Олександрівка (Болградський район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Олександрівка
Olexandrivka blg gerb.png Olexandrivka blg prapor.png
Герб Прапор
Країна Україна Україна
Область Одеська область
Район/міськрада Болградський район Болградський район
Рада/громада Олександрівська сільська рада
Код КОАТУУ 5121480401
Основні дані
Засноване 1937
Колишня назва Саталик-Хаджі (гаг. Satılık Hacı, рум. Satalâc-Hagi, болг. Саталък Хаджи)
Населення 2457
Площа 2,5 км²
Густота населення 982,8 осіб/км²
Поштовий індекс 68713
Телефонний код +380 4846
Географічні дані
Географічні координати 45°53′22″ пн. ш. 28°57′03″ сх. д. / 45.88944° пн. ш. 28.95083° сх. д. / 45.88944; 28.95083Координати: 45°53′22″ пн. ш. 28°57′03″ сх. д. / 45.88944° пн. ш. 28.95083° сх. д. / 45.88944; 28.95083
Середня висота
над рівнем моря
75 м
Водойми Малий Катлабуг
Місцева влада
Адреса ради 68713, Одеська обл., Болградський р-н, с. Олександрівка, вул. Федора Мазаренка, 98, тел. 33-6-42
Карта
Олександрівка. Карта розташування: Україна
Олександрівка
Олександрівка
Олександрівка. Карта розташування: Одеська область
Олександрівка
Олександрівка

Олександрівка у Вікісховищі?

Олекса́ндрівка — село в Україні, в Болградському районі Одеської області. Населення становить 2457 осіб.

Загальні відомості[ред. | ред. код]

Річка Малий Катлабуг у селі

Орган місцевого самоврядування — Олександрівська сільська рада. Знаходиться на півночі Болградського району в долині річки Малий Катлабуг. Займає площу 2,5 км².

Історія[ред. | ред. код]

Село Олександрівка — одне з найстаріших гагаузьких сіл Бессарабії. До переселення гагаузів на території села жили ногайські татари і поселення називалося Саталик-Хаджі.

У Бессарабію болгари і гагаузи переселилися з Болгарії під час російсько-турецьких воєн кінця ХVIII — початку ХІХ століття. Перше переселення було в кінці XVIII століття. Ранні групи переселенців через відсутність вільних земель не мали можливості створювати окремі селища, вони селилися разом з місцевими жителями. На спільне проживання з ногайскими татарами вирішувалися в основному гагаузи, для яких схожість татарської і гагаузької мов полегшувало налагодження контактів. Перші гагаузкі сім'ї, які оселилися в селищі Саталик-Хаджі — Дишли (Мариння), Васіліогло (Симула), Васіліогло (Костанда), Драганови (Драганна).

Після підписання в 1812 році між Росією і Туреччиною Бухарестського мирного договору, Бессарабія відійшла до Росії і ногайські татари пішли з Бессарабії. Після цього почалося масове переселення болгар і гагаузів в Бессарабію.

1821 вважається роком заснування тут гагаузького села (за деякими джерелами — 1823). Воно спочатку називалося, як і раніше — Саталик-Хаджі.

У 1828—1832 рр. було останнє переселення в Саталик-Хаджі. У 1832 р в селі було 47 старих сімей і 46 нових сімей, які прибули під час останнього переселення. Село належало до розряду казенних земель, тобто державних. Тут не було поміщицьких господарств, кріпосного права. Воно входило в Нижньо-Буджакськи округ. Село володіло 5100 десятинами придатної землі, в середньому на одну сім'ю доводилося 54,5 десятин. У 1847 р в селі проживали 124 сім'ї, з них 64 вважалися бідними.   Пізніше село було перейменовано в Олександрівку. Існує припущення, що воно названо в честь російського царя Олександра І.

1 березня 1842 в селі була відкрита початкова парафіяльна ланкастерська школа. Вона називалася Саталик-Хаджійська парафія св. Іоана Богослова. У школі був один клас, навчалося 16 учнів — хлопчиків. Викладав учитель Ізмаїльського вільного цеху — матрос Бабійчук. Школа утримуваласяя на кошти сільської парафії. Вивчалися предмети: читання, чистописання, Закон Божий, коротка Священна історія і 4 правила арифметики. Навчання в школі було однорічним і велося російською мовою. Закон Божий вивчався церковно-слов'янською мовою.

Наприкінці ХІХ ст. початкова школа була перетворена в трирічну, пізніше — чотирирічну. Приблизно в 1895 р почалося будівництво кам'яного будинку школи, в якому і сьогодні навчаються учні.

На початку ХХ ст. в селі була гімназія. У цьому навчальному закладі навчалися не тільки місцеві жителі, сюди приїжджали вчитися і з інших місць. Дівчатка і хлопчики навчалися окремо. Деякі випускники гімназії пізніше стали вчителями Олександрівської школи. Це Ботанов Андрій Іванович, Ботанова Наталія Олексіївна, Дишли Дмитро Дмитрович, Драганов Георгій Трифонович.

