Голуб Олександр Володимирович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Голуб Олександр Володимирович
Голуб Олександр Володимирович
Голуб Олександр Володимирович
Нині на посаді
Народився 19 липня 1967(1967-07-19) (56 років)
Львів, Українська РСР, СРСР
Відомий як журналіст, політик, народний депутат України
Громадянство СРСР СРСР
Україна Україна
Alma mater ННІ журналістики КНУ ім. Т. Шевченка
Політична партія КПУ
Нагороди
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня

Голуб Олександр Володимирович (*19 липня 1967, Львів) — український політик, один з лідерів КПУ, депутат ВР України кількох скликань, член фракції КПУ (з листопада 2007), заступник голови Комітету з питань свободи слова та інформації (з грудня 2007); член президії ЦК КПУ (з червня 1993), 1-й секретар Львівського обкому КПУ; головний редактор газети «Комуніст» (з жовтня 2002).

Олександр Голуб — один з найбільш помітних представників Комуністичної партії України, прихильник лідера Компартії Петра Симоненка. У листопаді 2006 був єдиним депутатом, який проголосував проти внесеного президентом Віктором Ющенком законопроєкту про визнання Голодомору 1932-1933 геноцидом українського народу[1].

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 19 липня 1967 у місті Львів; українець; батько Володимир Іванович (1943) — пенсіонер; мати Надія Іванівна (1943) — пенсіонерка.

Освіта[ред. | ред. код]

1988–1993 Львівський державний університет ім. І.Франка, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, факультет журналістики, журналіст;

Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого, юрист.

Кар'єра[ред. | ред. код]

1984–1985 — технік-конструктор, проєктно-конструкторське бюро об'єднання «Укркінотехніка», м. Львів.

1985–1987 — служба в армії.

1988–1993 — власний кореспондент газет «Львовская правда», «Міліцейський кур'єр», «Вечерний Львов», «Благовіст»; оглядач інформаційного агентства «Кронос», м. Львів.

З 1992 — власкор газети «Правда» (Москва) в Україні.

1993–1998 — кореспондент, газета «Вільна Україна». Очолював оргкомітет з відновлення діяльності обласної організації КПУ. Був депутатом Львівської облради народних депутатів.

Депутатська діяльність[ред. | ред. код]

Народний депутат України 6 скликання з 11.2007 від КПУ, № 9 в списку. На час виборів: народний депутат України, член КПУ.

3 липня 2012 у другому читанні проголосував за Закон України «Про засади державної мовної політики», який суперечить Конституції України, не має фінансово-економічного обґрунтування і спрямований на знищення української мови[2][3]. Закон було прийнято з порушеннями регламенту[4][5].

Один із 148 депутатів Верховної Ради України, які підписали звернення до Сейму Республіки Польща з проханням визнати геноцидом поляків події на Волині 1942–1944 років.

Народний депутат України 5 скликання з 04.2006 від КПУ, № 7 в списку. На час виборів: народний депутат України, член КПУ. Заступник голови Комітету з питань свободи слова та інформації (з 07.2006), член фракції КПУ (з 04.2006).

Народний депутат України 4 скликання 04.2002-04.06 від КПУ, № 55 в списку. На час виборів: народний депутат України, член КПУ. член фракції комуністів (з 05.2002), член Комітету з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин (з 06.2002).

Народний депутат України 3-го скликання 03.1998-04.2002 від КПУ, № 33 в списку. Член Комітету з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин (з 07.1998); член фракції КПУ (з 05.1998).

03.1998 — кандидат в народні депутати України, виборчий округ № 118, Львівська область. З'явилося 77,2%, за 6,8%, 6 місце з 15 претендентів. З'явилося 77,2%, за 27,8%, 15 суперників. На час виборів: кореспондент газети «Правда», член КПУ.

03.1994 — кандидат у народні депутати України, Шевченківський виборчий округ № 266, Львівська область, висунутий виборцями, 1-й тур — 7,74%, 2 місце з 20 претендентів; 2-й тур — 13,19%, 2 місце з 2 претендентів.

Критика[ред. | ред. код]

Олександр Голуб один із 148 депутатів Верховної Ради України, які підписали звернення до Сейму Республіки Польща з проханням визнати геноцидом поляків події національно-визвольної війни України 1942—1944 років. Цей крок перший Президент України Леонід Кравчук кваліфікував як національну зраду.[6]

Український політик і громадський діяч, нардеп від БЮТ Юрій Гнаткевич вважає:

Олександр Зубчевський представляє іншу частину українства. Він і його колеги по парламенту із фракцій Комуністичної партії й Партії регіонів Левченко, Бондаренко, Симоненко, Колесніченко, Голуб та багато інших, носячи красиві українські прізвища, не лише показово та з мало прихованою злістю ігнорують усе українське: вони борються з усім українським. Вони в дикий спосіб прийняли закон, який уже звів до нуля офіційне використання української мови в багатьох регіонах України, заселених переважно етнічними українцями, та який легітимізував зросійщення українського інформаційного простору й відкрив зелене світло витісненню української мови з освіти..[7]

Нагороди[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Александр Голуб. Архів оригіналу за 28 вересня 2011. Процитовано 24 липня 2014. 
  2. 67 інституцій громадянського суспільства аргументовано закликали депутатів не голосувати за прийняття законопроєкту «Про засади державної мовної політики» [Архівовано 25 березня 2016 у Wayback Machine.] — Сайт «Майдан»
  3. Висновок Комітет Верховної Ради України з питань культури і духовності 23.05.2012[недоступне посилання з квітня 2019]
  4. Більшість зі штовханиною просунула мовний закон Колесніченка [Архівовано 6 вересня 2012 у Wayback Machine.] — 1+1. ТСН
  5. ЗАКОН ПРО МОВИ УХВАЛИЛИ [Архівовано 31 жовтня 2012 у Wayback Machine.] — Українська Правда
  6. Леонід КРАВЧУК: «Заява 148 українських депутатів — антигромадський, антинаціональний крок, що може бути прирівняний до національної зради». Архів оригіналу за 6 березня 2016. Процитовано 19 липня 2017. 
  7. Як варто було пані Фаріон обізвати товариша Зубчевського?. Архів оригіналу за 16 січня 2014. Процитовано 19 липня 2017. 
  8. Указ Президента № 500/2012 «Про відзначення державними нагородами України». Президент України. 2012. Архів оригіналу за 2 травня 2015. Процитовано 20 лютого 2023. 

Джерела[ред. | ред. код]