Одуха Антон Захарович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Погруддя А. З. Одухи у місті Славуті на Хмельниччині, 2010

Анто́н Заха́рович Оду́ха (12 лютого (25 лютого) 1910, село Янушівці, нині Іванівка Славутського району Хмельницької області — 15 травня 1967, Львів) — учасник підпілля та партизанського руху в Україні під час Німецько-радянської війни. Герой Радянського Союзу (від 7 серпня 1944 року).

Біографія[ред. | ред. код]

Меморіальна дошка загиблим воякам УПА від рук загону Одухи у с. Стригани

Народився в багатодітній родині. 1932 року закінчив Шепетівський технікум механізації та електрифікації сільського господарства. Від жовтня 1932 року до березень 1934 року служив у військах НКВС в місті Тула. Був направлений в однорічну школу молодших командирів військ НКВС, але школи не закінчив, був заарештований. Після звільнення з-під арешту Одуха працював електриком у Харкові, а потім — на будівництві військового містечка в Славуті. Від вересня 1936 року Одуха — вчитель початкової школи у селі Бараннє, а згодом — завідувач Стриганської початкової школи. На цій посаді працював в роки окупації до переходу на нелегальне становище.

Від листопада 1942 року — командир загону імені Михайлова, перетвореного у вересні 1943 року на партизанське з'єднання, що діяло до травня 1944 року на території Кам'янець-Подільської, Волинської, Ровенської та Тернопільської областей.

13 травня 1944 в бою під селом Стригани загоном під керівництвом Одухи було вбито близько 155 новобранців УПА, більшість з яких не були озброєні.[1][2] Також за словами очевидців, загін одухівців не раз забирали у селян харчі та одяг і навіть убивали мирних жителів. Наприклад, у тих же Стриганах та Крупці вони вбили сім'ю Мельників із семи чоловік.[1][2] Тільки у с. Крупець Славутського району загоном було вбито 23 мирних жителі різного віку.[2]

Від 1945 року перебував на радянській роботі. Від 1956 року був персональним пенсіонером.

Нагороджено орденами Леніна, Червоного Прапора, Богдана Хмельницького першого ступеня, медалями.

Література[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Руцький М. М. Вони виборювали волю України. — друге. — Луцьк, 2009. — С. 322-324. — 1000 прим. — ISBN 978-966-361-427-4.
  2. а б в Тамара Ященко, Газета «Молодь України» «БОЛОТНА ВОДА ЗАФАРБУВАЛАСЯ В ЧЕРВОНИЙ КОЛІР», 1992 р. (копія)

Посилання[ред. | ред. код]