Одеський обласний театр ляльок

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Одеський обласний театр ляльок
Одеський обласний театр ляльок
Одеський обласний театр ляльок
Адреса
Місто
Країна Україна Україна
Тип ляльковий театр
Статус обласний
Відкрито 1932
Репертуар українська і зарубіжна класична і сучасна дитяча та доросла драматургія і література
Керівництво директор Йосип Меркович
головний режисер Євген Гімельфарб
https://www.puppets.odessa.net/

Координати: 46°29′27″ пн. ш. 30°43′37″ сх. д. / 46.490709° пн. ш. 30.726888° сх. д. / 46.490709; 30.726888

Оде́ський обласни́й теа́тр ляльо́к — обласний ляльковий театр у місті Одесі.

Загальні дані[ред.ред. код]

Театр розташований в історичній будівлі в центрі міста за адресою:

вул. Л. Пастера, 15, м. Одеса-65056 (Україна).

Театр здійснює постановки державною українською та регіональною російською.

Директор театру — Йосип Меркович, головний режисер — заслужений діяч мистецтв України (1999) Євген Гімельфарб.

З історії театру[ред.ред. код]

Ляльковий театр був заснований у Одесі 1932 року, відтак є одним із найстаріших у країні. Заклад розпочав свою роботу при Одеському Театрі юного глядача.

Першим очільником закладу став учень і сподвижник Сергія Образцова Юзеф Аронович Гімельфарб. Під його керівництвом Одеський обласний театр ляльок працював 40 років, здобувши визнання серед фахівців як професійна театральна установа; як драматург Ю. А. Гімельфарб залишив по собі десятки п'єс, які і сьогодні входять до репертуару багатьох театрів не тільки України, а й зарубіжжя[1].

До літа 1941 року, коли Німецько-радянська війна перервала діяльність закладу, в театрі встигли поставити 10 вистав: «По щучому велінню», «Чарівна лампа Алладіна», «Казка про золоту рибку» та інші.

Тетр відновив роботу 1944 року, діставши власне приміщення, — ставши стаціонарним, колектив не припиняв виїзних вистав, показуючи свою творчість у дитячих садках, школах та інтернатах, гастролюючи по містах і селах Одещини.

Період 1970-х1990-х — справжній розквіт Одеського лялькового. У цей час театр вийшов на всесоюзну та міжнародну сцени, став лауреатом і дипломантом багатьох театральних фестивалів, зокрема і за кордоном. Роботу закладу та його трупи відзначено численними нагородами, зокрема, Премією Едуарда Багрицького.

Від 1976 року театр працював під керівництвом Народного артиста України С. Єфремова, а від 1978 року головним режисером театру став В. Левченко.

У 2002 році на посаду головного режисера театру запрошено заслуженого діяча мистецтв України, члена Міжнародної спілки лялькарів, відомого майстра Євгена Гімельфарба. Трупу театру поповнено молодими акторами — випускниками вишів Харкова та Дніпропетровська.

Нині заклад користується великою популярністю в одеситів і гостей міста.

Від 12 вересня 2008 року на посаді директора закладу перебуває Меркович Йосип Михайлович[2], який у 2009 році взявся за творчі експерименти, також було оновлено фасад будівлі театру.

Репертуар, діяльність, творчий склад[ред.ред. код]

Чинний (2000-ні) річний репертуар Одеського обласного театру ляльок включає близько 20 вистав.

Репертуар театру складають різні за стилями і жанрами вистави, створені за творами українських та зарубіжних авторів.

Колектив тетару активно гастролює. У 1990-х Одеський ляльковий впевнено заявив про себе в Україні і на міжнародні сценах: брав участь у Міжнародному фестивалі театрів ляльок у місті Луцьку; двічі, у 1990 та 1998 роках здобував Велику бронзову медаль Міжнародного фестивалю «Золотий дельфін» (м. Варна, Болгарія); ставав лауреатом і дипломантом фестивалів в Нідерландах, Японії, Румунії, Фінляндії; у 19952002 роки — постійний учасник та лауреат міжнародних фестивалів у Молдові.

У 2001 році на ІІІ Всеукраїнському фестивалі театрів ляльок спектакль «Веселі пригоди козака Купріяна» Одеського обласного театру ляльок отримав Гран-прі. У 2002 році на Міжнародному фестивалі «Інтерлялька — 2002» спектакль «В гостях у дедушки Корнея» також отримав Гран-прі фестиваля.

У творчому колективі театру задіяні і активно працюють відомі актори Анатолій і Ніна Лук'янченки, Валентина Чацкина, Людмила Васильєва, Фауст Міндлін, Людмила Марченко[3].

Виноски[ред.ред. код]

Джерела і посилання[ред.ред. код]