Ой на горі та й женці жнуть

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
«Ой на горі та й женці жнуть»
Пісня у виконанні хору, інструментального оркестру тощо
Випущено XVII ст.
Тип Козацька пісня
Жанр народна музика
Мова українська
Автор пісні невідомий

Ой на горі та й женці жнуть — українська народна пісня. Належить до козацьких історичних пісень.

Історія[ред. | ред. код]

Пісня виникла, ймовірно, у другій половині XVII століття[1]. Найстаріший варіант зафіксований на Галичині в записах Доменіка Рудницького 1713 року «Пісні різні і деякі на ноти перекладені»[2]. Срезневський і Каманін пов'язували пісню з Михайлом Дорошенком та Петром Конашевичем-Сагайдачним[3][4] часів хотинського походу. Максимович припускав дату виникнення пісні часами Петра Дорошенка, вбачаючи в Сагайдачному когось із старшин запорозького куреня[5]. Яворницький, посилаючись на Максимовича, припускав, що це був кошовий отаман, сподвижник гетьмана Петра Дорошенка Григорій Сагайдачний.[6] Датування пісні другою половиною 17 століття підтримували В. Антонович, М. Драгоманов[7], Б. Грінченко[8].

У Дрогозденкові Б. Грінченко вбачав брацлавського полковника Дрозденка; текст із збірника Доменіка Рудницького він визначав як літературний.

М. Євстахевич[9], припускала, що «Дрогозденко» — це Дрозденко, сотник, «котрий привів Дорошенкові гетьмана Задніпрянської України Брюховецького в червні 1668 р., після чого Брюховецький був убитий», а Сагайдачний — «правдоподібно, не Петро Конашевич-Сагайдачний, а Григорій Сагайдачний, кошовий отаман в 1686 р.»[10].

Існує польський варіант пісні «По широкій Україні», де замість Сагайдачного згадується київський воєвода Стефан Хмелецький, прозваний «бичем татарським» за перемоги на татарами[11].

Інші назви: «Ой на горі да женці жнуть», «Ой на горі та женці жнуть», «Ой на горі женці жнуть», «Гей, на горі та женці жнуть», «Гой, на горі женці жнуть».

З часом мелодію пісні було використано Євгеном Адамцевичем при написанні «Запорозького маршу» та оркестрою ЗПО ЗСУ у «Козацькому марші».

Текст[ред. | ред. код]

За Рудницьким[ред. | ред. код]

Ой, на горі женці жнуть,
Да долом, долом, да долиною козаки ідуть.
Межи ними три гетьмани,
Што ведуть войсько запорозьке долинами:
Один гетьман Дорошенко,
Што ведет войсько запорізьке хорошенько;
Други гетьман Сагайдачник,
Што згубив триста козаков, зли необачник;
Третій гетьман Дрогозденко,
Што ведет войсько московське борозденько.
Ідуть ляхи дорогами:
Закричу[ть], кликну[ть] вам «Пома[га]й Бог» за горами —
Помагай Бог козаченьк[а]м,
Щоб одкрикнули да з самопалов ляшеньк[а]м[12] [13]:
Посередині пан хорунжий,
Під ним кониченько,
Під ним вороненький
Сильно дужий.

Народний[14][ред. | ред. код]

