Олег Харч

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Олег Харч

Oleg Kharch- Artist..jpg

Народження 8 червня 1963(1963-06-08) (59 років)
Суми, Українська РСР, СРСР
Країна Flag of Ukraine.svg Україна
Діяльність художник

CMNS: Олег Харч у Вікісховищі

Харченко (Харч) Олег Володимирович (нар. 8 червня 1963(19630608), Суми) — український сучасний художник.

Працював раніше в фігуративному спрямуванні від актуального мистецтва. Стиль та напрями різноманітні. Розпочинав у манері постімпресіоністичній, але згодом змістився до німецького експресіонізму (найближче Еміль Нольде). Новий наїв або, як зазначали художні критики, квазінаїв, прояви постконцептуального в різноманітних техніках. Його творчість поринала до колажів з паперу, традиційного живопису, вуличних проектів. А також спроб у діджитал–арту, відео роботах, різноманітних інтернет-медіа.Вельми цікавими є експериментування в Саунд Арті. Звертався він і до жанру-ручної книги художника. Але в останній час розпочав доволі активно експериментувати з концептуальними та дадаїстичними творчими цитатами, що не могли не помітити в арт-середовищі. Варто зазначити, що українська версія журналу «Форбс» відзначила третім місцем проект Олега Харченка «Равликіада, або Атака равлів» на IX форумі сучасного мистецтва «Київ Арт Контемпорарі 2014»[1]. Даний вдалий проект був здійснений завдячуючи співробітництву з власницею та засновницею галереї «MyGallery» Наталії Лисенко. Географія експозицій з художнього доробку Олега Харча тепер не обмежується виключно тільки Києвом, неодноразово відбувалися участі в Одесі, а також було запрошення до Ташкента і Бейрута в 2016 році. Заради справедливості слід підкреслити, що обидві закордонні імпрези відбулися за активної співпраці з визначною фігурою у світі актуального мистецтва — узбецьким художником В'ячеславом Ахуновим, який був автором ідеї «Паралелізми в узбецькій та українській мові», власне самої назви, і створив остаточну цифрову обробку творів, які були презентовано в техніці цифрового друку на Ташкентській події.

У вересні 2018 твір виконаний в колажній техніці під назвою «Береги природу — мать твою!» подолав відбір до знаного художнього конкурсу «Кліматична нагорода» (Climate Award 2018) в Нью-Йорку. І хоч та робота не отримала нагороду, її із задоволенням прийняла директорка та кураторка Тара Депорте до колекції «Гуман Імпект Інституту» (Human Impacts Institute), що розташовується в Брукліні.

Всі ті експериментування є пошуками власної художньої філософії, про яку краще за все надав визначення французький кореспондент «Ля Трібюн» Еммануель Грінзпан у своєму описі — «Спроби зв'язкувати українське із західним», виокремивши його творче кредо, як про художника-панка, який висміює Росію під час приховування в київському підвалі[2].

Біографія[ред. | ред. код]

В 1963 році народився в місті Суми.

В 1980—1985 — навчання на факультеті будівельної технології в Дніпрі (раніше Дніпропетровський інженерно-будівельний інститут. Але закінчити вуз не вдалося, бо на четвертому курсі був відрахований нібито за систематичне невстигання в навчанні. Справжня причина — конфлікт із деканом факультету та відповідно недопуск до екзаменів на сесії.

Водночас у 1981—1983 роках проходив навчання в художній студії Станіслава Черевко / Дніпропетровськ (Дніпро). Навчання в студії могло бути ще значно глибшим, та вчитель вочевидь втомився від волонтерства та безгрошів’я своїх учнів. Адже другий рік студії провадився прямо вдома. Кожен день там юрмилося біля десятка студентів, і це почало створювати напруженість у відносинах студійців та конфліктні ситуації. Учнів ставало все менше, але Олег Харч витримував все те напруження і вперто займався навчанням. Та врешті вже влітку, перед самими канікулами відбулася бесіда з учителем, і Харч таки мусив піти останнім зі студії, яка таким чином й припинила зовсім своє існування.