У 1907 році Олександрівка входила в Іванівсько — Болгарську волость Акерманського повіту. У 1907 р в селі проживало 2350 чоловік. Земля була розподілена між селянами у власність по 2 десятини на душу.

У 1908 році в Олександрівці почалося будівництво лікарні. Але воно не було завершено.

У січні 1918 року в селі була проголошена Радянська влада. Потім село стало належати Румунії. Навчання в школі велося румунською мовою.

У 1925 році в селі розпочалося будівництво чоловічого монастиря з храмом на честь Різдва Пресвятої Богородиці, який в тому ж році був побудований і освячений. У 1934 році монастир був реорганізований в жіночий, черниці були переведені з Варзарештского і Дмитрівського скиту. З їх числа черниця Зінаїда (Терзіоглу) призначена першою настоятелькою. Серед прийнятих тоді ж в монастир послушниць була ігуменя Алевтина, призначена настоятелькою в 1944 р і стояла на чолі обителі до самої кончини в 1987 р

Сучасність[ред. | ред. код]

28 червня 1940 року село увійшло до складу УРСР. Під час Другої світової війни настала друга румунська окупація. Воєнних дій на території села не було. Основна маса населення не брала участь у бойових діях на фронтах. У 1944 році радянські війська звільнили село.

У 1946—1947 роках олександрівці пережили голод. Дуже багато людей померло. Були випадки канібалізма.

У 1947—1948 роках були створені перші колгоспи «Шлях Леніна», «Сталінський шлях», «Крупська». Головою колгоспу «Сталінський шлях» був Радулов В. Н., колгосп «Крупська» очолив Костєв П. М. Пізніше ці колгоспи були об'єднані в один колгосп «Шлях Леніна».

Деякі олександрівці були засуджені з політичних питань. Серед них колишній голова колгоспу Радулов В. Н. Він був звинувачений у зв'язках з румунськими властями в роки окупації, засуджений на 25 років тюремного ув'язнення. Відбув 8 років, після XX з'їзду КПРС був реабілітований.

У 1959 р була зруйнована в селі церква і на цьому місці в 60-і роки побудований клуб.

У 1959 р семирічна школа перетворена в восьмирічну. На початку 60-х років кількість учнів в Олександрівській школі перевищила 500 осіб.

Олександрівська лікарня в 60-ті роки була однією з великих в районі, обслуговувала жителів і сусідніх сіл. У лікарні працювали терапевти, хірурги, дитячий лікар, стоматолог та інші фахівці. У селі діяли партійна, комсомольська, піонерська організації.

У 60-70-ті роки село було електро- і радіофіковано. Встановлено телефонний зв'язок.

У 1990 році Олександрівська школа стала середньою. У селі знову побудована церква.

У школі викладаються гагаузька мова та література, учні вивчають історію села, краю, гагаузького народу, його звичаї, традиції. Село не газифіковане. Не працює лікарня. Велика частина жителів села не забезпечена водою. Якість доріг до райцентру погана. Відсутні робочі місця.

В останні роки зменшилася чисельність населення. У селі багато порожніх будинків. Село відноситься до вимираючих.

Символіка[ред. | ред. код]

Олександрівський герб розділений на два поля блакитного та зеленого кольорів. У верхній частині зображена святиня і основна визначна пам'ятка села — Свято-Різдво-Богородичний жіночий монастир, у нижній — золоті колоски пшениці і один з найдавніших символів, що означає родючість і добробут — баран.   У основі герба розташовується лазурна стрічка з назвою села.   Прапор Олександрівки складається з трьох кольорів — червоного, блакитного і жовтого. У лівій його частині на червоній смузі знаходиться герб.

Населення та національний склад[ред. | ред. код]

За даними перепису населення України 2001 розподіл населення за рідною мовою був наступним (у% від загальної чисельності населення): По Олександрівській сільській раді: українська — 1,67 %; російська — 4,27 %; болгарська — 3,42 %; гагаузька — 89,17 %; молдавська — 0,98 %; циганська — 0,33 %.

Культура[ред. | ред. код]

За межами села відомий ансамбль гагаузької пісні «Кирмизи Гюль»

Відомі жителі[ред. | ред. код]

  • Костянтин Василіогло — поет, педагог, учений. Народився в 1938 р в селі Олександрівка. Закінчив Олександрівську семирічну школу. У 90-ті роки брав активну участь у складанні латинського алфавіту, навчальних програм з гагаузької мови, підручників.
  • Радулов Семен Іванович — український борець вільного стилю, бронзовий призер чемпіонату Європи, бронзовий призер Універсіади.

Посилання[ред. | ред. код]