Одеський національний художній музей

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Одеський національний художній музей Pictogram infobox palace.png
Odesa Fine Arts Museum Logo En.svg
46°29′36″ пн. ш. 30°43′43″ сх. д. / 46.49340000002777629° пн. ш. 30.72880000002777834° сх. д. / 46.49340000002777629; 30.72880000002777834Координати: 46°29′36″ пн. ш. 30°43′43″ сх. д. / 46.49340000002777629° пн. ш. 30.72880000002777834° сх. д. / 46.49340000002777629; 30.72880000002777834
Тип художня галерея
Країна Flag of Ukraine.svg Україна
Розташування 46°29′37″ пн. ш. 30°43′42″ сх. д. / 46.49361° пн. ш. 30.72833° сх. д. / 46.49361; 30.72833
Адреса Україна Україна, Одеса, вул. Софіївська, 5-а
Архітектор невідомий, Франческо Боффо
Засновано 6 листопада 1899
Відкрито 6 листопада 1899
Режим роботи Пн — Пт (11:00–17:00),
Сб — Нд (11:00–18:30)
Вартість 100₴
Сайт ofam.org.ua
Одеський національний художній музей. Карта розташування: Україна
Одеський національний художній музей
Одеський національний художній музей (Україна)

CMNS: Одеський національний художній музей у Вікісховищі

Одеський національний художній музей — державний художній музей, розташований у центрі Одеси, у будівлі садиби родини Наришкіних, пам'ятнику архітектури початку XIX століття.

Палац Потоцьких

З 14 жовтня 2021 має статус національного[1][2].

Колишні назви[ред. | ред. код]

  • Міський музей витончених мистецтв (до 1919)
  • Перша державна картинна галерея (до 1923)
  • Третій Народний художній музей (до 1925)
  • Народний художній музей (до 1938)
  • Музей російського та українського мистецтва імені Ісаака Бродського (до 1941),
  • Музей Потоцького (до 1944)
  • Художня картинна галерея (до 1947)
  • Картинна галерея (до 1950)
  • Картинна галерея (до 1950)
  • Одеська державна картинна галерея (до 1966)
  • Одеський художній музей (до 2021)
  • З 2021 — Одеський національний художній музей[1]

Історія[ред. | ред. код]

Грот музею

Музей було відкрито 6 листопада 1899 року стараннями Одеського товариства витончених мистецтв (засноване в 1865 році). Музейні збори почалися з картин, переданих для музею Імперською академією мистецтв. Експозиція Одеського художнього музею розміщена у 26 залах.

З жовтня 2021 року музей має статус національного.[3] У грудні 2021 року музей було передано у власність держави[4].

Будівля[ред. | ред. код]

Автор проєкту садиби не відомий. Будівництво тривало у 1823—1826. Будівлю освідчив у 1828 одеський архітектор Франческо Боффо. Палац побудовано в стилі класицизму — двоповерховий, з шестиколонним портиком та трикутним начілоком з картушем над ним. Під час пізніх перебудов будівля була поєднана з бічними флігелями заокругленими галереями, що утворюють курдонер. Розпланування на ділянці — садибного типу, за палацом на схилі був влаштований пейзажний парк. Існує штучний грот, який був влаштований у 1880-х роках для виставки устрою дому.

Інтер'єри — в стилі класицизму та історизму. Звертають на себе увагу стародавні італійські паркети палацу, нехай і з дещо дрібним малюнком. У пишних залах палацу збереглися класичне оздоблення карнизів, орнаментація стель та елегантна за формою порцелянова жирандоля.

Перша володарка палацу — Ольга Наришкіна, у дівоцтві — Потоцька, яка під час будівництва вийшла заміж за Наришкіна.

У 1840-х володарем стали магнати Юр'євичи.

У 1888 палац придбав Григорій Маразлі, який подарував будівлю місту Одеса, для розташування у ньому громадських закладів (Педагогічний музей, публічна читальня, Бальнеологічне товариство, Міський музей витончених мистецтв та інші).

Міський музей витончених мистецтв відкритий для відвідин 6 листопада 1899.[5]

Збірки музею[ред. | ред. код]

Серед портретів картинної галереї:

У XIX столітті почесне місце в живопису посів пейзаж. Серед пейзажних творів музею:

У стилі академізм виконані — «Самсон і Даліла», «Дружина Тучева шукає тіло загиблого на полі Бородино», «Що є істина ?» Микола Ге, «У 1812 році» Прянішников та інші.[6]

Твори українських митців[ред. | ред. код]

В колекції представлені й твори українських митців, серед них — Володимир Боровиковський, Амвросій Ждаха, Костянтин Трутовський, Микола Пимоненко, Сергій Васильківський, Олександр Мурашко, Петро Левченко, Марія Примаченко, Михайло Дерегус, Адальберт Ерделі, Федір Манайло, Йосип Бокшай, Андрій Коцка, Тарас Шевченко, музей має тільки офорти митця.

Мистецтво на зламі XIX—XX століть[ред. | ред. код]

Мистецтво Російської імперії на зламі XIX—XX століть, її суміш мистецьких стилів, жанрів, метушливий пошук змісту чи продовження мистецьких традицій репрезентує колекція творів російських та українських художників, серед яких:

Мистецтво XX—XXI століть[ред. | ред. код]

Представлено митцями

Цікаві факти[ред. | ред. код]

  • Під основним корпусом будинку перебуває великий грот зі склепінним перекриттям, що імітує природну печеру зі штучним водоспадом. Збереглася частина підземних коридорів, що мали вихід у парк, який спускався по схилі пагорба до морського берега.
  • В одної одній з підземних галерей збереглися унікальні декоративні розписи швейцарських майстрів, які датуються 1895 роком
  • У ніч на 20 червня 2005 року з Одеського художнього музею було викрадено картину Івана Айвазовського «Морський вид». У будинок музею грабіжники проникнули через розбите вікно. Роботу було повернуто в січні 2006 року.[7]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ №541/2021. Офіційне інтернет-представництво Президента України (ua). Процитовано 14 жовтня 2021. 
  2. Одеському художньому музею надали статус національного. www.ukrinform.ua (укр.). Процитовано 14 жовтня 2021. 
  3. Одеський художній музей став національним. Йому можуть присвоїти ім'я Ройтбурда. РБК-Украина (рос.). Процитовано 18 жовтня 2021. 
  4. Одеський художній музей передали у держвласність. РБК-Украина (рос.). Процитовано 24 грудня 2021. 
  5. О даре городским головою Григорием Григорьевичем Маразли здания дворца на ул. Софиевской городу Одессе для устройства в нем Музея изящных искусств.С. Г. Решетов // Вісник Одеського художньного музею. — 2014. — № 1.
  6. Криштопенко, Володимир Васильович (1989). Одесский художественный музей. Путеводитель (Російська та англійська). Одеса: Маяк. 
  7. Сборов В. Картину Василия Поленова заменили ксерокопией // "Коммерсантъ. — 2006. — 10 окт.

Посилання[ред. | ред. код]