Одзу Ясудзіро

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ясудзіро Одзу
小津 安二郎
Yasujiro Ozu 01.jpg
Ясудзіро Одзу у серпні 1951
Дата народження 12 грудня 1903(1903-12-12)
Місце народження Токіо, Японія
Дата смерті 12 грудня 1963(1963-12-12) (60 років)
Місце смерті
Поховання
Національність японці
Громадянство Японія Японія
Професія кінорежисер, сценарист
Alma mater Університет Васеда
Роки активності 1927 — 1962
IMDb ID 0654868
Нагороди та премії
a2pcinema.com/ozu-san/
Commons-logo.svg Одзу Ясудзіро у Вікісховищі

Ясудзі́ро О́дзу (яп. 小津 安二郎 Одзу Ясудзіро:?); нар. 12 грудня 1903, Токіо, Японія — пом. 12 грудня 1963, Токіо, Японія) — японський кінорежисер і сценарист, один із загальновизнаних класиків японської і світової кінорежисури[1][2].

Біографія[ред. | ред. код]

Ясудзіро Одзу народився 12 грудня 1903 року в Токіо в сім'ї торговця добривами; батьки розлучилися, коли хлопчикові було 9 років. Виховувався у провінції. У шкільні роки любив дивитися голлівудські фільми, особливо з участю Чапліна, Ллойда і Інграма. Деякий час працював шкільним учителем.

Одзу прийшов у кіномистецтво у 1923 році, починав як помічник оператора при режисерові Тадамото Окубе на кіностудії «Сьотіку». Окуба став учителем Одзу, зробивши помітний вплив на його творчість, особливо на комедії. У 1926 році, відслуживши рік в армії, Одзу повернувся на «Сьотіку» вже як асистент режисера. Дебютував у німому кіно самурайською драмою «Меч покаяння» (1927). У 1929 році разом з режисерами Ясудзіро Сімадзу і Хейносуке Ґошо Одзу створив на студії «Сьотіку» новий жанр стрічок «буденного реалізму» («семінґекі»), що фіксували з гумором і співчуттям життя простих людей. У 1936-му одним з останніх японських кінорежисерів почав використовувати звук («Єдиний син»). Брав участь у японсько-китайській і Другий світовий війнах, у 1945 році шість місяців провів у британському таборі для військовополонених.

Після війни режисерський почерк Одзу зазнає зламу, він відходить від комедійних і кримінальних сюжетів і взагалі від драматизації подій у бік зображення повсякденного сімейного побуту, уникаючи прямого коментаря, витісняючи багато що в підтекст. Як пише Дж. Розенбаум, дійові особи фільмів Одзу зайняті, на перший погляд, нічим не примітними домашніми заняттями, проте режисер фіксує їх з такою значністю, начебто то були релігійні обряди.[3]

На могилу Ясудзіро Одзу шанувальники приносять його улюблений напій — саке

Ясудзіро Одзу вів холостяцький спосіб життя у будинку матері, іноді відвідував будинки розпусти, любив випити з друзями.[4] Волів працювати з одними і тими ж акторами, такими як Чішу Рю і Сецуко Хара.

Ясудзіро Одзу помер 12 грудня 1963 року в день свого 60-річчя і похований на цвинтарі Монастиря Досконалого Просвітлення (яп. 円覚寺) у священному місті Камакурапрефектурі Канаґава)[5]. На надгробку режисера накреслено символ Му[ru][6].

Характеристика творчості[ред. | ред. код]

Одзу черпав сюжети своїх фільмів з повсякденного життя японської сім'ї в епоху післявоєнної трансформації (вестернізації) традиційного суспільства. На відміну від А. П. Чехова і Джейн Остін, з якими його іноді порівнюють[7], картина світу і спосіб її представлення на екрані в Одзу зав'язані на специфічній культурній традиції, висхідній до буддизму і синтоїзму.[4] Стосунки між близькими людьми показані з тонким психологізмом, без критичних оцінок і сентиментальності[3].

У післявоєнні роки Одзу виробив унікальну режисерську техніку з такими відмітними рисами:

  • Крайня низька точка зйомки, немов би з точки зору людини, яка сидить на рогожі, при практично повній нерухомості камери. У глядача створюється враження, що він знаходиться в одній кімнаті з персонажами.
  • Переходи між сценами вирішуються не традиційними напливами і затемненнями, а за рахунок демонстрації місць дії до і після появи в них дійових осіб. Музика, якщо і звучить, то лише під час цих переходів.
  • Лаконізм розповіді призводить до того, що з нього випускаються драматичні події (весільна церемонія, напад важкої хвороби), які могли би викликати у глядача сплеск емоцій.