У 1985—1987 роках проходить службу в РА молодшим сержантом/командиром відділення з ремонту бронетехніки. Оскільки служба проходила в Сертолово, під Санкт-Петербургом (тоді Ленінградом), йому вдавалося неодноразово відвідувати провідні художні музеї. Особливо Ермітаж, де на власні очі він міг побачити своїх улюблених художників — Анрі Матіса, Поля Ґоґена, Вінсента Ван Ґога, Поля Сезана та інших.

А в 1987—1988 поїхав до Мурманська на свої найперші далекі заробітки де й працював матросом 2-го класу на риболовецьких суднах у Північному, Норвезькому та Баренцовому морях. Перший рейс випадає потрапити матросом-прибиральником. Праця в рейсі виявилася не надто тяжкою. У вільні хвилини поміж вахтами художник спостерігає на власні очі закуті в кригу береги островів з архіпелагу Шпіцберген та навколишні пейзажі з фантазійним заполярним небом, яке часом наповнювалося Полярним сяянням та незчисленними зорями північного неба. Течія Гольфстрім оповила все навколо, одного разу їхній корабель наблизився до острова Медвежого. У вільний від праці час Олег намагається занотувати олівцем виразні моменти, в перемішку читаючи захоплюючі нариси про легендарних художників Ван Гога та Поля Ґоґена.

Коли ж йому видається перебувати після рейсів на суші, то увесь вільний час відвідує Мурманську художню студію для дорослих при місцевому Палаці культури. Настільки плідно й активно, що одні з найперших його живописних робіт відбираються керівницею студії для участі в масштабній художній виставці у Мурманському краєзнавчому музеї, а на весну ті ж самі роботи вже їдуть і до норвезького міста Бергена, що було вкрай несподівано й для самого молодого митця. Але напевно все то даремні зусилля і ніяких дивідендів О. Харч від того геть не отримав. Навпаки. Не складається нічого путнього також із його планами потрапити в більш далекі подорожі на Канарські острови та до берегів Канади.

Отже з кінця 1988 року Олег повертається в Україну та оселяється на Полтавщині в місті Кременчуці, де він мешкає аж до середини 1998 року. Там він одразу ж активно вливається в творчий струмінь з місцевих художників і також плідно займається громадсько-політичною діяльністю. Близько трьох років практикується в декоративно-ужитковому мистецтві (це різьбярство по дереву та розпис по дереву). Всі роботи по дереву з того періоду ним були розпродані фактично за безцінь і вивезені за кордон. А більшість живописних робіт і також безліч малюнків та замальованок олівцем, вугіллям, сангіною з мурманського періоду втрачені (наприклад, чотири живописні твори були потай викинуті на смітник колишньою дружиною, оскільки вони перестали узгоджуватися з її релігійними поглядами), а три інші — були загублені або ж вкрадені по дорозі з Королівства Норвегія. Це був яскравий та динамічний період, якщо подивитися з точки зору біографії Олега Харча, як становлення в ньому особистості художника. Та вже за п’ять років увесь цей творчий етап добігає свого логічного завершення.

В тому ж 1998 році переїздить із сім’єю на батьківщину до Сум. Скрутне фінансове становище після фінансового банкрутства в Кременчуці призводять до повного творчого занепаду. І кидають художника у вир виживання та у світ заробітчанства. Це й поневіряння за кордоном, як в Ізраїлі близько півроку — геть неуспішні. І також до сусідньої, але не братньої РФ (це зокрема цілий рік праці у Курську та два місяці в Санкт-Петербурзі), вже значно вдаліші у фінансовому плані. Окрім того, неодноразові спроби з його перебування в українській столиці таки призвели до реалізації можливості інтегрувати себе в Києві. Відбувався тогочасний будівельний бум тоді аж до кризи 2008 року. Олег Харч пройшов шлях від різнороба, бетонувальника, штукатура, маляра-оздоблювальника до бригадира, прораба і врешті таки найуспішніше він реалізував себе як майстер з декоративно-художньої штукатурки. Але в 2005 році екс-дружина раптом оголошує про своє бажання розлучитися. За пів року це вже відбулося офіційно.

