Озера (Кобеляцький район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Озера
Країна Україна Україна
Область Полтавська область
Район/міськрада Кобеляцький район
Рада/громада Озерянська сільська рада
Код КОАТУУ 5321885101
Основні дані
Населення 1280
Поштовий індекс 39260
Телефонний код +380 5343
Географічні дані
Географічні координати 48°59′32″ пн. ш. 33°57′02″ сх. д. / 48.99222° пн. ш. 33.95056° сх. д. / 48.99222; 33.95056Координати: 48°59′32″ пн. ш. 33°57′02″ сх. д. / 48.99222° пн. ш. 33.95056° сх. д. / 48.99222; 33.95056
Середня висота
над рівнем моря
93 м
Місцева влада
Адреса ради 39260, Полтавська обл., Кобеляцький р-н, с.Озера, вул.Миру,32 , тел. 9-63-31
Карта
Озера. Карта розташування: Україна
Озера
Озера
Озера. Карта розташування: Полтавська область
Озера
Озера

Озе́расело в Україні, в Кобеляцькому районі Полтавської області. Населення становить 1280 осіб. Орган місцевого самоврядування — Озерянська сільська рада.

Географічне розташування[ред. | ред. код]

Село Озера знаходиться за 7 км від лівого берега Кам'янського водосховища, в долині колишньої річки Кишеньки. На відстані в 2,5 км розташовані села Прощуради і Солошине. Біля села кілька озер, в тому числі озеро Бутовського.

Історія[ред. | ред. код]

Село Озера було засноване в долині колишньої річки Кишеньки, імʼям якої названо стародавнє козацьке село, що на березі річки Ворскли.

Річка Кишенька – притока Ворскли, яка в XV і на початку XVI століття була повноводною, але з часом обміліла і перетворилася на низку озер по заплаві, від чого урочище, а потім і саме село, яке виникло там, було назване Озерами. Вважається, що це було в 1728 р.

Село потопало в зелені садів. З півночі виднівся чудовий сад, який нависав над озером зеленою шапкою узгірʼя, а посередині села ще кращий: з широколистими тополями та кленами і віковими дубами. На півдні, край села, неначе замикав його Петришин гай з сріблястих осокорів, берестів та похилих верб.

Чаруючу красу села доповнювали дзеркала озер і ставків. З півночі довгасте озеро «Купʼє» тяглося попід панським садом, а далі степом до Новоселівського ставка, де вони зʼєднувались між собою і неначе річка виблискували сріблястим тремтінням хвиль.

На півдні під самим селом за Петришиним гаєм блистіло невелике водяне плесо, а ще далі, вже в степу, хвилювалось озеро «Рябцеве», яке пергородила величезна гребля. У центрі села крізь прогалини садків просвічувалися ставки «Юльчин», «Середній», глибокий. А навколо біленьких хат-мазанок скільки  не кинеш оком – степ і степ…

За одними даними засновником Озір є кишеньківський сотник Григорій Потоцький, котрий за зразкову службу був нагороджений землею в урочищі Озера. За іншою версією, першою родиною, що оселилась тут, була сімʼя Ганни Петраш, удови кишеньківського сотника. Після довгих клопотань вона отримала від полтавського полковника дозвіл на володіння ділянкою землі в урочищі Озера – на 15-й версті від містечка Кишеньки. Так зʼявилось на цьому місці село. Тоді ж господиня насадила тут величезний садок, частина якого збереглась донині і називається Петришиним садом.

На початку XIX століття в с. Озерах проживало трохи більше 200 осіб. 1589 року тут було 73 господарства й 533 жителі. Діяла деревʼяна церква, відбувалося 2 ярмарки на рік: весняний і осінній. Останній був особливо великий і шумний. До нього урожай закінчували збирати, багаті лишки продавали й гуляли на ярмарку. І чого тоді тільки не було в продажу: тканини, готовий одяг, взуття і посуд, меблі й сільськогосподарський реманент, фрукти й мед. Працювали ресторани і чайні, їдальні і закусочні. Приїздили й покупці, які скуповували табуни коней, волів, корів, овець. Тисячами пудів продавали хліб, вовну, льон, прядиво. Траплялось, що господар, який продав кобилу чи корову, залишався без шеляга в кишені, або злодії кишені винищали, або сам пропивав.

Село в той час належало найбільшому із землевласників Кобеляцького повіту В . Гавриленкові, котрий мав 4,5 тисяч десятин землі.

Діяла церковно-парафіяльна школа, Хрестовоздвиженська церква, працювали 3 крамниці, 2 майстерні, 2 вітряки. Ще з початку 80-х років Озера стали центром волості й відтоді швидко розбудовувалися, інтенсивно збільшувалась кількість місцевого населення. Станом на 1900 р. було 123 двори, проживало 786 чоловік, а через 10 років  - 232 господарства й 1345 жителів.

У 1849-1850 роках з окремих хуторів (Харенків, Щербинів, Оленичів, Ягольників) було утворено село прощу ради. У нороді походження його назви повʼязують з місцевим паном на прізвище Обдулевський, який, звертаючись до селян, говорив: «Про що рада?».

У 1923 році Озерська волость була перетворена на сільську раду, яка ввійшла до складу Кишеньківського району Кременчуцького округу.

До XIX ст. в Озерах «головними лікарями» були баби-шептухи та піп. Баби-шептухи лікували шептаннями та заклинаннями, а піп – молебнями та соборуваннями, але це мало допомагало. В селі часто лютували епідемії: чума, віспа, холера, тиф, кір, скарлатина, дифтерія, малярія. Особливо велика смертність була серед дітей віком до 10 років. У 1900 році вперше було введено посаду фельдшера на всю Озерську волость, у якій проживало 12 916 чоловік

Сьогодення[ред. | ред. код]

Нині Озера – центр сільської ради, до якої також входять села Морози, Прощуради, Поводи. Територія – 6 569 га, населення – близько 2 тисяч чоловік.

На виборах 1998 року територіальна громада віддала перевагу з кількох претендентів на посаду сільського голови Наталії Іванівні Синяговській, учительці місцевої школи.

Економіка[ред. | ред. код]

  • Птахо-товарна ферма.
  • ТОВ «Іскра».
  • ТОВ «Аїна».
  • ТОВ "Добробут"

Об'єкти соціальної сфери[ред. | ред. код]

  • Дитячий садок «Ромашка».
  • Школа.
  • Будинок культури.

Релігія[ред. | ред. код]

  • Введенський храм.

Персоналії[ред. | ред. код]

Вихідцями з цих місць є Герої Радянського Союзу Микола Тимофійович Мужайло та Іван Петрович Шенгур. Саме на озерських чорноземах вирощувала рекордні врожаї Тетяна Овсіївна Земляна, яка була удостоєна звання Герой Соціалістичної праці. Випускником Озерської школи є відомий український письменник Павло Архипович Загребельний.

Посилання[ред. | ред. код]