Олександропіль (Солонянський район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
село Олександропіль
Сільська рада
Країна Україна Україна
Область Дніпропетровська область
Район/міськрада Солонянський район
Рада/громада Олександропільська сільська рада
Код КОАТУУ 1225080501
Облікова картка Олександропіль 
Locator Dot2.gif
Розташування села Олександропіль
Основні дані
Населення 910
Поштовий індекс 52423
Телефонний код +380 5669
Географічні дані
Географічні координати 48°00′45″ пн. ш. 34°26′33″ сх. д. / 48.01250° пн. ш. 34.44250° сх. д. / 48.01250; 34.44250Координати: 48°00′45″ пн. ш. 34°26′33″ сх. д. / 48.01250° пн. ш. 34.44250° сх. д. / 48.01250; 34.44250
Середня висота
над рівнем моря
129 м
Найближча залізнична станція Незабудине
Відстань до
залізничної станції
12 км
Місцева влада
Адреса ради 52423, с. Олександропіль, вул. Гагаріна, 74; тел. 9-22-41, ф. 9-22-41
Сільський голова Винник Федір Миколайович
Карта
Олександропіль is located in Україна
Олександропіль
Олександропіль
Олександропіль is located in Дніпропетровська область
Олександропіль
Олександропіль

Олександро́піль — село в Україні, в Солонянському районі Дніпропетровської області. Населення — 910 мешканців.

Центр сільської Ради. Сільраді підпорядковані населені пункти Бутовичівка, Віленка, Гаркушине, Долинське, Кринички, Михайлівка, Новоандріївка, Петриківка й Тихе.

Географічне розташування[ред.ред. код]

Село Олександропіль знаходиться за 5 км від лівого берега річки Комишувата Сура, на відстані 1 км від села Петриківка, за 45 км на північний захід від районного центру і за 12 км від залізничної станції Незабудине на лінії Апостолове — Нижньодніпровськ-Вузол. По селу протікає пересихаючий струмок з загатою.

Історія[ред.ред. код]

Село виникло на колишньому запорозькому зимівнику наприкінці 18 сторіччя, після ліквідації царським урядом Запорозької Січі. Тут поселилася група козаків. До 1812 року також мав назву Лугові (Луковські) хутори.

На території Олександрополя за часів УРСР знаходилася центральна садиба колгоспу ім. Б. Хмельницького, за яким закріплено 8024 га сільськогосподарських угідь, у тому числі 7419 га орних земель. Розвинені рільництво і м'ясо-молочне тваринництво.

У 1918 році в Олександрополі був організований повстансько-партизанський загін у кількості 100 осіб, що боровся проти австро-німецьких військ. Очолили його брати Тимофій і Михайло Ільченко. Загін нападав на ворожі гарнізони і обози.

У 1929 році в Олександрополі організований колгосп «Нова сім'я». У 1938 році він був перейменований у «Комуніст». У 1939—1940 роках колгосп й Олександропольске МТС створене у 1932 році, були учасниками Всесоюзної сільськогосподарської виставки.

У роки Другої світової війни в селі діяла підпільна патріотична група на чолі з головою колгоспу О. К. Холодним. Група мала радіоприймач, поширювала зведення Радінформбюро, проводила агітаційно-масову роботу серед населення. У вересні 1941 року гітлерівці вистежили підпільників, заарештували і розстріляли їх разом з сім'ями.

1989 року за переписом тут мешкало приблизно 940 осіб.

Історія освіти в селі[ред.ред. код]

Школа заснована земством в 1893 році. Спочатку була початковою . Розміщена була в 3-х корпусах. В 30-х роках минулого століття стала семирічною, а після Вітчизняної війни — середньою Перший випуск десятикласників був у 1954 році. В 1974 році були добудовані корпуси та плац біля школи. В 1980 році збудована їдальня. В 1992 році було збудоване нове двоповерхове приміщення школи. В старому приміщенні навчаються учні молодших класів та розміщений дитсадок.

Олександропільська школа була заснована в 1893 році.

Спочатку це була трьохкласна церковно-приходська школа, збудована земством. За довгий час існування вона зазнавала реорганізацій та реформ. В 30-ті роки була реорганізована  в семирічку, а потім після війни в середню школу.

