Окуєва Аміна Вікторівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Аміна Вікторівна Окуєва
Amyna Okueva.jpg
Народилася 5 червня 1983(1983-06-05)
Одеса, УРСР, СРСР
Померла 30 жовтня 2017(2017-10-30) (34 роки)
Глеваха, Васильківський район, Київська область, Україна
убивство
Громадянство СРСР СРСР
Україна Україна
Національність чеченка (за батьком)[1], полька (за матір’ю)[2]
Ім'я при народженні Наталія Вікторівна Нікіфорова[3][4]
Псевдонім Сура
Діяльність лікар, військовослужбовець
Alma mater Одеський медичний університет
У шлюбі з Адам Осмаєв[5]
Нагороди
Орден «Народний Герой України»
Звання УКР-ЛТ-НП-Г(2015).png Лейтенант поліції
CMNS: Медіафайли на Вікісховищі

Амі́на Ві́кторівна (Вахі́тівна[6]) Оку́єва[3][4][7] (при народженні Ната́лія Ві́кторівна Нікі́форова[3][4][8], згодом Анастасі́я Мустафі́нова[3][8]; 5 червня 1983, Одеса, Українська РСР — 30 жовтня 2017, Глеваха, Васильківський район, Київська область, Україна) — український лікар, громадський активіст та військовослужбовець. Учасниця подій Революції гідності та війни на сході України у складі батальйону «Київ-2».

Біографія[ред.ред. код]

Народилася 5 червня 1983 року в Одесі в сім'ї Ірини Анатоліївни Нікіфорової[7][9] (уродженої Камінської[7]), деякий час — співробітниці Південно-українського медіа-холдингу, і свого названого батька — Віктора Сергійовича Нікіфорова[3][7], музейного працівника, у 2000-ні роки директора одеського Музею західного і східного мистецтва[3]. За твердженням самої Аміни Окуєвої, її біологічний батько був чеченець, мати — полька з Північного Кавказу[2]. Разом із родиною мешкала у Москві та Грозному. З 1999 року брала участь у Другій чеченській війні на боці Чеченської Республіки Ічкерія[2]. До України повернулася 2003 року, вступила до Одеського медичного університету, який закінчила за спеціалізацією загальна хірургія[10]. Після здобуття вищої освіти працювала лікарем-інтерном в Одесі[11].

З початком Євромайдану вступила до Самооборони, де була лікарем 8-ї Афганської сотні. З початком війни на сході України, у липні 2014 року, вступила до лав батальйону «Київ-2», куди була записана фельдшером, проте за словами самої Аміни, медициною займалася мало[10]. Брала участь в обороні Дебальцева, виконуючи бойові завдання поблизу Чорнухиного на Луганщині[1]. Пізніше служила у батальйоні «Золоті ворота»[12]. Брала участь у створенні Миротворчого батальйону імені Джохара Дудаєва, служила прес-офіцером батальйону, домагалася надання батальйону офіційного статусу від МВС України[13].

Брала участь у парламентських виборах 2014 року, балотуючись за одномандатним виборчим округом № 136 у Суворовському районі Одеси (самовисунення)[14], однак, до Верховної Ради VIII скликання не потрапила, отримавши 3,72 % голосів виборців (9-те місце в окрузі)[15].

1 червня 2017 року на вулиці Кирилівській у Києві на подружжя Адама Осмаєва і Аміни Окуєвої було скоєно замах: нападник під виглядом журналіста французького видання Le Monde під час зустрічі, перебуваючи в автомобілі разом із парою, відкрив вогонь[16]. У результаті Осмаєв зазнав серйозних поранень. Аміна не постраждала, зумівши чотири рази поцілити в кілера, що дозволило правоохоронцям його затримати. За словами Аміни, до замаху вони з чоловіком тричі зустрічалися з кілером, оскільки він представлявся журналістом, який готує матеріал про подружжя[17]. За даними МВС, кілером може бути особа, пов'язана з главою Чечні Рамзаном Кадировим[18][19]. Кілер мав при собі документи на імя громадянина України Дакара Олександра Вінустовича, але пізніше був опізнаний як Артур Денісултанов (Курмакаєв)[20][21].

