Оксид кобальту(III)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Оксид кобальту(III)
Cobalt(III) oxide.JPG
Corundum-unit-cell-3D-balls.png
Систематична назва Кобальт(III) оксид
Інші назви Сесквіоксид кобальту
Ідентифікатори
Номер CAS 1308-04-9
Номер EINECS 215-156-7
RTECS GG2900000
SMILES O=[Co]O[Co]=O[1]
InChI 1S/2Co.3O
Властивості
Молекулярна формула Co2O3
Молярна маса 165,864 г/моль
Зовнішній вигляд сіро-чорні кристали
Густина 5,18 г/см³[2]
Тпл 895 °C (розкл.)[2]
Розчинність (вода) нерозчинний
Пов'язані речовини
Інші аніони оксид кобальту(II)
Пов'язані речовини нітрат кобальту(II)
Якщо не зазначено інше, дані наведено для речовин у стандартному стані (за 25 °C, 100 кПа)
Інструкція з використання шаблону
Примітки картки

Окси́д ко́бальту(III), ко́бальт(III) окси́д — неорганічна сполука складу Co2O3. Являє собою чорні, гексагональні кристали.

Більшу реакційну здатність сполука має у вигляді кристалогідрату Co2O3·H2O.

Отримання[ред. | ред. код]

Оксид кобальту можна синтезувати термічним розкладанням деяких оксигеновмісних сполук кобальту, наприклад, гідроксиду Co(OH)2, нітрату Co(NO3)2, або дегідратацією гідрату оксиду Co2O3·H2O:

Хімічні властивості[ред. | ред. код]

При невеликому нагріванні Co2O3 перетворюється на змішаний оксид CoO·Co2O3, а за температури 940 °C повністю розкладається з утворенням CoO:

Кобальт(III) утворює малостійкі сполуки, на відміну від Co(II). При взаємодії оксиду Co2O3 із типовими відновниками, наприклад, із HCl, утворюються перш за все сполуки Co(II):

Оксид відновлюється до металу при дії водню, метану та CO. При відновленні воднем можна отримати метал із чистотою до 99,86%, в той час як при відновленні за допомогою CO продукти матимуть домішки карбідів.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Cobalt(III) oxide
  2. а б За тиску 101,3 кПа

Джерела[ред. | ред. код]

  • CRC Handbook of Chemistry and Physics / D. R. Lide. — 86th. — Boca Raton (FL) : CRC Press, 2005. — 2656 p. — ISBN 0-8493-0486-5. (англ.)
  • Рипан Р., Четяну И. Неорганическая химия: Химия металлов / В. И. Спицын. — М. : «Мир», 1972. — Т. 2. — 871 с. (рос.)
  • Химический энциклопедический словарь / И. Л. Кнунянц. — М. : Сов. энциклопедия, 1983. — 792 с. (рос.)