Окуневський Ярослав Іполитович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ярослав Окуневський
Окуневський Ярослав.jpg

Ярослав Окуневський, 1880-ті роки

Народився 5 березня 1860(1860-03-05)
Радівці, Герцогство Буковина, Австрійська імперія Австрійська імперія
Помер 24 жовтня 1929(1929-10-24) (69 років)
Городенка, Станіславське воєводство, Польща Польська республіка
Діяльність лікар
Титул ZUNR coa.svg голова Державної медичної місії ЗУНР
Нагороди
Кавалер 3 класу ордена Залізної Корони
Залізний хрест 2-го класу
Кавалер ордена Почесного легіону
Орден Військово-Морських Заслуг 1 класу (Іспанія) Орден Подвійного Дракона 3 класу 3 ступеня
адмірал флоту Австро-Угорської імперії

Яросла́в Окуне́вський (5 березня 1860(18600305), м. Радівці, Герцогство Буковина, Австрійська імперія — 24 жовтня 1929, м. Городенка, Станіславське воєводство) — військовий лікар, український громадський і військовий діяч, письменник, дійсний член НТШ, адмірал флоту Австро-Угорської імперії.

Кавалер високих нагород Австро-Угорщини, Німеччини, Іспанії та Китаю.

Військово-морський лікар, він зробив рідкісну для українця в Австро-Угорщині військову кар'єру: став адміралом, очолював медичну службу австрійського військово-морського флоту. Розробив медичний статут флоту, який, з невеликими змінами, чинний і нині в багатьох європейських країнах.

Згодом жертвував великі суми на створення Легіону Українських Січових Стрільців. Очолював санітарну місію ЗУНР у Відні, завідував санітарними справами в Державному Секретаріаті ЗУНР.

Родина[ред.ред. код]

Народився в патріотичній священичій родині.

Прадіда Ярослава Окуневського звали Окунем, а шляхетське закінчення додав дід Адам-Данило.

У сім'ї священика та лікаря о. Іполита Окуневського (1833—1902) та Теклі (доньки священика Івана Кобринського), крім Ярослава, було 4 дітей:

Коли Ярославу було 15 років, померла мати; дітей виховувала бабуся Ганна Кобринська. Діти росли в дружній, згуртованій атмосфері, їм змалку прищеплювали засади християнської моралі і національну свідомість.

Парафія у Радківцях була бідною, тож щоб забезпечити матеріально родину та вивчити дітей отець Іполит спочатку переїхав у с. Бросківці, а згодом став парохом (1869 — 1902) у Яворові поблизу Косова, де у його родині охоче гостювали Іван Франко, Михайло Коцюбинський, Леся Українка, Гнат Хоткевич, Ольга Кобилянська, Олександр Олесь та інші визначні діячі української культури.

Освіта[ред.ред. код]

Ярослав Окуневський навчався спочатку в сільській парафіяльній школі в с. Яворів (тепер Косівський район Івано-Франківської обл.), опісля в семирічній школі в Снятині. Згодом його віддали до Коломийської гімназії, де він зазнав немало принижень від учнів-поляків. Про це він потім напише в своїх споминах. Змалку був короткозорим, постійно носив окуляри. 1877 року стає студентом медичного факультету Віденського університету. Його обирають головою студентського академічного товариства «Січ», заснованого з ініціативи Івана Горбачевського та Івана Пулюя на відзначення річниці зруйнування Єкатериною ІІ Запорозької Січі. Успішним навчанням він привертає увагу військового міністерства і отримує від нього високу стипендію в обмін на зобов'язання після завершення навчання на медичному факультеті служити на флоті військово-морським лікарем. Після отримання у 1884 році диплому доктора медицини, щоб відпрацювати отриману стипендію, став служити корабельним лікарем військового флоту Австро-Угорщини, який базувався в Хорватії в м. Пула.

Діяльність[ред.ред. код]

Ярослав Окуневський зробив надзвичайно рідкісну для українця в Австро-Угорській імперії військову кар'єру, ставши адміралом військо-морського цісарсько-королівського флоту. Під час тридцятирічної служби на флоті брав участь у далеких плаваннях на вітрильниках і парових кораблях «Аврора», «Мінерва», «Радецький», «Кайзер Франц Йосиф І», побував у країнах Африки, у Китаї, Гімалаях, на Цейлоні, в Греції, Османській імперії та інших країнах. Він досконало опанував медичні та військові науки, знав географію навігацію, історію, вільно володів англійською, французькою, італійською та німецькою мовами. Опрацював перший статут медичної служби військово-морського флоту, який згодом був покладений в основу статутів багатьох держав. Згодом він став одним із двох офіцерів із найвищим званням — генерал-майор морської медичної служби, яке отримав 1 листопада 1914 р. Під його опікою знаходилися тисячі моряків.

