Одеські катакомби

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Nerubayskoe 04.jpg

Оде́ські катако́мби — мережа підземних ходів і лабіринтів під Одесою. Більша частина катакомб — що були каменоломнями, з яких видобувалося будівельне каміння. В наш час[Коли?] довжина Одеських катакомб оцінюється приблизно в 2,5 тис. км.

В кінці XX ст. катакомби стали причиною різкого ускладнення інженерно-геологічної обстановки. Більше 40% старої частини міста збудовано на підробленій території, де відбулося більше 100 провалів.

Загальний опис[ред.ред. код]

Одеські катакомби — мережа штучно створених підземних ходів і лабіринтів під Одесою. Більша їх частина (95-97%) — це каменоломні, з яких видобувалося будівельне каміння. Сьогодні довжина Одеських катакомб оцінюється приблизно в 2,5 тис. км (описано близько 1,7 тис. км) — це один з найбільших підземних лабіринтів на Земній кулі.

Історія катакомб починається в 30-х роках XIX ст. Бурхливе будівництво Одеси у той час потребувало багато будівельного матеріалу, яким був вапняк — Одеса, власне, стоїть на шарах (так званого «понтійського вапняку»). Спершу вапняк добували на схилах балок, але згодом видобуток його набув справді промислових масштабів і вівся шахтним способом за допомогою спеціальних пилок, завезених з Англії. Вже у 60-х роках XIX ст. розгалужена мережа покинутих вапнякових шахт під містом стала великою проблемою.

У систему катакомб входять і порожнини природного походження — карстові та дилатансійні печери, геологорозвідувальні та будівельні шурфи, підвали (в Одесі їх називають «мінами»), бункери, дренажні тунелі, зливові колектори та інші підземні порожнини.

Перші дослідження Одеських катакомб почалися у 1846 р. (палеонтолог О. Нордман). У 1869 р. печери дослідив геолог М. Барбот-де-Марні. Збереглися описи каменоломень від 1830–1870 рр. Перша експедиція по вивченню «мін» (катакомб) організована міською управою у 1875 р. Потім дослідження продовжилися вже у радянські часи (1929 р.) — експедиція Т. Г. Грицая. Було досліджено 49 катакомб, виконані зйомки 40 км виробок, сфотографовано 45 об'єктів. У 1960-і роки в Одесі створене протизсувове управління, одним із завдань якого було вивчення катакомб і усунення їх негативного впливу на місто. У 1965 р. організована молодіжна експедиція «Пошук», яка уже понад 40 років вивчає катакомби. Крім того, вивчають їх спелеологи міста (керівник Л. Суховій), Одеський національний університет, Центр інженерних пошуків НАН України та ін. У 2001 р. фірма «Гідрогеосервіс» (Ю. Г. Діденко) розпочала комплексні дослідження катакомб із застосуванням сучасних методів геофізики, буріння, телеметрії. Є цікаві знахідки, зокрема, написи і малюнки на стінах каменоломень, яким понад 100 років. Це і написи гірників тих часів, зроблені червоною вохрою та зеленою крейдою, і військові й побутові написи та малюнки, виконані деревним вугіллям, графітом, крейдою.

Глибина каменоломень — від 4 до 30-35 метрів. Частина каменоломень — одноярусні виробки, хоча зустрічаються 2- і 3-ярусні. Перепади висот між ярусами — до 2,2 м. Габарити виробок сильно варіюють, в середньому вони становлять 1,8 м у висоту і 3,5 м в ширину. Найбільш високі — зал «Сергія Березового» і галерея «Пасаж» — мають висоту до 5 м. Найбільша ширина виробок становить 5,2 м. Але багато ходів у результаті обвалів та осипів перетворилися в лази висотою 25-30 см і шириною 50-70 см.

По суті, Одеські катакомби — це велетенське підземне місто зі своїми проспектами, вулицями, провулками, тупиками, площами. У кінці XX ст. катакомби стали причиною різкого ускладнення інженерно-геологічної обстановки. Понад 40% старої частини міста збудовано на підробленій території, де відбулося більше 100 провалів.

На початку XXI ст. видобуток вапняку продовжується в шахтах, розташованих в Дофіновці, Булдинці, Фоминій балці. Таким чином, довжина одеських катакомб зростає і сьогодні.

Походження катакомб[ред.ред. код]

Odessa kat 03.jpg

Переважно на 95-97% одеські катакомби є підземні каменоломні, в яких видобувалося будівельне каміння — вапняк, що використовувався для спорудження міста. Також в систему катакомб входять порожнини природного походження — карстові та ділатансні печери, геологорозвідувальні та будівельні шурфи, підвали, бункери, дренажні тунелі, зливові колектори та інші підземні порожнини.

Сучасні входи в катакомби[ред.ред. код]

Нерубайське[ред.ред. код]

Див. також Нерубайське#Катакомби (Музей партизанської слави)

Усатове[ред.ред. код]

Одеса[ред.ред. код]

вул. Картамишівська, 27/29 (р-н Михайлівської площі)

Історія[ред.ред. код]

Перші підземні каменоломні почали виникати в першій половині XIX століття, під час бурхливого будівництва Одеси, як джерело недорогого будівельного матеріалу — ракушняку (ракушняк, вірніша назва — «понтичний вапняк»). Видобуток каміння здійснювався за допомогою спеціальних пилок, і був таким інтенсивним, що вже у другій половині XIX століття значна мережа підземних порожнин стала завдавати незручностей місту. У післяреволюційні роки через те, що почастішали випадки просідання ґрунту та обвали будівель, була оголошена заборона на видобуток каміння в межах міста (у межах вулиць Старопортофранківська — Новорибна).

Під час радянсько-німецької війни катакомби слугували укриттям для радянських партизан — зокрема, загону В. О. Молодцова. Є інформація по 1,7 тисячам кілометрів підземних порожнин.[1]

У 1961 році для вивчення історії партизанського руху був створений спелеостологічний клуб «Пошук», який за минулі роки значно розширив межі картографованих районів катакомб.

На початку 21 століття видобуток вапняку продовжується в шахтах, розташованих в Дофіновці, Булдинці, Фоміній Балці. Таким чином протяжність одеських катакомб зростає і до сьогодні.

Галерея[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Джерела та література[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Гайко Г. , Білецький В. , Мікось Т., Хмура Я. Гірництво й підземні споруди в Україні та Польщі (нариси з історії). — Донецьк: УКЦентр, Донецьке відділення НТШ, «Редакція гірничої енциклопедії», 2009. — 296 с.