З 2009 року в нього розпочинається новітній творчий період. Відновлюються студії малюнків у техніці олівця та вугілля, а вже згодом старі ще студентські навички створювати вправи із «ковриками» трансформуватимуться в серію абстрактних та наївно-фігуративних робіт 2011 року. Якісно цей творчий процес мабуть таки і не відбувся б, якби не ключова роль випадкової зустрічі та подальше знайомство із провідним мистецтвознавцем та куратором № 1 в Україні паном Олександром Соловйовим.

У 2012 році до Києва, чи не вперше за всі часи, потрапило ціле сузір’я світового рівня митців. На масштабне Бієнале–Арсенале сучасного мистецтва. Отримавши можливість відвідати подію та всі заходи, що там відбувалися протягом трьох місяців Олег Харч використовує її у повній мірі для знайомства із зірками світової арт-сцени та їхньою творчістю. А це й сам куратор бієнале — англієць Девід Еліот, один із братів Дінос Чємпмен. Ну і звичайно ж, із провідними українськими художниками, такими як Борис Михайлов, Василь Цаголов та Олександр Ройтбурд та іншими учасниками Київського бієнале. Але найсуттєвішим, як вже стане зрозумілим згодом, буде досить таки спонтанне знайомство в день відкриття із зіркою світового концептуального мистецтва, творцем та головним героєм в течії сучасного мистецтва — «Соціалістичного Модернізму», художником, перформером, есеїстом — В’ячеславом Ахуновим з Узбекистану.

Отже, 2013 рік розпочне Олег Харч першою своєю персональною виставкою «Такі вони, заробітки» в Малій Галереї Мистецького Арсеналу під особистим кураторством Олександра Соловйова. А завершиться той рік спільним із В. Ахуновим проектом на Майдані Незалежності. За неймовірним, але дуже доречним збігом художня акція була запланована на перше грудня, коли власне й розпочнуться історичні революційні події! Протягом всього грудня далі і за тим в січні О. Харч реалізовуватиме до того часу невідомі йому за формою художні акції. Ідеї та концептуальну фабулу видавав В. Ахунов, а от виконання та реалізація задумів лежали на плечах О. Харча. Січень 2014 увесь вирує художніми подіями та виставками. Та остання спроба «Слава Героям Майдану» відбудеться немов на випередження тоді кривавим подіям за спільним рішенням завершує художнє самовираження двох артистів. На Майдані вже з кожним днем стає все небезпечніше. І вже до березня, тому Олегом по можливості збираються лише звідти артефакти.

В цілому 2014 рік увібрав участь О. Харчем у вісьми художніх подіях різного ґатунку. А в жовтні та листопаді подвійно вистрілив проект, персональна виставка в галереї та потім вже й Мистецькому Арсеналі. «IX Kyiv Art Contemporary» — знакова подія в житті артиста Олега Харча, не тільки того року. І знову ж таки, не без підтримки пана Олександра. Проект «Равликіада, або Атака равлів» був відзначений третім місцем серед багатьох учасників. Він постав до певної міри квінтесенцією творчого розвитку художника. Перенасичений виставковий графік не давав часу на осмислення. Тож наступний 2015 рік вийшов за насиченністю геть інакшим. Всього одна участь художника, але яка — це «Маніфесто» в Одесі. Слід зазначити також і перше потрапляння роботи Олега Харча до міжнародного каталогу, який вийшов в Італії у 2015 році.

