Олександр Карагеоргієвич (кронпринц Югославії)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Олександр Карагеоргієвич
серб. Александар Карађорђевић
HRH Crown Prince Alexander II with Legion of Honour.jpg
Початок правління:
Кінець правління:
Попередник:
Дата народження: 17 липня 1945(1945-07-17) (74 роки)
Місце народження:Лондон, Велика Британія
Династія:Карагеоргієвичі
Принц Олександр зі своєю дружиною принцесою Кетрін

Олександр Карагеоргієвич (серб. Александар Карађорђевић; Олександр ІІ (формально); нар. 17 липня 1945, Лондон) — спадкоємець сербського престолу, єдиний син останнього короля Югославії Петра II.

На сьогодні він є главою Дому Карагеоргієвичів. Єдина дитина в сім'ї колишнього короля Петра II і його дружини Олександри Грецької. Він законно носив титул «кронпринц Олександр» в Югославії протягом перших чотирьох з половиною місяців його життя, з 17 липня 1945 року (його народження) до приходу комуністичної влади в кінці листопада того ж року.

Олександр народився і виріс в Сполученому Королівстві, він підтримує тісні стосунки зі своїми родичами в британській королівській сім'ї. Олександр ІІ відомий своєю підтримкою монархізму і активною громадською діяльністю. Його хрещеним батьком був Георг VI, а хрещена матір — королева Сполученого Королівства Єлезавета II, Чарльз, принц Уельський, є його троюрідним братом.

Статус при народженні[ред. | ред. код]

Під час Другої світової війни, король Петро II покинув свою країну щоб створити уряд у вигнанні[1]. Він покинув Югославію в квітні 1941 року і прибув до Лондона у червні 1941. Королівські югославські збройні сили капітулювали.

29 листопада 1943 року був проголошений суверенний комуністичний уряд Югославії, всі законні права королівської сім'ї були скасовані[2].

Королівський штандарт кронпринца

У 1947 році вся сім'я Олександра, за винятком його дядька принца Георгія, була позбавлена громадянства Югославії, а все їхнє майно було конфісковане[3].

Народження та дитинство[ред. | ред. код]

Олександр народився в Лондоні в готельному номері. Британський уряд визнав кімнату, в якій народився кронпринц, територією Югославії[4].

Він був хрещений у Вестмінстерському абатстві. Його хресними були король Георг VI і принцеса Єлезавета (тепер королева Єлезавета ІІ). Він був єдиною дитиною короля Петра II та королеви Олександри, і єдиний внук грецького короля Олександра і його дружини Аспасії Манос.

Батьки Олександра були не в змозі піклуватися про нього, через проблеми зі здоров'ям та скрутним фінансовим станом, тому Олександр був вихований його бабусею по материнській лінії. Він здобув освіту в приватній школі в Швейцарії (Institut Le Rosey), військовій академії, був курсантом у школі (Millfield and Mons) і продовжив кар'єру в британській армії.

Військова служба[ред. | ред. код]

Кронпринц Олександр закінчив Британську Королівську військову академію і в 1966 році став офіцером в британській армії. Він служив у 16-й / 5-й гвардії королеви, дослужившись до звання капітана. Він служив в Західній Німеччині, Італії, на Близькому Сході і в Північній Ірландії. Після виходу з армії в 1972 році, кронпринц Олександр II, який говорить на декількох мовах, продовжив кар'єру в міжнародному бізнесі[5].

Особисте життя[ред. | ред. код]

1 липня 1972 року недалеко від Севільї в Іспанії, він одружився з принцесою Марією де Глорія. У них було три сини.

Принц Петро (народився 5 лютого 1980)

Двійнята принци Філіп та Олександр (народилися 15 січня 1982).

Будучи одруженим на католичці, Олександр втратив своє місце в лінії успадкування британського престолу, яку він займав як нащадок королеви Вікторії через її другого сина Альфреда, хоча позбавлення прав успадкування на підставі шлюбу з католичкою було заднім числом анульовано у 2015 році. Олександр також походять від старшої дочки королеви Вікторії— Вікторії[6]. Його сини залишаються в лінії успадкування британського престолу.

Олександр і Марія да Глорія розлучилися в 1985 році.

Він одружився вдруге з Кетрін Клейрі Батіс, дочкою Роберта Батіса та Анни Дості. Офіційно цей шлюб зареєстровано 20 вересня 1985 року. Наступного дня вони повінчалися в сербському православному соборі Святого Сави в Лондоні. З того моменту вона відома як принцеса Кетрін.

Повернення до Югославії[ред. | ред. код]

27 лютого 2001 року парламент Союзної Республіки Югославія прийняв закон, що надає громадянство членам сім'ї Карагеоргієвичів.

Законодавство Югославії також розглядало відшкодування майна в родині Карагеоргієвичів. У березні 2001 майно, вилучене в його сім'ї, у тому числі королівські палаци, були повернуті.

Тепер Олександр II живе в Королівському Палаці (Kraljevski Dvor) в Дедіно (район Белграда). Будівництво палацу було закінчене в 1929 році, і він є одним з двох королівських резиденцій, другий Білий Палац, був добудований в 1936 році.

Віра в конституційну монархію[ред. | ред. код]

Олександр є прихильником повторного створення конституційної монархії в Сербії і бачить себе законним королем. Він вважає, що монархія може дати Сербії «стабільність, спадкоємність і єдність»[7].