Під час відвідин різних країн у складі державних місій, представництв, крім службових обов'язків Окуневський вивчав побут мешканців цих країн, звичаї, багато фотографував. Як дійсний член НТШ й Українського лікарського товариства накопичував матеріали для науково-краєзнавчих публікацій та нарисів. Його нариси друкувалися в українській періодиці Галичини, а згодом (1898 року) були видані окремою книжкою «Листи з чужини».

OKUNEVSKY.jpg

10 січня 1899 р. він одружився з австріячкою Отілією Міллер, в наступні три роки у них народилися доньки — Дора і Ольга.

У 1901 р. він та його брат Теофіл дали по 2 тисячі корон на купівлю Народного дому в Городенці, в якому розмістилися українські товариства та організації. Він підтримував своїми коштами «Рідну школу», сирітські доми, незаможних українських студентів, допомагав товариству «Просвіта», яке обрало його своїм почесним членом. Допомагав українським виданням у Львові та в Чернівцях, профінансував видання ювілейного альманаху «Січ» (1908 р.). Допоміг братові Теофілу і доктору Іванові Ціпановському відкрити першу повітову лікарню в Городенці.

На початку Першої Світової війни Окуневський — адмірал головного штабу флоту, Головний лікар та начальник Головного медичного управління штабу військово-морських сил Австро-Угорської імперії. Став першим українцем — кавалером Рицарського хреста Франца-Йосипа, ордена Рицаря іспанської королеви, французького ордена Почесного легіону, китайського імператорського ордена Дракона, найвищого титула Мандарина та ще багатьох високих нагород не однієї держави.

З початком Першої світової війни в Західній Україні почали масово створюватися відділи Українських Січових Стрільців, в скорому часі з яких було створено Легіон УСС. Ярослав Окуневський вітає його створення і жертвує на його забезпечення великі суми з власних коштів. У скорому часі він очолює Українську санітарну місію, в 1915 році надає суттєву допомогу санітарній службі легіону, направляє з Відня для нього медикаменти і вступає в Союз визволення України.

З проголошенням Західно-Української Народної Республіки 58-річний адмірал відразу зголосився на службу рідному народу. Очоливши Державну медичну місію ЗУНР у Відні, акумулює збір коштів для молодої держави і відправляє чотири санітарних ешелони для Української Галицької армії.

Я.Окуневський був організатором та головою Української Санітарної Місії УНР у Відні, а в період 1919—1922 рр. — головнокомандувачем у санітарних справах Державного Секретаріату ЗУНР.

1919 року Ярослав Окуневський вносить вагомий внесок в забезпечення військ УНР генерала М.Омельяновича-Павленка, в тому числі і Дивізії морської піхоти під командуванням Михайла Білинського. Використовуючи свої старі зв'язки у Відні, у великій мірі і за власні кошти, він організував доставку на потреби армії УНР чотирьох ешелонів різних медикаментів і військово-медичного майна.

Крім того, Ярослав Окуневський асигнував коштами і надав значну організаційну допомогу військово-морському аташе УНР у Відні капітану 2 рангу Володиславу Дашкевичу-Горбацькому в організації відправки з Адріатичних портів флоту Австро-Угорщини вихідців з Західної України для комплектування ними полків морської піхоти УНР та організації матеріальної допомоги боротьбі українців.

Незабаром Ярослав Окуневський повертається в Галичину і очолює санітарну управу Галицької армії.

Українська визвольна революція, а з нею і молода Українська держава не витримали ударів сусідів. Поразка Української Народної Республіки стала важким моральним ударом для вже літнього адмірала.

