Озера (Полтавський район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Озера
Країна Україна Україна
Область Полтавська область
Район Полтавський район
Громада Кобеляцька міська громада
Код КАТОТТГ UA53080130390024624
Основні дані
Населення 1280
Поштовий індекс 39260
Телефонний код +380 5343
Географічні дані
Географічні координати 48°59′32″ пн. ш. 33°57′02″ сх. д. / 48.99222° пн. ш. 33.95056° сх. д. / 48.99222; 33.95056Координати: 48°59′32″ пн. ш. 33°57′02″ сх. д. / 48.99222° пн. ш. 33.95056° сх. д. / 48.99222; 33.95056
Середня висота
над рівнем моря
93 м
Місцева влада
Карта
Озера. Карта розташування: Україна
Озера
Озера
Озера. Карта розташування: Полтавська область
Озера
Озера
Мапа
Мапа

Озе́ра — село в Україні, у Кобеляцькій міській громаді Полтавського району Полтавської області. Населення становить 1280 осіб. Колишній центр Озерянської сільської ради.

Географія[ред. | ред. код]

Село Озера знаходиться за 7 км від лівого берега Кам'янського водосховища, у долині колишньої річки Кишеньки. На відстані в 2,5 км розташовані села Прощуради і Солошине. Біля села кілька озер, у тому числі озеро Бутовського.

Історія[ред. | ред. код]

Село Озера було засноване в долині колишньої річки Кишеньки, від якої походить назва стародавнього козацького села, що на березі річки Ворскли.

Річка Кишенька — притока Ворскли, яка в XV і на початку XVI століття була повноводною, але з часом обміліла і перетворилася на низку озер по заплаві, від чого урочище, а потім і саме село, яке виникло там, було назване Озерами. Вважається, що це було в 1728 р.

Село потопало в зелені садів. З півночі виднівся чудовий сад, який нависав над озером зеленою шапкою узгірʼя, а посередині села ще кращий: з широколистими тополями та кленами і віковими дубами. На півдні, край села, неначе замикав його Петришин гай з сріблястих осокорів, берестів та похилих верб.

Чаруючу красу села доповнювали дзеркала озер і ставків. З півночі довгасте озеро «Купʼє» тяглося попід панським садом, а далі степом до Новоселівського ставка, де вони зʼєднувались між собою і неначе річка виблискували сріблястим тремтінням хвиль.

На півдні під самим селом за Петришиним гаєм блистіло невелике водяне плесо, а ще далі, вже в степу, хвилювалось озеро «Рябцеве», яке пергородила величезна гребля. У центрі села крізь прогалини садків просвічувалися ставки «Юльчин», «Середній», глибокий. А навколо біленьких хат-мазанок скільки  не кинеш оком — степ і степ…

За одними даними засновником Озер є кишеньківський сотник Григорій Потоцький, котрий за зразкову службу був нагороджений землею в урочищі Озера. За іншою версією, першою родиною, що оселилась тут, була сімʼя Ганни Петраш, удови кишеньківського сотника. Після довгих клопотань вона отримала від полтавського полковника дозвіл на володіння ділянкою землі в урочищі Озера — на 15-й версті від містечка Кишеньки. Так зʼявилось на цьому місці село. Тоді ж господиня насадила тут величезний садок, частина якого збереглась донині і називається Петришиним садом.

На початку XIX століття в с. Озерах проживало трохи більше 200 осіб. 1589 року тут було 73 господарства й 533 жителі. Діяла деревʼяна церква, відбувалося 2 ярмарки на рік: весняний і осінній. Останній був особливо великий і шумний. До нього урожай закінчували збирати, багаті лишки продавали й гуляли на ярмарку. І чого тоді тільки не було в продажу: тканини, готовий одяг, взуття і посуд, меблі й сільськогосподарський реманент, фрукти й мед. Працювали ресторани і чайні, їдальні і закусочні. Приїздили й покупці, які скуповували табуни коней, волів, корів, овець. Тисячами пудів продавали хліб, вовну, льон, прядиво. Траплялось, що господар, який продав кобилу чи корову, залишався без шеляга в кишені, або злодії кишені вичищали, або сам пропивав.

Село в той час належало найбільшому із землевласників Кобеляцького повіту В. Гавриленкові, котрий мав 4,5 тисяч десятин землі.

Діяла церковно-парафіяльна школа, Хрестовоздвиженська церква, працювали 3 крамниці, 2 майстерні, 2 вітряки. Ще з початку 80-х років Озера стали центром волості й відтоді швидко розбудовувалися, інтенсивно збільшувалась кількість місцевого населення. Станом на 1900 р. було 123 двори, проживало 786 чоловік, а через 10 років  - 232 господарства й 1345 жителів.

У 1849—1850 роках з окремих хуторів (Харенків, Щербинів, Оленичів, Ягольників) було утворено село Прощуради. У народі походження його назви пов'язують з місцевим паном на прізвище Обдулевський, який, звертаючись до селян, говорив: «Про що рада?».

У 1923 році Озерська волость була перетворена на сільську раду, яка ввійшла до складу Кишеньківського району Кременчуцького округу.

До XIX ст. в Озерах «головними лікарями» були баби-шептухи та піп. Баби-шептухи лікували шептаннями та заклинаннями, а піп — молебнями та соборуваннями, але це мало допомагало. В селі часто лютували епідемії: чума, віспа, холера, тиф, кір, скарлатина, дифтерія, малярія. Особливо велика смертність була серед дітей віком до 10 років. У 1900 році вперше було введено посаду фельдшера на всю Озерську волость, у якій проживало 12 916 чоловік.

Сьогодення[ред. | ред. код]

Нині Озера — центр сільської ради, до якої також входять села Морози, Прощуради, Поводи. Територія — 6 569 га, населення — близько 2 тисяч чоловік.

На виборах 1998 року територіальна громада віддала перевагу з кількох претендентів на посаду сільського голови Наталії Іванівні Синяговській, учительці місцевої школи. На данний момент всі ці села об'єднали до кобеляцької міської громади

Економіка[ред. | ред. код]

  • Птахо-товарна ферма.
  • ТОВ «Іскра».
  • ТОВ «Аїна».
  • ТОВ «Добробут»

Об'єкти соціальної сфери[ред. | ред. код]

  • Дитячий садок «Ромашка».
  • Школа.
  • Будинок культури.

Релігія[ред. | ред. код]

  • Введенський храм.

Відомі люди[ред. | ред. код]

Вихідцями з цих місць є Герої Радянського Союзу Микола Тимофійович Мужайло та Іван Петрович Шенгур. Саме на озерських чорноземах вирощувала рекордні врожаї Тетяна Овсіївна Земляна, яка була отримала звання Герой Соціалістичної праці. Випускником Озерської школи є відомий український письменник Павло Архипович Загребельний.

Посилання[ред. | ред. код]