Олевський порцеляновий завод

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Олевський порцеляновий завод
Тип фірма
Штаб-квартира Україна, 11001, Житомирська обл., Олевський р-н, м. Олевськ, вул. Гетьмана Виговського, 36
Код ЄДРПОУ 36490452
ozef.com.ua

Олевський порцеляновий завод – підприємство порцеляно-фаянсової промисловості.

Історія[ред. | ред. код]

Олевський порцеляновий завод було збудовано в 1909 році. Після 9 років оренди Баранівської порцеляново-фаянсової фабрики два підприємці Олександр Карант і Міхель Кушнірський вирішили відкрити власне виробництво. Наявність залізничної станції (гілка Київ - Ковель) і близькість основної сировини для виготовлення порцелянового посуду - глини (с. Лопитичі, 19 км) зумовили вибір населеного пункту для будівництва нового заводу в м. Олевськ. Підприємство отримало назву «Завод порцелянових виробів Карант і Кушнірський»

Перша, зведена за німецьким взірцем, піч виявилася невдалою. Другу (французьку) довелося перебудовувати з міцної вогнетривкої полонської цегли. Тільки починаючи з 1912 року виробництво почало налагоджуватися, але в тому ж році настільки сильно постраждало від пожежі, що підприємство навіть думали закрити. Однак, в 1913 році завод було відремонтовано й запущено. здолавши деякі труднощі в другій половині 1914 року, завод досяг непоганих показників, але через бойові дії, за 1916-1918 рр. виробництво скоротилося вдвічі.

Радянський період[ред. | ред. код]

До націоналізації завод працював з великими перервами за невеликої кількості робітників. Вироби заводу цього періоду є раритетними і користуються популярністю серед антикварів.

До 1983 року за польською монографією відомі лише два предмети: конічний кенельований кухоль, прикрашений дрібним квітчастим орнаментом і овальна маслянка в формі виноградного грона з хваткою у вигляді завитка (приватна колекція, Польща). Унікальним прикладом продукції заводу є порцелянова чашка з портретним зображенням дівчинки. Чашка з товстими стінками, прикрашена привабливою деколью - зразок повсякденного посуду другого десятиліття ХХ ст. - безумовно, має історичну цінність, як один з небагатьох збережених виробів заводу Каранта і Кушнірського.

У 1922 році завод порцелянових виробів Каранта і Кушнірського припинив свою діяльність, а в 1926 році на його базі було створено Олевський державний порцеляновий завод з випуску вогнетривкої цегли і господарської порцеляни, який підпорядковувався порцелянового тресту УРСР і фігурував в «Списку підприємств Комітету скляно-порцелянової промисловості СРСР».

У 1930-60-ті рр. «Олевським порцеляновим заводом» виготовлявся посуд і скульптура.

У 1970-х роках підприємство переорієнтувало своє виробництво на випуск виробів з електротехнічної порцеляни - керамічних низьковольтних ізоляторів. Завод першим в СРСР опановує серійне виробництво корпусів для промислових запобіжників ПН-2. Дана продукція відвантажується залізничними перевезеннями в усі союзні республіки і країни Східної Європи. В середині 70-х р.р. завод отримує великий державне замовлення, підключається до програми телефонізації «будівництва століття» - Байкало-Амурської Магістралі. Для виконання поставленого завдання в терміновому порядку опановується ціла лінійка штирьових ізоляторів для ЛЕП та електрозв'язку і будується 92-метрова тунельна піч випалу безперервної дії. Обсяг продукції, що випускається досягає рекордних 12 тис. тонн виробів на рік, а середньооблікова чисельність працівників - до 1100 осіб. У цей період завод стає «стратегічним підприємством союзного значення», крім глобальних завдань народного господарства виконує замовлення військово-промислового комплексу і набуває статусу секретності, що відбивається в зміні назви на «завод п/с № ***».

У 1980-х роках завод збільшує асортимент ізоляторів до близько 100 позицій і розширює географію поставок. Продукція підприємства експортується в 70 країн світу.

Після відновлення незалежності[ред. | ред. код]

У 1990-х роках, після розпаду СРСР, внаслідок порушення господарських зв'язків і відсутності державних замовлень, підприємство переживає дуже важкі часи, чисельність співробітників зменшується в 7 разів, а обсяги виробництва - в десятки разів.

У 1994 р, в ході приватизації завод змінює форму власності і назву. Підприємство стало називатися Товариство з обмеженою відповідальністю «Олевський завод електротехнічної порцеляни» (ВАТ «ОЗЕП»).

У 2001 р. акціями підприємства стають приватні інвестори. З цього моменту починається період відновлення і модернізації підприємства. В м. Київ відкривається торговий дім заводу - ТОВ «Торговий дім« Електрофарфор ».

У 2003 році ВАТ «ОЗЕФ» після довгої перерви знову виходить на зовнішні ринки. За допомогою відкритих в Росії представництв ТОВ «Компанія« ОлКерамік »(2003-2009 р) і ТОВ« Електра »(з 2009 р) продукція підприємства завойовує симпатії російських споживачів. Обсяг експорту в структурі продажів щорічно зростає (до 80% станом на 2013 р) Вироби заводу знаходять попит не тільки практично у всіх країнах СНД - колишніх республіках СРСР, але навіть в таких екзотичних місцях планети як Республіка Нова Гвінея.

У 2004 р здійснюється перший етап модернізації - переведення основного енергоносія з рідкого палива (нафтохімічний і коксохімічний мазути) на природний газ, а також газифікація головного корпусу основного виробництва.

У 2009 р підприємство з честю переживає фінансово-економічну кризу, не зупиняючи свою роботу ні на один день. Успішно проводиться політика оптимізації витрат і реорганізація підприємства. Також було прийнято рішення про повернення підприємству історичної назви «Олевський порцеляновий завод». Виробничі потужності заводу передаються в довгострокову оренду - дочірньому підприємству ТОВ «Металіст ОЗЕФ».

У 2005-2014 р модернізація триває: замінені низькоефективні випалювальні печі типу «горн» на сучасні камерні газові печі періодичної дії. Придбано сучасні лінії і верстати українського і японського виробництва замість морально і технічно застарілого устаткування.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ОЛЕВСЬКИЙ ЗАВОД ЕЛЕКТРОТЕХНІЧНОЇ ПОРЦЕЛЯНИ, ВАТ. Архів оригіналу за 19 листопада 2018. Процитовано 18 листопада 2018.

Посилання[ред. | ред. код]