Гнилицький Олександр Анатолійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Олександр Анатолійович Гнилицький
Народження 17 липня 1961(1961-07-17)
Харків
Смерть 1 листопада 2009(2009-11-01) (48 років)
  Київ
Країна  Україна
Жанр інсталяція, живопис, графіка, скульптура, фотографія
Навчання
Діяльність художник
Напрямок трансавангард

Олександр Анатолійович Гнилицький (17 липня 1961, Харків — 1 листопада 2009, Київ) — український художник. В українському мистецтві Гнилицький в кінці 1980-х став піонером інсталяції і відеоарту у 1990-х, яскравий представник Нової хвилі. Разом із своєю дружиною, художницею Лесею Заяць, представляв Україну на Венеціанському бієннале в 2007 р.[1]

Біографія[ред. | ред. код]

Олександр Гнилицький народився в Харкові в 1961 р. В 1980 р. закінчив Харківське державне художнє училище, факультет театрально-декораційного живопису. В 1981—1987 рр. навчався в Українській державній академії мистецтва в Києві на відділі монументального живопису у студії Чеканюка та Стороженка. Він став одним з активних учасників Київського мистецького угруповання «Паризька комуна». У 1996 р. разом з Лесею Заяць заснував громадську організацію «Інституція нестабільних думок». Дочка Ксенія Гнилицька —художниця, член групи Р.Е.П.

Останні роки життя проживав в Мюнхені, де працював дизайнером продукції для телебачення та кіно, а також митцем-коцептуалістом для анімації. Помер 1 листопада 2009 р. в Києві від раку шкіри.

Творчість[ред. | ред. код]

Файл:Александр Гнилицкий, "Зефирчик" (1990).jpg
О. Гнилицький, "Зефірчик" (1990)

Протягом свого творчого шляху, окрім головної ідеї — живопису, автор звертався до найрізноманітніших видів, жанрів і технік. Гнилицький опинився в числі перших українських художників, які звернулися до відео. На початку 90-х він екранізував власну поему-акцію «Спляча красуня в скляній труні». В 2000-х роках художник віддає перевагу сюжетному живопису, постмодерново перекодовуючи міфологеми персонажів культових мультфільмів, телесеріалів, казок і легенд (Чебурашка і Крокодил Гена, Штірліц і Мюллер, Фантомас, Кощій, Русалка), увіковічує дрібні побутові предмети — склянки, унітази, тенісні м’ячі, платівки — збільшуючи їх на картинах та вириваючи з оточуючого світу.[2]

Виставки[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Олександр Гнилицький та Леся Заяць. Архів оригіналу за 24 жовтня 2007. Процитовано 6 грудня 2009. 
  2. Про проект – Arsenal. artarsenal.in.ua (укр.). Процитовано 14 березня 2017. 

Джерела[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Реальність ілюзії Олександра Гнилицького : [виставка : альбом] / [куратори О. Соловйов [та ін.] ; авт. тексту О. Островська-Люта [та ін.] ; пер. англ. О. Щур, Я. Стріхи]. — Київ : Митецький арсенал, 2018. — 208 с. : іл.
  • Соловйов О. Від Харкова до Венеції : (бесіда про Гнилицького) / Олександр Соловйов // Образотворче мистецтво. — 2009—2010. — № 4—1. — С. 110—112 : іл.

Посилання[ред. | ред. код]