Школа завжди була осередком освіти, культури та духовності в селі. Вчителі в різний час проводили велику просвітницьку роботу серед населення, несли свої знання і культуру селянам, виховували високу моральність, утверджували в дітях гуманні початки міжлюдських стосунків.

Історія не зберегла імен тих перших вчителів, які працювали в земській школі, згодом — в Луговській (Олександропільській) трудовій школі (1923 р.), в ШКМ (школі колгоспної молоді), 1936 р. До революції в селі було 2 вчителя з середньою освітою, а в 1937 році — 12 вчителів із середньою освітою, 3 — з вищою освітою. Директором школи семирічки був Квасоля Архип Данилович.

Коли нагрянула війна, жителі села — випускники школи — пішли на фронт захищати свою Батьківщину. Не стояли осторонь і вчителі…

В селі Олександропіль Солонянський райком партії залишив підривну групу на чолі з головою колгоспу Холодним Анатолієм Кіндратовичем. До її     складу входили молодий директор школи Желудько Михайло Андрійович, хімік за фахом, його дружина Желудько Ганна Корніївна, завуч школи, Усатий Андрій Устимович, інші вчителі школи.

У вересні 1941 року цю групу було викрито. Керівника групи Холодного А. К., директора школи Желудька М.А, завуча Усатого А. У. разом із сім'ями розстріляли за селом. А вчителів Канівця М. Ф. та Сідягу П. С. нацисти довго катували і вивезли в невідомому напрямку.

В післявоєнний період школа прийняла голих і холодних дітей, і вчителі зігріли їх своїм теплом, віддали їм не тільки свої знання, а й частину свого серця.

З великою шаною і повагою згадують односельці плеяду директорів Олександропільської СШ:

  • Дудко Наталія Євдокимівна ;
  • Сиволоб Василь Микитович;
  • Онуфрієнко Ілля Іларіонович;
  • Кувалдін Іван Семенович;
  • Гаркуша Віктор Іванович;
  • Плохий Іван Якович;
  • Макрович Григорій Васильович;
  • Скаленко Григорій Несторович;
  • Гончаров Гаврило Леонтійович;
  • Захарченко Володимир Іванович.

В 70-ті роки був розширений основний корпус, добудовано 2 класні кімнати, заасфальтовано шкільне подвір'я.

В 1993 році було завершено будівництво нового двоповерхового корпусу школи. Школа газифікована. В старому приміщенні навчаються учні початкових класів, знаходяться шкільні майстерні, бібліотека  та дитячий садок.

В школі навчаються діти з села Олександропіля та навколишніх сіл: Петриківка, Тихе, Пропашне, Войкове. Підвіз учнів до школи здійснюється шкільним автобусом.

Навчально-виховний процес організований за блочно-семестровою системою. В школі є 14 навчальних кабінетів, функціонує комп'ютерний клас, в якому налічується 10 учнівських комп'ютерів, один вчительський, сервер, два комп'ютера адміністративного користування, які об'єднані в локальну мережу. Формування в учнів компетентностей з комунікативно-інформаційних технологій відбувається комплексно в урочний та позаурочний час (навчальний курс «Інформатика», курси за вибором).

Школа працює над проблемою: «Впровадження інноваційних технологій розвитку креативності учасників навчально-виховного процесу», яка є системною складовою обласної проблеми «Креативна освіта для розвитку інноваційної особистості».

Навчання та виховання спрямовані на розвиток здібностей учнів в процесі формування інноваційної особистості шляхом використання продуктивних технологій. Напрямок виховної діяльності навчального закладу — соціалізація учнів на основі  програми «Я — стверджуюсь». Це, з одного боку, формування в дітей  самоцінності людського життя та планування його як індивідуального життєвого проекту на основі технології життєтворчості; а з іншого — пояснення євроінтеграційних процесів розвитку України через створення шкільного євроклубу «Дивосвіт». В школі працює наукове товариство учнів «Співдружність», яке складається з 8 секцій. В них зайняті 30 здібних учнів.

В школі працюють 7 гуртків, в яких зайнято 105 учнів.