Власне весь той рік попри невелику виставкову активність пішов на зміну вектора в курсі розвитку творчості артиста. По-перше він чітко зрозумів, що шукати себе лише у живописі недостатньо як для сучасного художника. Потрібні були вже інші засоби для візуального висловлення. По-друге — живопис теж так само треба змінювати. Саме тому, можливо, й розпочалася велика художня багаточастинна сага під загальною назвою «Ватна Бухгалтерія». А підштовхнула до її створення спроба волонтерства на схід України в зону АТО протягом першої половини 2015 року. Це й колажні текстові альбоми загальною довжиною в більш ніж сімдесят так званих серій. Також створена авторська книжка «Ватная бухгалтерия, или Хроника необъявленной войны» в рукописному форматі кількістю в один примірник але обсягом 188 сторінок. Власне саме вона та десять робіт — серій третього альбому потрапили, знову ж таки зусиллями Соловйова, до «Горизонту подій» в Мистецькому Арсеналі.

Хоча це було вже в 2016 році. Той рік був плідним на виставки, причому досить високого ґатунку. А дві його участі то вже були міжнародними. В столиці Лівану слід зазначити її несподіваний організаційний характер — це відсутність кураторства й інших ознак, притаманних вернтикальним художнім подіям. Повний демократизм та самоорганізація учасників на базі галереї Американського Університету в Бейруті. Але приймалися роботи лише в один квадратний метр виставкової площі. Тож Олег Харч був представлений фрагментом з книжки «Ватная бухгалтерия, или Хроника необъявленной войны» на «Машроу пролеткульт». І на прохання координатора — Октавіана Ісану Олег створив і згодом проголосив відеозвернення до учасників конференції під час проведення заходу. Практично слідком мало б відбутися в столиці Узбекистану вже VIII Ташкентське бієнале сучасного мистецтва. Куратор Нігора Ахмедова від початку запросила В. Ахунова на посаду консультанта. В’ячеслав Ахунов відповідно запропонував Олегу Харчу своєрідний варіант створення їхнього наступного спільного проекту, в якому б він сам не виступав формально ні в якому разі на тому бієнале з авторством. Тому що тоді загрожувала б ситуація, коли обидва художники автоматично не потрапили б до складу офіційних учасників. Адже В. Ахунов вже віддавна позбавлений мати право виставлятися в будь-яких художніх установах Узбекистану з бюджетним фінансуванням. На його ім'я діяла неоголошена і ганебна заборона — небажана персона. Заявлений проект під назвою «Паралелізми» був поданий та узгоджений з куратором Н. Ахмедовою. Олег Харч був особисто запрошений на заплановане урочисте відкриття. Та за два тижні до початку бієнале беззмінний президент і фактично диктатор Іслам Карімов відходить у світ інший. Це настільки переполохало організаторів бієнале та спонсорів, що вони скасовують з переляку все. До речі, бієнале вже було перенесене на рік перед цим. Оговтавшись, керівництво переформатовує статус запланованої художньої події в просто «Виставку сучасного мистецтва», але всім закордонним художникам, а це близько півтора десятка учасників непрозоро натякають на небажаність їхнього особистого приїзду в Узбекистан. Такий підхід дещо пом’якшив розмір скандалу в художньому світі, бо тільки в Ташкенті примудрилися скасовувати подію зі статусом бієнале.

Перша половина 2017 року аж до травня не було ніяких участь Харча, і це зрозуміло чому. Йшла підготовка до важливих подій і першим кроком постав спільний проект з відомим фотохудожником та творцем цілого напрямку під назвою «Метаграфіка» Володимиром Харченком. А далі вже постала найсмачніша подія в українському сучасному мистецтві за 2017 рік — П’ята Одеська бієнале Сучасного Мистецтва під надзвичайно яскравою назвою «Зона Турбулентності». Попри дуже високу конкуренцію та велику кількість заявок на участь (за словами організаторів, це було близько п’яти сотень), проект «Анеґдоти про Головне, Анекдоты о Главном» безапеляційно взятий Михайлом Рашковецьким до головної програми бієнале, причому в повному обсязі в десять живописних робіт. Згодом вони були представлені в одній з провідних художніх установ Одеси — Галереї «ХУДПРОМО». А водночас робота-колаж «Гуманитарные ковбои RF/ Love for sale» з проекту «Ватна Бухгалтерія» потрапила до київського ювілейного вже десятого «GOGOLFEST 2017».