Було створено ряд політичних партій і організацій підтримки конституційної парламентської монархії в Сербії. Сербська православна Церква відкрито підтримала відновлення монархії. Вбито колишнього прем'єр-міністр Сербії Зорана Джинджича часто бачили в компанії кронпринца і його родини, підтримуючи їх кампанії і проекти, хоча його Демократична партія ніколи публічно не підтримувала монархію.

Кронпринц Олександр пообіцяв залишатися поза політикою та займаються переважно громадською діяльністю.

11 травня 2006 року він влаштував прийом в Королівському палаці для делегатів, що беруть участь в саміті з Сербії і Чорногорії. На прийомі були присутні губернатор Національного банку Сербії, а також посли і дипломати зі Словенії, Польщі, Бразилії, Японії, США та Австрії. Пізніше він виступив з промовою перед прем'єрами В. Коштуніци і М. Джукановіча. У своїй промові він говорив про перспективи сербського членства в Європейському Союзі.

Монархістську пропозицію про нову сербську конституцію було опубліковано разом з іншими пропозиціями. Документ, затверджений в жовтні 2006 року є республіканським. Сербський народ не мав можливості проголосувати за системою управління.

Олександр підняв питання про королівську реставрацію відразу ж після голосування. У прес-релізі, опублікованому 24 травня 2006 року він заявив: «Це було офіційно підтверджено, що жителі Чорногорії проголосували за незалежність[8]. Мені сумно, але я бажаю нашим братам демократії і щастя. Народ Чорногорії наші брати і сестри. Я твердо вірю в Королівство Сербія. Ми були гордою, шанованою і щасливою країною в часи правління мого прадіда короля Петра I. Таким чином, ми можемо зробити це!.»

Простіше кажучи, король вище повсякденної політики, він є хранителем національної єдності, політичної стабільності і наступності держави. У конституційних парламентських монархіях король є захисником громадських інтересів: немає нічого особистого, найважливішими є інтереси Сербії.

«Я готовий відповісти всім нашим політикам: ми повинні працювати разом для спільного блага Сербії, і дружити в ім'я майбутнього нашої країни. Я звертаюся до безперервного політичного сперечання, поділу та аргументів. Я звертаюся до зрілої демократичної дискусії в інтересах Сербії. Сербія повинна мати чіткі і реалістичні цілі.»

Нагороди[ред. | ред. код]

З 1970 р. Великий магістр династичних нагород Сербського Королівського Дому[ред. | ред. код]

  • Орден святого князя Лазаря
  • Орден зірки Карагеоргія
  • Орден Білого орла (Сербія)
  • Орден Югославської корони
  • Орден Святого Сави

Іноземні нагороди[ред. | ред. код]

  • Кавалер Великого хреста Ордена Святих Маврикія і Лазаря
  • Кавалери Великого Хреста ордена Корони Італії
    Кавалер Великого Хреста ордена Корони Італії
  • Кавалер Великого хреста Ордена Непорочного зачаття Діви Марії (1972 рік)
  • Кавалер Великого хреста Імператорського Ордена Петра I (1972 рік)
  • Кавалер Великого хреста Імператорського Ордена Рози (1972 рік)
  • Кавалер Ордена Святого Янурія
  • Бальї-кавалер Великого хреста з ланцюгом по праву Костянтинівського Ордена Святого Георгія (1984 рік, Королівський Будинок Обох Сицилій)
  • Бальї-кавалер Великого хреста честі і відданості Суверенного Мальтійського ордена
  • Кавалер Великого хреста Ордена Заслуг pro Merito Melitensi
  • Пам'ятна медаль весілля кронпринцеси Вікторії і пана Даніеля Вестлінга (19 червня 2010 року, Швеція)
  • Командор Ордена Почесного легіону (2015 рік, Франція)
  • Пам'ятна медаль до 70-річчя короля Швеції Карла XVI Густава (Flag of Sweden.svg Швеція 30 квітня 2016)

Конфесійні нагороди[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Louda; Maclagan (1981), p. 296
  2. Fenyvesi (1981), p. 215
  3. «The royal family was stripped off their property (translation)». The Royal Family of Serbia
  4. «Did a London hotel room become part of Yugoslavia? — BBC News». Retrieved 2016-07-18
  5. The Royal Family of Serbia
  6. Louda; Maclagan (1981), p. 286 Table 144
  7. McKinsey, Kitty (27 June 1997). «Kings Try for Comeback». San Francisco Chronicle.
  8. „Statement of His Royal Highness Crown Prince Alexander II following the announcement of the Montenegro referendum results“ (Press release). The Chancellery of H.R.H. Crown Prince Alexander II of Yugoslavia. 24 May 2006.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Fenyvesi, Charles (1981). Royalty In Exile. London: Robson Books Ltd. ISBN 0-86051-131-6.
  • Louda, Jiri; Maclagan, Michael (1981). Lines of Succession. London: Orbis Publishing. ISBN 0-85613-276-4.
  • Pavle, Patriarch (29 November 1981). Letter to HRH Crown Prince Alexander II. Belgrade.
  • Luxmoore, Jonathon (8 December 1981). Serbian Orthodox Leader Calls For Monarchy To Be Reintroduced. Belgrade: Ecumenical News Daily Service.