Комплекс методичних заходів спрямований на підвищення кваліфікаційного рівня педпрацівників школи на основі особистісно орієнтованої творчої взаємодії членів педколективу. Участь в районному та обласному ярмарках педагогічних досягнень освітян, фахові семінари, тематична курсова підготовка за напрямками перспективного розвитку школи, підготовка до експериментальної роботи за програмою «Випереджаюча освіта для сталого розвитку», використання інтерактивних форм підвищення кваліфікаційного рівня вчителів перевели науково-методичну роботу з педкадрами з масового на індивідуальний та груповий рівень. Адміністрація школи на районному рівні пропагувала досвід організації науково-методичної  роботи у формі динамічних творчих груп і впровадження інформаційних комунікативних технологій в НВП та управлінську діяльність.

1893 рік залишається пам'ятним для Олександрополя. Бо саме цей рік став початком освіти селянських дітей в селі. До цього діти здобували освіту в с. Томаківка. Тоді на околиці села Олександропіль стояла дяківська хата (збудована, як і церква, 1856 р.), яка і відкрила двері для навчання в церковно-приходській школі. Але згодом, в 1898 р. земство (місцева влада) вирішило збудувати в селі школу.

Земуправа (1909 р.), передана під школу (1923 р.), з 1993 року — зерносховище
Земуправа (вгорі) 1909 р. Фото внизу — добудовано три класи, з'єднано два корпуси, побудовані в 1898  та 1936 роках

Школу будувала земуправа, а допомагали жителі села. Багато з цих підсобників під час будівництва школи оволоділи професіями будівельників, столярів, мулярів, які потім стали передаватися в сім'ях з покоління в покоління. Це невеличке приміщення стало осередком культури, духовності. Вчителі в різний час проводили велику просвітительську роботу серед населення, несли свої знання і культуру селянам. Головне кредо в їхній роботі-давати міцні, ґрунтовні знання з різних предметів, виховувати високу моральність, утверджувати в дітях гуманні міжлюдські стосунки. Минуло зовсім мало часу, і стіни цієї школи стали тісним для такої кількості учнів, та ще й реформа в освіті. Тому приміщення місцевої влади (земуправа), збудоване в 1909 році, було передане під школу в 1923 році. Так почала діяти Луговська (Олександропільська) трудова школа 1-го ступеня. В 1923 році Олександропільська і Петриківська трудові школи першого ступеня налічували 10 груп, де навчалося 161 учнів, з них 65 дівчаток. У цьому закладі навчалися діти не тільки з с. Олександропіль, а й з інших навколишніх сіл. З чотирирічної школи випускалися цілком підготовлені, освідчені учні, які протягом навчання в закладі оволодівали глибокими знаннями основ наук. Учням в школі видавали підручники на початку навчального року, а в кінці — їх повертали. Книги для школярів були святинею, їх свято берегли. В цьому ж 1923 році створена група культармійців по ліквідації неписьменності (лікнеп). Ініціаторами створення були Федоренко А. М. та Квач К. І. Багато роботи виконали вчителі місцевої школи та члени правління ССТ (сільського споживчого товариства), створеного в 1921 році, по збору пожертвувань серед населення на побудову пам'ятника Кобзареві (Дудка Т. І., Демченко І. К., Сідяга П. С., Годько К. В.та інші). Весною 1926 року пам'ятник Т. Г. Шевченку встановлено на території школи. В 1936 році, коли головою місцевого колгоспу ім. газети Комуніст був Дегтярьов Костянтин Дорофійович, поряд з першим найстарішим корпусом було побудовано ще один корпус. Так почала працювати ШКМ (школа колгоспної молоді), школа — семирічка. Суттєву допомогу в обладнанні приміщень та благоустрою території закладу надали батьки, учні та педагогічний колектив. Адміністрація школи, вчителі та технічний персонал доклали чимало зусиль, щоб створити умови для здійснення навчально-виховного процесу. До революції в селі було 2 вчителі з середньою освітою. В 1937 році з середньою освітою — 12, з вищою — 3. Коли нагрянула війна, жителі села — випускники школи пішли на фронт захищати свою Батьківщину. Школа пишається їх героїчним подвигом. Не стояли осторонь і вчителі …  2 В с. Олександропіль Солонянський райком партії залишив підривну групу на чолі з головою колгоспу Холодним Андрієм Кіндратовичем для боротьби з нацистськими окупантами. Ця група, в яку входили і вчителі, організувала саботаж, вела пропагандистську роботу, поширювала зведення Радінформбюро про становище на фронтах, вселяла в людей віру в неминучу поразку нацистської Німеччини. У вересні 1941 року цю групу було викрито, найактивніших її членів розстріляно. Завуча школи, вчителя української мови та літератури Усатого Андрія Устимовича нацисти заставили викопати собі яму і потім над нею його розстріляли. Частина учасників підривної групи разом з багатьма іншими жителями була вивезена до Німеччини на роботу. А вчителі Канівця М. Ф. та Сідагу П. С. нацисти довго катували і вивезли в невідомому напрямку. В приміщенні школи під час війни було розташовано німецький госпіталь. Під час війни, на пустирищі, (згарище церкви), посаджено парк, куди з школи перенесено пам'ятник Т. Г. Шевченку. Цей парк призначений для захоронення померлих німецьких солдат. З 1943 року в приміщенні школи розташовано радянський госпіталь. Після війни школа прийняла до себе обездолених, голих і голодних дітей, вчителі зігрівали їх своїм теплом, ласкою, віддавали їм не тільки свої знання, а й частину свого серця. З 1952 року — це школа -десятирічка. Перший післявоєнний, вже десятирічний випуск (2 класи) відбувся в 1954 році. Хорошими людьми стали ці випускники, вони часто збираються на зустріч з школою, однокласниками, вчителями. По всіх куточках колишнього Союзу розкидані випускники школи. На різних ділянках вони трудяться і в районі. Розпочався приріст населення, тому виникла необхідність у добудові приміщення. Під час добудови було використано кошти бюджету колгоспу ім. Б.Хмельницького, головою якого був Скрипник Микола Сергійович. Шефи, адміністрація, батьки, педагогічний та учнівський колективи школи доклали всіх зусиль, щоб з 1 вересня 1975 року ввести в експлуатацію добудову трьох класів — з'єднання першого, побудованого в 1898 р. та третього, побудованого в 1936 р. корпусів. За рішенням зборів від 6 лютого 1991 року, весною 1991 року розпочалося будівництво двоповерхової школи.