Брав участь у понад сорока виставках і художньо-культурних українських та міжнародних проектах.

Живе і працює нині[коли?] в Києві.

Публікації, книги та міжнародні каталоги[ред. | ред. код]

  • 2015 — «Сучасні художники України», автор Лучано Бенеттон, Італія[3]
  • 2017 — «Звідки ми? Хто ми? Куди йдемо? (Роздуми над малярством Олега Харча)», Олег Сидор-Гібелинда, кандидат мистецтвознавства / інформаційно-аналітичний портал «In-Art»[4]
  • 2019 — «А ви розповсюджуєте фейки? Інсталяція Олега Харченка „Фейкомет“ розкаже», коротке інтерв’ю для проекту «ARTEFACT: Chernobyl 33»[5]
  • 2020 — «Інформаційна катастрофа», автор Paula Erizanu, The Calvert Journal.

Роботи знаходяться в приватних збірках, а «Ремонт — стан душі» входить до музейної колекції Мистецького Арсеналу[6].

Колективні виставки[ред. | ред. код]

Олег Харч
  • 1989 — Краєзнавчий музей м. Мурманськ;
  • 1990 — м. Берген, Королівство Норвегія;
  • 1990 — ПК ім. Петровського, куратор В. Вакуленко, м. Кременчук;
  • 1991 — Виставка НДМ Полтавщини, Полтавський краєзнавчий музей, м. Полтава;
  • 2011 — Всеукраїнська виставка «До дня художника», НСХУ. м. Київ;
  • 2013 — Проект «Ідентифікація руху» в Арт-центрі Я. Гретера, куратор — Л. Янко, м. Київ[7]
  • 2013 — «Деформації» в Арт-центрі Я. Гретера, куратор — Л. Янко, м. Київ
  • 2014 — Міжнародний арт-проект «Мій натюрморт», Історико-архітектурний музей «Київська Фортеця», куратори — Ю. Круліковський, Р. Сейдімов, м. Київ[8]
  • 2014 — Всеукраїнський культурно-мистецький проект «Мальовнича Україна» до 200-річного ювілею від дня народження Т. Г. Шевченка, Черкаський обласний художній музей, м. Черкаси;
  • 2014 — Вогонь любові. Присвята Майдану, ЦСМ М17, куратори Єлизавета Бєльська, Олеся Авраменко. м. Київ[9]
  • 2014 — Всеукраїнська антивоєнна, миротворча виставка «Надія». НСХУ. м. Київ,
  • 2014 — Благодійний аукціон «Міст Перемоги», Арт-центр М17, Київ;
  • 2014 — «Равликіада, або Атака равлів», Art-Kyiv Contemporary 2014
  • 2014 — Мистецький Арсенал, м. Київ[1]
  • 2015 — IV Одеське бієнале сучасного мистецтва — Manifesto, куратори — М. Кульчицький, М. Рашковецький, Одеса[10]
  • 2016 — Freierfest, Груповий проект — 40 художників України та закордону, куратори — Д. Ерліх, Р. Громов, Одеса.[11]
  • 2016 — Mashrou Proletkult / Oleg Kharch Group, AUB Byblos Bank Art галерея, Бейрут, Ліван[12]
  • 2016 — Tomorrow, Сучасні українські художники, виставка-аукціон в Музеї Історії Києва, куратор — Д. Струк, Київ;
  • 2016 — Виставка Сучасного мистецтва (Замість скасованої VIII Ташкентської Бієналє Сучасного мистецтва «Розсуваючи кордони, об'єднуємо світ»), куратор — Н. Ахмєдова, Ташкент, Узбекистан[13]
  • 2016 — Проект сучасного мистецтва «Горизонт подій», Мистецький Арсенал / куратори — О. Соловйов, А. Ложкіна, С. Савчук, м. Київ[14]
  • 2017 — «Зона Турбулентності» / V Одеська Бієнале / Галерея — «ХУДПРОМО» / Одеса, Україна, куратор — Михайло Рашковецький[15]
  • 2017 — «ГОГОЛЬФЕСТ 2017» Візуальна програма, 3-й павільйон ВДНГ / Київ, Україна[16]
  • 2017 — «КУНСТПРАЙЗ ВОРПСВЕДЕ 2017 KUNSTPREIS WORPSWEDE 2017 / AUTO | MACHT | ZUKUNFT», Еінбек, Німеччина[17]
  • 2017 — «Узбекистан та Україна очима художників» (спільно з В’ячеславом Ахуновим (Узбекистан)/ Ташкентський будинок фотографії / Ташкент, Узбекистан[18]
  • 2018 — Креатив Клімат Авардз 2018 CCA 2018», Гуман Імпакт Інститут, Тайбейський офіс Економіки та Культури, Нью-Йорк, США[19]
  • 2018 — «Hlebzawod Art Prize 2018», ЦСМ Хлєбзавод / Київ, Україна[20]
  • 2019 — «Kyiv Art Week 2019» / АРТ-Ярмарок Хлєбзавод. Комплекс ТОРОНТО/ Київ, Україна, куратор — Євген Березницький;
  • 2019 — Медіа-арт-виставка «ARTEFACT: Chernobyl 33», Річковий Вокзал / Київ, Україна, міжнародний куратор Юрій Лех (Iuriy Lech), засновник іспанського медіа-арт-фестивалю MADATAK, та українські куратори Ярослав Костенко (VJ Yarkus) та Валерій Коршунов (RASSVET);
  • 2019 — «Wake Up! — Climate Change!», Агрікола де Кельн — медіартист і куратор;