Ой на горі та й женці жнуть, (2)
А попід горою, яром-долиною козаки йдуть
Гей, долиною, гей, широкою, козаки йдуть.
Попереду Дорошенко (2)
Веде своє військо, Військо запорізьке хорошенько.
Гей, долиною, гей, широкою,
Хорошенько.
А позаду Сагайдачний, (2)
Що проміняв жінку на тютюн та люльку необачний.
Гей, долиною, гей, широкою,
Необачний.
«Гей, вернися, Сагайдачний, (2)
Візьми свою жінку, віддай тютюн-люльку необачний!
Гей, долиною, гей, широкою,
Необачний!»
«Мені з жінкою не возиться, (2)
А тютюн та люлька козаку в дорозі знадобиться!
Гей, долиною, гей, широкою,
Знадобиться.»
Ой на, ой на горі та й женці жнуть, (2)
А попід горою, яром-долиною козаки йдуть
Гей, долиною, гей, широкою, козаки йдуть.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Примітки (ІІ) (середина XVII ст.) // Українська поезія: кінець XVI — середина XVII ст. / Упорядники В. П. Колосова, В. І. Крекотень, М. М. Сулима. — Київ, Наукова думка, 1978, 1992.
  2. Rudnycki D. Wiersze różne, i niektóre pieśni na noty położone. — 1713.
  3. Запорожская старина. — Харьков, 1833. — Ч. 1. — Кн. 3. — С. 58 — 60
  4. Записки Українського наукового товариства в Києві. — 1908. — № 2. — С. 217 — 231.
  5. Максимович М. Малороссийские песни. — М., 1827. — С. 214.
  6. Яворницький Д. І. Гетьман Петро Конашевич Сагайдачний // В. Щербак (упорядник, автор передмови). Коли земля стогнала. — К.: Наукова думка, 1995. — 432 с. — С. 316. ISBN 5-319-01072-9
  7. Исторические песни малорусского народа. — К., 1875. — Т. 2. — С. 11
  8. «Пісня про Дорошенка й Сагайдачного» // Записки Українського наукового товариства в Києві. — 1908. — Кн. 1. — С. 44 — 71.
  9. Twórczość Dominika Rudnickiego (1676 — 1739). — Wrocław, 1966. — S. 61
  10. Korzon T. Dzieje wojen і wojskowości w Polsce. — Lwów, 1923, — T. 3. — S. 24, 402
  11. Пісня про Стефана Хмелецького. Архів оригіналу за 5 травень 2014. Процитовано 10 серпень 2011. 
  12. Перетц В. Н. Заметки и материалы для истории песни в России // Известия ОРЯС АН. — 1901. — Кн. 2, — С. 83 (окремий відбиток — с. 31).
  13. Деякі варіанти зберігають третю дійову особу пісні, але «Дрогозденко» замінений «хорунжим» Пісні Явдохи Зуїхи. — Київ, 1965. — С. 606
  14. Подано за виконанням НЗКБУ ім. Г.Майбороди

Джерела та література[ред. | ред. код]

Публікація:

  • (пол.) Rudnycki D. Wiersze różne, i niektóre pieśni na noty położone. — 1713.
  • (рос.) Перетц В. Н. Заметки и материалы для истории песни в России // Известия ОРЯС АН. — 1901. — Кн. 2, — С. 83 (окремий відбиток — С. 31).

Варіанти:

  • (рос.) Максимович М. Малороссийские песни. — 1827. — С. 18 — 19.
  • (рос.) Срезневский И. Запорожская старина. — Харьков, 1833. — Ч. 1. — Кн. 1. — С. 58 — 60.
  • (рос.) Закревский Н. Старосветский бандуриста. — М., 1860. — Кн. 1. — С. 65.
  • (рос.) Чубинский Я. Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западнорусский край, — Спб., 1874. — Т. 5. — С. 958 — 959.
  • (рос.) Головацкий Я. Народные песни Галицкой и Угорской Руси. — М., 1878. — Ч. 1. — С. 26.
  • (укр.) Українські народні думи та історичні пісні. — Київ, 1955.
  • (укр.) Перлини української народної пісні / Упорядник Микола Гордійчук. — Київ: Музична Україна, 1991. — 382 с.
  • (пол.) Piosenki Lemkowskie I Ukrainskie. Akademicki Klub Turystyczny «Maluch», 2001. — 137 с.
  • (укр.) Пісні маминого серця / Упорядник Р. П. Радишевський. — Київ: Видавничий центр «Просвіта», 2006. — 351 с.
  • (укр.) Пісенний вінок: Українські народні пісні / Упорядник Андрій Михалко. — Київ: Криниця, 2007. — 400 с.

Посилання[ред. | ред. код]