13 серпня 2017 року на майдані Незалежності у Києві військові окремого президентського полку розгорнули національний прапор Ічкерії. За словами ініціаторів акції, цей прапор розміром 22 на 33 метри є найбільшим у світі. На акцію прийшли бійці батальйону імені Джохара Дудаєва, зокрема і його колишній боєць Аміна Окуєва, а також представники кримськотатарського народу[22].

Окуєва подякувала Україні за підтримку в боротьбі за свободу Ічкерії. За її словами, акція покликана показати, що ворогам не вдалося зломити «волю до перемоги і наш дух»[22].

«Цей захід символізує те, що нашим ворогам, не дивлячись на всі їхні зусилля, не вдалося зламати нашу волю до перемоги і наш дух. І що наша перемога близька, як ніколи», — заявила організатор акції, учасниця АТО, Аміна Окуєва[23].

Загибель[ред.ред. код]

Аміна Окуєва загинула 30 жовтня 2017 року неподалік села Глеваха у Київській області внаслідок отриманих поранень. Під час диверсійного нападу автомобіль, у якому знаходилися Осмаєв та Окуєва, було обстріляно на залізничному переїзді[24]. Адам Осмаєв отримав поранення, проте вижив[25]. За його словами, обстріл автомобіля тривав кілька секунд:

Це класична засідка була. У затишному місці, на повороті, військова така засідка. Ми переїхали переїзд і там Г-подібний поворот, і на другому повороті раптово почалася стрілянина автоматична. Я відразу по газах. Аміна поруч зі мною сиділа. Обстріл йшов з правого боку, він буквально кілька секунд тривав, поки я не пішов із зони обстрілу. Але за ці кілька секунд, на жаль, у неї поцілили. Я зупинився, думав, почнуть добивати, підійде хтось. Але ніхто так і не підійшов, вони виявилися боягузами і втекли. Тоді я почав уже Аміною займатися. Вона була вже без свідомості. Їй потрапила куля в голову, розтрощила череп. Я намагався, звичайно, «Целлоксом», який ми завжди з собою носимо, зупинити кров. Але вона через якийсь час перестала подавати ознаки життя. Природно, відразу зателефонував у поліцію спочатку на 102, потім у швидку, і так далі[26].

Поховали Аміну Окуєву у Дніпрі 1 листопада 2017 року поруч із могилою Іси Мунаєва відповідно до її заповіту[27]. Від публічної церемонії прощання родина загиблої відмовилася, побоюючись, що захід може стати мішенню для терористів, а самі похорони відбувалися під охороною[28].

Переконання[ред.ред. код]

Аміна Окуєва з Джамалою. 2016

2000 року Аміна Окуєва прийняла іслам[3]. Згідно з власними релігійними переконаннями носила хіджаб[1]. Мотивом для участі у війні на Донбасі стала переконаність у тому, що Росія є спільним ворогом українців і чеченців. Після завершення війни планувала пов'язати своє подальше життя з військовою справою як військовий медик або учасник миротворчої місії[1].

Особисте життя[ред.ред. код]

Була двічі у шлюбі. Першим чоловіком був Іса Мустафінов; з ним Окуєва була одружена до його смерті у 2000—2003 роках. Другим чоловіком був Іслам Тухашев (прізвище за документами — Окуєв), депортований з України за порушення режиму перебування іноземців та пізніше засуджений у Росії до довічного ув'язнення за вбивство співробітників російських спецслужб в Інгушетії[3][7].

З Адамом Осмаєвим познайомилася 2009 року; офіційно у шлюбі з ним Окуєва не перебувала[3]. Виховувала сина (нар. 2002)[11].