Персональні та спільні виставки[ред. | ред. код]

Київ - Революція Гідности - Тимчасовий пам'ятний знак загиблим Героям Євромайдану на вулиці Грушевського - 14015186.jpg
  • 2012 — «Постійні досліди з перервами в GooGLE», Галерея 21, м. Суми[21]
  • 2013 — «Такі вони, заробітки», Мала Галерея Мистецького Арсеналу, куратор — О. Соловйов, м. Київ[22]
  • 2013 — Міжнародний проект — «Мемориальная доска непавшим героям», В’ячеслав Ахунов (Узбекистан), Олег Харч (Україна), на Майдані Незалежності;
  • 2014 — Міжнародний арт-проект «Слава Героям Майдану»[23], В’ячеслав Ахунов (Узбекистан), Олег Харч (Україна), на вул. Грушевського біля 2-ї Барикади. м. Київ;
  • 2014 — «Равликіада, або Атака равлів», MyGallery, куратор — Н. Лисенко, м. Київ[24]
  • 2016 — «Goodбaй Хутір Postмодерн». KZ RT ROOM, куратор — Д. Струк, м. Київ[25][26]
  • 2017 — «хАРТченко — некон'юнктурний променад», спільно з В. Харченком / «Галерея Анатолія Ротаря», Київ, Україна[27][28]
  • 2019 — «Хроніки неоголошеної (гібридної) війни, або Ватна бухгалтерія» Олега Харча, соло. / ЦСМ Хлєбзавод / Київ, Україна;

Арт-резиденції[ред. | ред. код]

З 27 липня по 10 серпня 2019 року в арт-просторі Carbon відбулась медіа-арт-резиденція «Artefact Chernobyl 33». В результаті open call на проект було обрано 5 митців та ще 9 художників з медіа-арт-спільноти «Carbon community» долучились до створення експонатів виставки.

ARTEFACT — арт-проект за участю міжнародних та українських митців, що єднає медіа, digital та арт. Проект присвячений сучасній проблемі інформаційної епохи, що сколихнула весь світ — маніпулювання інформацією, фейкових новин та постправди.

