Океан (міфологія)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Океан (праворуч) у гігантомахії

Океа́н (грец. Ὠκεανός — Okeanos) — одне з важливих світоглядних понять у давньогрецьких міфах. Мислився як титан, найстарший син Неба-Урана і Землі-Ґааї(Ґаая), уособлення і володар морів і всієї водної стихії, батько дружини Зевса Метідаи; брат і чоловік Тетії, від якої мав багато дочок — океанід. За міфологією, породив більшість річок (Ніл, Меандр, Скамандр, Гранік, Сімоент і ін.), уславився добротою. Коли Зевс позбавив його влади над морями й передав її Посейдонові, Океан здичавів і перестав виходити із свого палацу, що стояв край світу.

Також цим словом позначалися первинні возданні води, з яких виникли Земля і небо (Небо), величезне море, по якому плавала земля у формі щита; величезна ріка, що омиває землю й дає початок усім іншим річкам та морським течіям;

В староруських і старослов'янських казках, які ймовірно формувалися у тісному зв'язку зі старогрецькими ще з часів перших контактів слов'ян з греками і їх культурою цьому поняттю відповідає Море-Окіян або Окіян-Море.

Океан у Святому Письмі[ред.ред. код]

Скульптура Океана на Фонтані ді Треві

Поява і поширення серед людства Святого Письма підготувало основу для сучасних наукових і світоглядних уявлень про Океан, як сукупність усіх рік, морів і водойм земної кулі. У книзі Буття (1:9) створення світового Океану описується наступним чином: «И речé Бóгъ: да соберéтся водá, я́же подъ небесéмъ, въ собрáніе еди́но, и да яви́тся сýша. И бы́сть тáко. И собрáся водá, я́же подъ небесéмъ, въ собрáнія своя́, и яви́ся сýша.»

Джерела[ред.ред. код]