Ожанна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Село
Ожанна
пол. Ożanna


Координати 50°16′56″ пн. ш. 22°31′23″ сх. д. / 50.28222222224999882° пн. ш. 22.52305555558333339° сх. д. / 50.28222222224999882; 22.52305555558333339Координати: 50°16′56″ пн. ш. 22°31′23″ сх. д. / 50.28222222224999882° пн. ш. 22.52305555558333339° сх. д. / 50.28222222224999882; 22.52305555558333339

Країна Польща
Воєводство Підкарпатське воєводство
Повіт Лежайський повіт
Гміна Курилувка
Перша згадка 1454
Висота центру 181  м
Населення 308 осіб (2011[1])
Часовий пояс UTC+1, влітку UTC+2
Телефонний код (+48) 17
Поштовий індекс 37-303
Автомобільний код RLE
SIMC 0653274
GeoNames 762764
OSM r6900254  ·R
Ожанна. Карта розташування: Польща
Ожанна
Ожанна
Ожанна (Польща)
Ожанна. Карта розташування: Підкарпатське воєводство
Ожанна
Ожанна
Ожанна (Підкарпатське воєводство)
Мапа

Ожанна (пол. Ożanna) — село на Закерзонні село в Польщі, у гміні Курилівка Лежайського повіту Підкарпатського воєводства. Населення — 308 осіб (2011[1]).

Історія[ред. | ред. код]

Вперше село згадується в 1454 р., закріпачене за волоським правом.

У 1565 р. село належало до лежайського староства, було 19 кметів, 10 городників, піп з церквою, 3 корчмарі, 4 бортники.

1886 р. — село в Ланьцутському повіті, 460 мешканців (415 греко-католиків і 45 римо-католиків).

1934 р. — включення села до об’єднаної сільської ґміни Куриловка. В селі була читальня «Просвіти».

На 01.01.1939 в селі проживало 780 мешканців, з них 640 українців-грекокатоликів, 90 українців-римокатоликів, 20 поляків і 30 євреїв[2]. Село належало до ґміни Курилувка Ланьцутського повіту Львівського воєводства.

14 вересня 1939 р. в село вступили німці. 30 вересня німці передали село радянським військам відповідно до пакту Молотова — Ріббентропа, однак на початку жовтня відбулася зворотня передача через обмін Сталіном Закерзоння на Литву. В лютому-березні 1944 р. в околицях села відбулися запеклі бої між загонами радянських партизанів Вершигори і німцями. 29 червня 1944 р. село було сплюндроване калмиками. Наприкінці липня 1944 р. 13-а армія 1-го Українського фронту зайняла село.

Після Другої світової війни українське населення села було піддане етноциду — шляхом терору виселене в 1945-1946 рр. до СРСР. Жителі села були переселені в населені пункти Тернопільської й Одеської областей — вивезено 350 осіб (95 сімей)[3].

Демографія[ред. | ред. код]

Демографічна структура станом на 31 березня 2011 року[1][4]:

Загалом Допрацездатний
вік
Працездатний
вік
Постпрацездатний
вік
Чоловіки 166 26 122 18
Жінки 142 26 79 37
Разом 308 52 201 55

Церква[ред. | ред. код]

У селі була греко-католицька церква св. Параскеви з 1751 р., перебудована в 1885 і 1911 рр., була дочірньою церквою парафії Курилівка Канчуцького (з 1920 р. — Лежайського) деканату Перемишльської єпархії. В 1831 р. в селі було 560 греко-католиків[5]. З 1932 р. стала самостійною парафією.

У 1939 р. в селі було 616 греко-католиків, 104 римо-католики і 22 юдеї[6]. Після виселення українців церкву зруйновано, вціліла лише дзвіниця.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в GUS. Ludność w miejscowościach statystycznych według ekonomicznych grup wieku. Stan w dniu 31.03.2011 r. [Населення статистичних місцевостей за економічними групами віку. Стан на 31.03.2011]. Процитовано 12 серпня 2018.
  2. Кубійович В. Етнічні групи південнозахідної України (Галичини) на 1.1.1939. — Вісбаден, 1983. — с. 41.
  3. Нові джерела щодо примусового переселення українців у 1944-1946 роках (за матеріалами Державного архіву Львівської області) [1] [Архівовано 2018-04-07 у Wayback Machine.]
  4. Згідно з методологією GUS працездатний вік для чоловіків становить 18-64 років, для жінок — 18-59 років GUS. Pojęcia stosowane w statystyce publicznej [Терміни, які використовуються в публічній статистиці]. Процитовано 14 серпня 2018.
  5. Schematismus Universi Venerabilis Cleri Dioeceseos Graeco Catholicae Premisliensis pro Anno Domini 1831, p. 55
  6. Шематизм греко-католицького духовенства злучених епархій Перемиської, Самбірської і Сяніцької на рік Божий 1939. — с. 62.

Джерела[ред. | ред. код]