Оксид ртуті(II)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Оксид ртуті(II)
HgOpowder.jpg
Montroydite-3D-ionic.png
Систематична назва Меркурій(II) оксид
Інші назви монооксид ртуті
Ідентифікатори
Номер CAS 21908-53-2
Номер EINECS 244-654-7
KEGG C18670
ChEBI 81882
RTECS OW8750000
SMILES O=[Hg][1]
InChI 1S/Hg.O
Властивості
Молярна маса 216,59 г/моль
Зовнішній вигляд червоні або жовті кристали
Густина 11,14 г/см³[2]
Тпл 500 °C (розкл.)[2]
Розчинність (вода) нерозчинний
Розчинність (кислоти) розчинний
Термохімія
Ст. ентальпія
утворення
ΔfHo298
-90,8 кДж/моль
Ст. ентропія So298 70,3 Дж/(моль·К)
Теплоємність, cop 44,1 Дж/(моль·К)
Пов'язані речовини
Інші аніони нітрат ртуті(II), хлорид ртуті(II)
Інші катіони оксид ртуті(I)
Якщо не зазначено інше, дані приведені для речовин у стандартному стані (за 25 °C, 100 кПа)
Інструкція з використання шаблону
Примітки картки

Окси́д рту́ті(II), Мерку́рій(II) окси́д — неорганічна бінарна сполука складу HgO. Оксид є кристалами жовтого або червоного кольору. Зустрічається у складі мінералу монтроїдиту. Має сильнотоксичну дію.

Поширення у природі[ред. | ред. код]

Оксид ртуті зустрічається у природі у вигляді доволі рідкісного мінералу монтроїдиту.

Фізичні властивості[ред. | ред. код]

Оксид ртуті є діамагнітними кристалами жовтого або червоного кольору (в залежності від розміру часточок), які на світлі та при слабкому нагріванні темнішають, поступово розкладаючись на прості речовини. Не розчиняється у воді.

Отримання[ред. | ред. код]

З огляду на малі кількості природного оксиду ртуті у надрах Землі, у промислових масштабах його добувають з інших сполук ртуті. Наприклад, окисненням ртуті при нагріванні (у присутності каталізаторів: платини або оксиду нікелю NiO):

Оксид утворюється в результаті термічного розкладання кисневмісних солей, наприклад, нітрату ртуті:

Іншими способами є реакція взаємодії лугів із розчинами солей ртуті та гідроліз у великій кількості гарячої води:

Хімічні властивості[ред. | ред. код]

Оксид ртуті є відносно малостійкою сполукою, розкладається при нагріванні:

Із водою не взаємодіє. Проявляє слабкі осно́вні властивості, реагуючи з розведеними кислотами:

HgO відновлюється воднем в присутності каталізаторів CuO та Al2O3:

Взаємодіє з галогенами, утворюючи, в залежності від умов проведення реакції, галогенід або оксигалогеніди:

При перемішуванні оксиду ртуті з гідроксидом амонію, утворюються дрібні жовті кристали, які мають назву «основа Міллона»:

Токсичність[ред. | ред. код]

Застереження про токсичність на упаковці HgO (англ.)

Як і всі сполуки ртуті, оксид має токсичну дію. Потрапляючи до організму людини через шкіру або дихальні шляхи, він може викликати нудоту, діарею, ураження нервової системи.[3]

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • CRC Handbook of Chemistry and Physics / D. R. Lide. — 86th. — Boca Raton (FL) : CRC Press, 2005. — 2656 p. — ISBN 0-8493-0486-5. (англ.)
  • Рипан Р., Четяну И. Неорганическая химия: Химия металлов / В. И. Спицын. — М. : «Мир», 1972. — Т. 2. — 871 с. (рос.)
  • Лидин Р. А., Молочко В. А., Андреева Л. Л. Химические свойства неорганических веществ / Р. А. Лидин. — 3-е. — М. : Химия, 2000. — 480 с. — ISBN 5-7245-1163-0. (рос.)