Нагороди[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г Ясинская, Вика (24 листопада 2014). Доброволец Амина Окуева: я бы хотела, чтобы пала российская империя в том виде, в каком она существует сейчас. Цензор.нет. Процитовано 2 червня 2017. (рос.)
  2. а б в Чеченское сопротивление, Евромайдан и АТО: Чем запомнится Народный герой Украины Амина Окуева. 112 канал. 31 жовтня 2017. Процитовано 31 жовтня 2017. (рос.)
  3. а б в г д е ж и к Жінка-воїн Аміна Окуєва: що про неї відомо?. BBC Україна. 31 жовтня 2017. Процитовано 1 листопада 2017. 
  4. а б в Ким була Аміна Окуєва?. Громадське радіо. 31 жовтня 2017. Процитовано 1 листопада 2017. 
  5. Sautreuil P. Quand un faux journaliste du « Monde » tente d’assassiner un commandant tchétchène // Libération Édouard de Rothschild, 2017. — ISSN 0335-1793
  6. Хто така Аміна Окуєва, яку розстріляли під Києвом. Еспресо TV. 30 жовтня 2017. Процитовано 2 листопада 2017. 
  7. а б в г д Убийство Амины Окуевой: чего мы о ней не знали. Антикор. 31 жовтня 2017. Процитовано 3 листопада 2017. (рос.)
  8. а б Под Киевом убили Амину Окуеву. Корреспондент.net. 30 жовтня 2017. Процитовано 1 листопада 2017. (рос.)
  9. Мати Окуєвої приїхала попрощатися з донькою: відео. Ліга.net. 31 жовтня 2017. Процитовано 1 листопада 2017. 
  10. а б Сантарович, Андрей (12 березня 2015). Украинские амазонки: Амина Окуева и ее борьба с «российской Ордой». Inforesist. Процитовано 2 червня 2017. (рос.)
  11. а б Левит, Александр (6 березня 2015). Украинские амазонки: Амина Окуева и ее борьба с «российской Ордой». Факты. Процитовано 2 червня 2017. (рос.)
  12. Чеченский след. Женщина-боец из батальона Джохара Дудаева рассказывает про чеченцев и кадыровцев, воюющих по разные стороны в Донбассе. Новое время. 14 січня 2016. Процитовано 2 червня 2017. (рос.)
  13. Батальон имени Джохара Дудаева хочет войти в состав МВД. Ліга.net. 22 квітня 2015. Процитовано 2 червня 2017. (рос.)
  14. Окуєва Аміна Вікторівна. Центральна виборча комісія України. 2014. Процитовано 2 червня 2017. 
  15. Одномандатний виборчий округ № 136. Центральна виборча комісія України. 2014. Процитовано 2 червня 2017. 
  16. Поліція: На Подолі намагалися вбити подружжя добровольців. Українська правда. 1 червня. Процитовано 2 червня 2017. 
  17. Окуева рассказала о покушении на нее с мужем в Киеве: опубликованы фото. Апостроф. 1 червня 2017. Процитовано 2 червня 2017. (рос.)
  18. Нападник на Осмаєва виявився особистим кілером Кадирова. Еспресо. 2 червня 2017. Процитовано 2 червня 2017. 
  19. Князев о покушении на Осмаева: Благодаря умелости Окуевой нам удалось задержать этого преступника. Гордон. 2 червня 2017. Процитовано 2 червня 2017. (рос.)
  20. Денисултанов-Курмакаев Артур Абдуллаевич / Денисултаєв-Курмакаєв Артур Абдуллаєвич Дакар Олександр Вінустович / Denisultanov-Kurmakaev Artur Abdullaevich
  21. Киевский стрелок отрабатывал показания на Кадырова?
  22. а б На Майдані розгорнули прапор Ічкерії?
  23. На Майдані розгорнули найбільший у світі прапор Ічкерії
  24. Геращенко: на Київщині внаслідок обстрілу авто загинула Аміна Окуєва. Радіо Свобода. 30 жовтня 2017. Процитовано 30 жовтня 2017. 
  25. Унаслідок диверсійного нападу під Києвом загинула Аміна Окуєва. Цензор.нет. 30 жовтня 2017. Процитовано 30 жовтня 2017. 
  26. Адам Осмаєв: «Я майже весь час її тримав, намагався, щоб кров не витікала, але це нереально. У мене на руках Аміна померла». Цензор.нет. 6 листопада 2017. Процитовано 6 листопада 2017. (рос.)
  27. Окуєву поховали згідно до мусульманських традицій. Українська правда. 1 листопада 2017. Процитовано 1 листопада 2017. 
  28. Павловська, Ольга (1 листопада 2017). На похороні Окуєвої зібрались близько сотні близьких та побратимів. ТСН. Процитовано 1 листопада 2017. 
  29. В Одесі військові, волонтери та громадські діячі отримали орден «Народний герой України». Громадське ТБ Одеси. 13 жовтня 2015. Процитовано 14 червня 2017. 
  30. Аваков нагородив Окуєву новеньким пістолетом GLOCK-43. 5 канал. 8 червня 2017. Процитовано 31 жовтня 2017. 

Посилання[ред.ред. код]

Wikinews
Вікіновини мають подію, пов'язану з цією статтею: