді (з жовтня — в Одесі).

Територія округу охопила Кіровоградську, Миколаївську, Херсонську, Ізмаїльську, Одеську області, Молдавську РСР, а з квітня 1956 року — і Кримську АРСР. Після війни на його території дислокувалися 57-ма армія, а потім і 7-ма гвардійська.

У квітні 1960 до складу округу до тих, що були областей і Молдавської РСР були включені ще 3 області розформованого Таврійського округу (створений у липні 1945 з управлінь Приморської і 22-ї армій з штабом в Сімферополі) — Запорізька, Кримська, Херсонська.

Округ підпорядковувався Головкому Південно-західного напряму, що знаходиться на його території (штаб — Кишинів). На його території дислокувалися 14-та гвардійська загальновійськова армія (створена на базі 10-го гвардійського стрілецького корпусу), 82-й (розформований в 1987) і 32-й (створений на базі управління Таврійського округу) армійські корпуси — всього 1 повітряно-десантна і 7 мотострілецьких дивізій. Авіаційну підтримку здійснювала 5-та повітряна армія, а повітряне прикриття — 49-й корпус 8-й армії ППО.

Всього у 1990 в окрузі знаходилося приблизно 110 тис. військовослужбовців, 600 танків, 1 тис. бойових броньованих машин, 900 гармат, мінометів і РСЗВ, 150 бойових і транспортних вертольотів.

З 18.00 3 січня 1992 року Одеський військовий округ переданий під юрисдикцію України.

Внаслідок виводу з складу військ ОдВО 14 загальновійськової армії та прийняття 6 ТА, 1 ЗА у 1992 році округ став розташовуватися на території 14 областей і Автономної Республіки Крим.

Відповідно до Директиви МО України від 1 липня 1997 з 3 січня 1998 року Одеський військовий округ переформований на Південне оперативне командування і розташовувався на території 9 областей (Одеська, Миколаївська, Херсонська, Дніпропетровська, Запорізька, Донецька, Луганська, Кіровоградська, Харківська) та Автономної Республіки Крим.

Структура[ред. | ред. код]

1990[ред. | ред. код]

В кінці 1980-х років з урахуванням обмежень згідно Угоди про звичайні збройні сили в Європі, яка на той момент готувалася, з'єднання ОдВО були піддані скороченню, а їх озброєння оновлено.

126-та мотострілецька Горлівська двічі Червонопрапорна, ордена Суворова дивізія (Крим) була передана в підпорядкування ВМФ, як дивізія берегової оборони.

Всього в 1990 р. в окрузі знаходилося приблизно 110 тис. військовослужбовців, 600 танків, 1 тис. бойових броньованих машин, 900 гармат, мінометів і РСЗВ, 150 бойових і транспортних гелікоптерів[1].

Округ включав такі з'єднання й частини [2][3]:

  • Штаб округу — Одеса
  • 363-й окремий батальйон охорони та обслуговування
  • 10-та окрема бригада спеціального призначення
  • 9-та ракетна бригада, Раухівка (18 ОТР 9К72 «Ельбрус»)
  • 34-та ракетна бригада, Березине (18 ОТР 9К72 «Ельбрус»)
  • 106-та ракетна бригада, Раухівка (18 ОТР 9К72 «Ельбрус»)
  • 46-та зенітна ракетна бригада, Підгородна (27 ЗРК 2К11А «Круг-А»)
  • 184-та артилерійська бригада великої потужності, Раухівка (48 2С7 «Піон»)
  • 25-й полк звукової розвідки
  • 320-й окремий гелікоптерний полк, Чорнобаївка (33 Мі-8, 30 Мі-6)
  • 217-та змішана авіаційна ескадрилья, Одеса (9 Мі-8, 1 Мі-6, 2 Мі-24К)
  • 56-й інженерний саперний полк, Дубоссари (9 ІМР-2)
  • 2-й понтонно-мостовий полк, Бендери (3 ІМР-2)
  • 23-й понтонно-мостовий полк
  • 62-й понтонно-мостовий полк, Рибниці (5 ІМР-2)
  • 102-й понтонно-мостовий полк
  • 637-й окремий інженерний дорожньо-мостовий батальйон
  • 120-та бригада зв'язку, Одеса (17 Р-145БМ, 1 Р-156 БТР, 1 Р-137Б, 1 П-240БТ)
  • 122-га бригада зв'язку
  • 77-ма радіотехнічна бригада
  • 93-тя окрема радіотехнічна бригада особливого призначення
  • 18-та бригада хімічного захисту, Волове (1 РХМ-4)
  • 92-га бригада матеріального забезпечення (штаб)
  • 93-тя бригада матеріального забезпечення (штаб)
  • 94-та бригада матеріального забезпечення (штаб)
  • 95-та бригада матеріального забезпечення (штаб)
  • 4-та автомобільна бригада
  • 25-та автомобільна бригада (штаб)
  • 1475-й окремий автомобільний батальйон
  • 225-та трубопроводна бригада
  • 223-й ремонтно-відновлювальний батальйон
  • 3623-тя АртБВ, Вознесенськ (3 Д-30, 1 2С3 «Акація», 3 БМ-21 «Град»)
Бази зберігання й склади окружного підпорядкування
  • 3043-тя база зберігання майна, Нова Олександрівка (3 1В18, 1 1В19, 1 Р-145БМ)
  • 1773-тя база зберігання майна, Нова Олександрівка (24 1В18, 8 1В19, 4 ПРП-3, 6 Р-145БМ, 60 МТ-ЛБ)
  • 1833-й окружний інженерний склад (1 ІМР-2, 4 МТ-55А, 2 МТУ-20)
  • 3373-й окружний інженерний склад (3 РХМ, 8 РХМ-4)
  • 451-й навчальний центр, Ульянівка (6 МТ-ЛБ)
  • 234-та дивізія охорони тилу

32-й армійський Кенігсбергський корпус[ред. | ред. код]

Після передачі 126-ї мотострілецької Горлівської двічі Червонопрапорної, ордена Суворова дивізії в підпорядкування ВМФ, як дивізії берегової оборони в складі корпусу залишилися 5378-ма база зберігання військової техніки (розформована 157-ма мотострілецька дивізія) і корпусні частини.

  • Штаб корпусу — Сімферополь
  • 1398-й протитанковий артилерійський полк, Лугове[ru]
  • 9-й окремий інженерно-саперний батальйон
  • 909-й окремий батальйон зв'язку, Мазанка (7 Р-145БМ, 1 Р-156М, 2 П-240БТ, 1 Р-409БМ, 1 Е-351Р)
  • 287-й окремий радіотехнічний батальйон
  • 858-й окремий ремонтно-відновлювальний батальйон
бази зберігання корпусного підпорядкування

У 1989 році корпусу підпорядковано виведену зі Східної Німеччини зі складу ЗГВ:

14-та гвардійська загальновійськова армія[ред. | ред. код]

Авіація[ред. | ред. код]

Сили ППО[ред. | ред. код]

Командування[ред. | ред. код]

Військово-політичні керівники військ округу (у 1919 році)[ред. | ред. код]

  • Одинцов С.І. (квітень 1919 — червень 1919),
  • Казанов (червень 1919 — липень 1919),
  • Литовцев (липень 1919 — серпень 1919).

Командувачі військ округу (у 1919 році)[ред. | ред. код]

Могила генерал-полковника Івана Захаркіна (зліва) на Другому Християнському кладовищі в Одесі
Меморіальна дошка Г. К. Жукова на будівлі штабу Одеського військового округу.


Командувачі військ округу (з 1939 року)[ред. | ред. код]

Начальники штабу військ округу (з 1939 року)[ред. | ред. код]

Члени Військової ради округу (до 1991)[ред. | ред. код]

Начальники Політичного управління округу (до 1957)[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела та література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]