Перший дзвоник
Красуня школа в Олександрополі з січня 1992 року
Комп'ютерний клас

І ось 10 січня 1993 р. в с. Олександропіль відбулося грандіозне свято-відкриття двоповерхової красуні-школи, яка потопає в зелені, квітах та дитячих посмішках. Це свято збігається з 100-річчям освіти на селі, а розпочалося воно на подвір'ї красуні-школи, яка потопає в зелені, квітах та дитячих посмішках. З 1999—2000 н.р. Олександропільська СШ функціонує як школа-сад.

Археологія[ред.ред. код]

Поблизу села в 1856 році розкопано великий курган Довга могила з кам'яною гробницею епохи пізньої бронзи (кінець II — початок I тисячоліття до Р. Х.).

Протягом 1852—1856 років досліджувався курган Лугова могила (поширеніша назва серед археологів та офіційної літератури — Олександропільський курган) з похованням скіфського царя (III ст. до Р. Х.). Тут виявлені золоті і срібні високохудожні прикраси, парадна зброя, рідкісне зображення шанованої скіфами змієногою богині, дочки Борисфена (Дніпра). У кургані знайдено останки поховання рабів, а також коней у дорогоцінної збруї з срібними і бронзовими прикрасами.

Цим було покладено початок вивченню скіфських старожитностей краю.

Опис[ред.ред. код]

У середній школі села 13 учителів навчають 253 учні. Є будинок культури з залом на 360 місць, дві бібліотеки, книжковий фонд яких становить 12 тис. примірників. Є дільнична лікарня на 50 ліжок, аптека. Медичну допомогу населенню надають 18 осіб, у тому числі три лікарі. Відкрито дитячий комбінат на 50 місць. Працюють шість магазинів, комбінат побутового обслуговування, поштове відділення, АТС.

На території Олександрополя споруджені пам'ятники воїнам-визволителям та воїнам-односельцям, полеглим смертю хоробрих у роки 2-ої світової війни. У центрі села споруджено обеліск на честь Героя Радянського Союзу В. Ф. Тюріна, який загинув при звільненні населеного пункту від гітлерівських загарбників. Іменем героя названа одна з вулиць села.

У Олександрополі закладено парк, в центрі якого височіє пам'ятник Т. Г. Шевченка.

Постаті[ред.ред. код]

  • Головко Анатолій Олександрович (1975—2015) — старший солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни 2014—2017[1]

Примітки[ред.ред. код]

Інтернет-посилання[ред.ред. код]