З іншим класиком японського кіно, Кендзі Мідзоґуті, Одзу зближує безпристрасна фіксація кінокамерою незначних, на перший погляд, подій, а також зведення до мінімуму ролі монтажу.[8]

Визнання[ред. | ред. код]

Одзу на зйомках фільму Токійська повість

У 1955 році Одзу був обраний головою Асоціації японських кінорежисерів, яку очолював аж до до своєї смерті у 1963-му[5], у 1958 році нагороджений орденом «Мурасакі дзю хосе». За межами Японії до 1970-х років Одзу, як режисер, був практично невідомий. Місцеві кіностудії намагалися не показувати фільми «Бога кіно» за кордоном з побоювань, що вони не будуть зрозумілі, бо відображають «домашній» образ Японії, повсякденний життєвий устрій. На заході популярність до Одзу прийшла посмертно, після публікації у 1972 році монографії Пола Шредера.

До 1992 року міжнародна репутація Одзу виросла до такої міри, що за результатами глобального опитування кінокритиків, проведеного британським виданням Sight & Sound, стрічка Одзу «Токійська повість» 1953 року увійшла до трійки найвизначніших фільмів в історії кінематографу — разом з «Громадянином Кейном» і «Правилами гри».[9]. У 2010 році «Токійська повість» зайняла 16-ту позицію у рейтингу «100 найкращих фільмів світового кінематографу» за версією часопису Empire[10].

У 1985 році німецький режисер Вім Вендерс зняв фільм «Токіо-га» про пошуки японської столиці, якою вона постала перед ним у фільмах Ясудзіро Одзу. Йому ж він присвятив (разом з Тарковським і Франсуа Трюффо) свій фільм «Небо над Берліном».[4] Вендерс називає творчість японця «довгочасною істиною, яка тривала від першого до останнього кадру»:

Такого представлення дійсності, такого мистецтва в кіно більше немає. Це було лише раз.[2]

Фільмографія[ред. | ред. код]

Нагороди[ред. | ред. код]

Нагороди та номінації Ясудзіро Одзу[11]
Рік Категорія Фільм Результат
Премія Kinema Junpo
1933 Найкращий фільм Народитися-то я народився… Нагорода
1934 Каприз Нагорода
1935 Історія про водорості, що пливуть Нагорода
1945 Брати і сестри сім'ї Тода Нагорода
1950 Пізня весна Нагорода
1952 Раннє літо Нагорода
Премія Майніті
1950 Найкращий фільм Пізня весна Нагорода
Найкращий режисер Нагорода
Найкращий сценарій (спільно з Коґе Нода) Нагорода
1952 Найкращий фільм Раннє літо Нагорода
1964 Спеціальна премія за досягнення в кар'єрі Нагорода
Премія Блакитна стрічка
1952 Найкращий режисер Раннє літо Нагорода
Премія Британського інституту кіно
1958 Сазерленд Трофі Токійська повість Нагорода
Азійсько-Тихоокеанський кінофестиваль
1961 Найкращий фільм Пізня осінь Нагорода
Берлінський міжнародний кінофестиваль
1962 Золотий ведмідь Осінь в сім'ї Кохаяґава Номінація

Примітки[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Ричи Д. Одзу / Пер. с англ. М. Л. Теракопян. — М.: Новое литературное обозрение, 2014. — 264 с.: ил. (Кінотексти) ISBN 978-5-4448-0159-8
  • Bordwell D. Ozu and the Poetics Of Cinema. London: BFI; Princeton: Princeton UP, 1988
  • Joo W. The Cinema of Ozu Yasujiro: Histories of the Everyday : [англ.]. — Edinburgh University Press, 2017. — 224 p. — (Edinburgh Studies in East Asian Film). — ISBN 978-0-7486-9632-1.
  • Richie D. Ozu. Berkeley: University Of California Press, 1974
  • Schrader P. Transcendental Style In Film: Ozu, Bresson, Dreyer. Berkeley: University of California Press, 1972
  • Yasujiro Ozu: a critical anthology / John Gillett, David Wilson, eds. London: British Film Institute, 1976
  • Сато Тадао. Хронология // Кино Японии. — М. : Радуга, 1988. — ISBN 5–05–002303–3, 0-87011-507-3.(рос.)
  • ОДЗУ, Ясудзиро // Режиссерская энциклопедия. Кино Азии, Африки, Австралии, Латинской Америки / Т. Н. Ветрова. — М. : Материк, 2001. — С. 81-83. — ISBN 5-85646-053-7.(рос.)

Посилання[ред. | ред. код]