Океан (міфологія)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Океан
Oceanus IstArchMu764c.jpg
Стать чоловіча
Божество в давньогрецька релігія
Батько Уран
Мати Гея
Брати/сестри Тетія, Рея[1], Кронос, Япет, Гіперіон, Феміда і Тейя
Діти Клімена, Немесіда, Каліпсо, Амальтея, Europa[d], Амфітріта, Океаніди, Метіда, Тіхе, Філіра, Етра[d], Плейона, Стікс, Асія, Chryseis[d], Пейто, Рода, Плуто[d], Гесіона[d], Доріда, Клітія, Калліроя[d], Еніпей, Лісітея[d], Телесто, Ідія, Periboea[d], Potamoi[d], Акаста[d], Bolbe[d], Кето[d], Зеуксо, Адмета[d], Еврінома, Адрастея, Ахелой[2], Ніл[d], Інах, Алфей, Скамандр, Сангарій, Пеней, Кебрен, Меандр, Сімоіс, Сперхей, Стрімон, Астеріон[d], Axius[d], Ладон[d], Меропа[d], Діона, Кафіра[d], Іанта[d], Електра[3], Аргія[d], Крініс, Ерідан, Асоп, Aeas[d], Ardescus[d], Aegaeus[d], Aesar[d], Aesepus[d], Evenus[d], Istrus[d], Asterope[d], Caicus[d], Daeira[d], Caanthus[d], Зевксіппа (дочка Океану), Creusa[d][4], Пермес, Q29463635?, Phyllis[d], Kydnos[d], Cladeus[d], Chremetes[d], Clitumnus[d], Кефісс[d], Cephissus[d], Cephissus[d], Q2943528?, Ismenus[d], Hermus[d], Hydaspes[d], Hebrus[d], Haliacmon[d], Granicus[d], Борисфен, Baphyras[d], Brychon[d], Elisson[d], Erasinos[d], Ascanius[d], Q8202607?, Anaurus[d], Anigrus[d], Anapos[d], Amnisus[d], Нефела, Харікло[d], Орсеїда, Chrysas[d], Pamisus[d], Meliboea[d], Passalus[d], Acheron[d], Q20575671?, Klytia[d], Acmon[d], Phasis[d], Ocyrhoe[d], Leuce[d], Neda[d], Тріптолем, Almo[d], Galaxaura[d], Hippo[d], Asterodeia[d], Beroe[d], Q3645274?, Q58818193?, Q9207922?, Dodone[d], Eidothea[d], Ephyra[d], Q60649447?, Eudore[d], Evenus[d], Q60950192?, Ganges[d] і Pactolus[d]
Персонаж твору Прометей прикутий

Океан у Вікісховищі?
Океан (праворуч) у гігантомахії

Океа́н (грец. Ὠκεανός — Okeanos) — одне з важливих світоглядних понять у давньогрецьких міфах. Мислився як титан, найстарший син Неба-Урана і Землі-Геї (Гая), уособлення і володар морів і всієї водної стихії, батько дружини Зевса Метіди; брат і чоловік Тетії, від якої мав багато дочок — океанід. За міфологією, породив більшість річок (Ніл, Меандр, Скамандр, Гранік, Сімоент і ін.), уславився добротою. Коли Зевс позбавив його влади над морями й передав її Посейдонові, Океан здичавів і перестав виходити із свого палацу, що стояв край світу.

Також цим словом позначалися первинні возданні води, з яких виникли Земля і небо (Небо), величезне море, по якому плавала земля у формі щита; величезна річка, що омиває землю й дає початок усім іншим річкам та морським течіям;

У староруських і старослов'янських казках, які ймовірно формувалися у тісному зв'язку зі старогрецькими ще з часів перших контактів слов'ян з греками і їх культурою цьому поняттю відповідає Море-Окіян або Окіян-Море.

Океан у Святому Письмі[ред. | ред. код]

Скульптура Океану на Фонтані ді Треві

Поява і поширення серед людства Святого Письма підготувало основу для сучасних наукових і світоглядних уявлень про Океан, як сукупність усіх річок, морів і водойм земної кулі. У книзі Буття (1:9) створення світового Океану описується наступним чином: «И речé Бóгъ: да соберéтся водá, я́же подъ небесéмъ, въ собрáніе еди́но, и да яви́тся сýша. И бы́сть тáко. И собрáся водá, я́же подъ небесéмъ, въ собрáнія своя́, и яви́ся сýша.»

Джерела[ред. | ред. код]

  1. Любкер Ф. Rhea // Реальный словарь классических древностей по Любкеру / под ред. Ф. Ф. Зелинский, Л. А. Георгиевский, М. С. Куторга и др. — Санкт-Петербург: Общество классической филологии и педагогики, 1885. — С. 1153–1154.
  2. Любкер Ф. Achelous // Реальный словарь классических древностей по Любкеру / под ред. Ф. Ф. Зелинский, Л. А. Георгиевский, М. С. Куторга и др. — Санкт-Петербург: Общество классической филологии и педагогики, 1885. — С. 8.
  3. Любкер Ф. Electra // Реальный словарь классических древностей по Любкеру / под ред. Ф. Ф. Зелинский, Л. А. Георгиевский, М. С. Куторга и др. — Санкт-Петербург: Общество классической филологии и педагогики, 1885. — С. 460.
  4. Любкер Ф. Creusa // Реальный словарь классических древностей по Любкеру / под ред. Ф. Ф. Зелинский, Л. А. Георгиевский, М. С. Куторга и др. — Санкт-Петербург: Общество классической филологии и педагогики, 1885. — С. 355.