Мета проекту ARTEFACT — залучення активних верств населення до існуючої проблематики свідомого споживання та поширення інформації, навичок її фільтрування та зростання загального рівня медіаграмотності[29].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Архівована копія. Архів оригіналу за 20 грудня 2016. Процитовано 3 грудня 2016. 
  2. https://8thissue1027.russianartfocus.com/kyiv-art-week-2019/ [Архівовано 15 грудня 2019 у Wayback Machine.] tzAoWQ5OoM4m71pS3fy3L7hhViuI
  3. Архівована копія. Архів оригіналу за 2 грудня 2016. Процитовано 3 грудня 2016. 
  4. Архівована копія. Архів оригіналу за 5 жовтня 2019. Процитовано 8 жовтня 2019. 
  5. Архівована копія. Архів оригіналу за 24 вересня 2020. Процитовано 8 жовтня 2019. 
  6. Архівована копія. Архів оригіналу за 20 грудня 2016. Процитовано 25 липня 2016. 
  7. выставка "Идентификация движения" Макси ТВ. YouTube. Юлия Рындина. 16 квітня 2013. Процитовано 4 червня 2021. 
  8. http://ua.golos.ua:8081/kultura/14_02_02_v_kievskoy_kreposti_prohodit_mejdunarodnyiy_artproekt_natyurmort_2014[недоступне посилання]
  9. Архівована копія. Архів оригіналу за 20 листопада 2016. Процитовано 19 листопада 2016. 
  10. Архівована копія. Архів оригіналу за 10 листопада 2016. Процитовано 3 грудня 2016. 
  11. Архівована копія. Архів оригіналу за 20 грудня 2016. Процитовано 3 грудня 2016. 
  12. Архівована копія. Архів оригіналу за 20 грудня 2016. Процитовано 3 грудня 2016. 
  13. Архівована копія. Архів оригіналу за 20 березня 2017. Процитовано 19 березня 2017. 
  14. Архівована копія. Архів оригіналу за 20 грудня 2016. Процитовано 3 грудня 2016. 
  15. Архівована копія. Архів оригіналу за 17 лютого 2019. Процитовано 16 лютого 2019. 
  16. Архівована копія. Архів оригіналу за 17 лютого 2019. Процитовано 16 лютого 2019. 
  17. Архівована копія. Архів оригіналу за 30 січня 2019. Процитовано 16 лютого 2019. 
  18. Архівована копія. Архів оригіналу за 5 грудня 2017. Процитовано 4 грудня 2017. 
  19. Архівована копія. Архів оригіналу за 17 лютого 2019. Процитовано 16 лютого 2019. 
  20. Архівована копія. Архів оригіналу за 17 лютого 2019. Процитовано 16 лютого 2019. 
  21. Архівована копія. Архів оригіналу за 20 листопада 2016. Процитовано 15 січня 2016. 
  22. "Такі вони, заробітки" (17-26/01/2013). YouTube. Art city. 18 вересня 2014. Процитовано 4 червня 2021. 
  23. Архівована копія. Архів оригіналу за 15 грудня 2019. Процитовано 19 листопада 2016. 
  24. Архівована копія. Архів оригіналу за 4 лютого 2016. Процитовано 19 листопада 2016. 
  25. Виставка художника та графіка Олега Харченка.. YouTube. UATV Channel. 7 серпня 2016. Процитовано 4 червня 2021. 
  26. Харч, Олег (5 серпня 2016 року). Goodбaй Хутір Postмодерн. http://unitedbyukraine.com/. [недоступне посилання з липня 2019]
  27. Архівована копія. Архів оригіналу за 17 травня 2017. Процитовано 5 червня 2017. 
  28. https://vimeo.com/218661154
  29. Архівована копія. Архів оригіналу за 24 серпня 2019. Процитовано 24 серпня 2019. 

Джерела[ред. | ред. код]