Останні роки життя[ред.ред. код]

Після поразки визвольних змагань українців Ярослав Окуневський повертається в рідні краї. Останні 10 років він прожив у Городенці в брата Теофіла, який працював адвокатом. Дуже часто бував у Яворові. Працював скромним лікарем в лікарні, яку допомагав будувати у 1909 році. Там продовжував матеріально підтримувати діяльність українських громадських організацій "Просвіта", "Січ", виступав у пресі з публікаціями на захист земляків від утисків з боку влади. Жертвував кошти на «Рідну школу», субсидував навчання сиріт, мав намір здійснити мрію батька — збудувати сільську лікарню. Проте, все більше давалася взнаки матеріальна скрута, оскільки польський уряд відмовився виплачувати австрійському адміралові військову пенсію, а всі заощадження він витратив на становлення української держави.

Його родинне життя лікаря-моряка і мандрівника не склалося. Він припинив контактувати з дружиною Отилією Міллєр та доньками Дорою і Ольгою, які звикли до столичного життя і не могли зрозуміти, а тим більше розділити його прив'язаності до сільського життя.

Ярослав Окуневський трагічно помер 24 жовтня 1929 року. Деякі джерела обережно повідомляють про «трагічну загибель», інші — про самогубство, як наслідок відчаю та безнадії. Володимир Дорошенко писав: «Д-р Ярослав Окуневський був справжнім європейцем, незвичайно культурною і вихованою людиною. Завжди елеґантно, із смаком одягнений, він був зразком джентельмена. Втративши з упадком Австрії емеритуру, дуже бідував на старості літ, і, не маючи сил знести злидні, а не можучи присилувати себе попросити допомоги у громади, наложив на себе руки».

Похований у родинному склепі (гробівці) на цвинтарі в Городенці. За часів відновлення незалежности України родинний гробівець Окуневських було відремонтовано (за більшовицької влади його було сплюндровано).

Нагороди д-ра Ярослава Окуневського[ред.ред. код]

Австро-Угорщина[ред.ред. код]

  • Офіцерський хрест ордена Франца-Йосифа з Воєнною відзнакою (Offizierskreuz des Franz-Joseph-Ordens mit der Kriegsdekoration) — 1915 рік
  • Орден Залізної Корони 3 ступеня (Orden der Eisernen Krone 3. Klasse) — 1913 рік
  • Рицарський хрест ордена Франца-Йосифа (Ritterkreuz Franz Joseph-Orden) — 1907 рік
  • Бронзова Ювілейна пам'ятна медаль для збройних сил (Bronzene Jubiläums-Erinnerungs-Medaille für die bewaffnete Macht) — 1899 рік
  • Військовий Ювілейний хрест (Militär-Jubiläumskreuz) — 1908 рік

Німеччина[ред.ред. код]

  • Німецький Залізний Хрест 2 класу (Deutsches Eisernes Kreuz 2. Klasse) — 1916 рік

Китай[ред.ред. код]

  • Китайський орден Подвійного Дракона 3 класу 3 ступеня (Cninesischer Orden des doppelten Drachen 3. Klasse 3. Stufe) — 1897 рік

Іспанія[ред.ред. код]

  • Іспанський орден Військово-морських Заслуг 1 ступеня (Spanischer Orden del Merito Naval 1. Klasse) — 1892 рік

Ушанування пам'яті[ред.ред. код]

2006 — телерадіокомпанія ВМС ЗС України «Бриз» разом з Громадським військово-історичним клубом ВМС України імені С.Шрамченка заснувана літературно-мистецька премія ВМС України імені адмірала Ярослава Окуневського за найкраще висвітлення військової, військово-патріотичної тематики, життя Збройних сил України, твори на теми мариністики, пропаганди військово-морських традицій, культури і мистецтва українського народу. Нагрудний знак лауреатів цієї премії належить до загальнофлотських відзнак.

2009 — київське видавництво «Темпора» перевидало книгу Ярослава Окуневського «Листи з чужини».

З 2011 року за підтримки громадської оранізації «Відкрита покутська ліга» та місцевих ентузіастів у Городенці проводяться щорічні міжобласні інтелектуальні турніри зі спортивного «Що? Де? Коли?» «Кубок адмірала Окуневського» та "Криголам «Адмірал Окуневський».

Творчість[ред.ред. код]

  • Чорногора і чорногорці. Львів: Діло, 1885.
  • Листи з чужини. Книга І. Чернівці, 1898.
  • Листи з чужини. Книга ІІ. Львів, 1902.
  • Листи з чужини. Київ: Темпора, 2009. — 520 с.


Посилання[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]