Ткаченко Олександр Миколайович (політик)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Олександр Миколайович Ткаченко
Олександр Миколайович Ткаченко
Олександр Миколайович Ткаченко
4-й Голова Верховної Ради України
7 липня 1998 — 1 лютого 2000
Президент Леонід Кучма
Прем'єр-міністр Валерій Пустовойтенко
Віктор Ющенко
Попередник Олександр Мороз
Наступник Іван Плющ
Народився 7 березня 1939(1939-03-07)
Шпола, Київська область, Українська РСР, СРСР
Помер 3 січня 2024(2024-01-03)[1] (84 роки)
Київ, Україна
Відомий як політик, економіст
Громадянство Україна Україна
Національність українець
Alma mater Білоцерківський національний аграрний університет
Політична партія СелПУ, КПУ
Нагороди
Орден Князя Ярослава Мудрого V ступеня
Орден Князя Ярослава Мудрого V ступеня
Орден Леніна Орден Жовтневої Революції Орден Трудового Червоного Прапора
Орден «Знак Пошани»
Україна Народний депутат України
2-го скликання
СелПУ 12 травня 1994 12 травня 1998
3-го скликання
СелПУ 12 травня 1998 14 травня 2002
4-го скликання
КПУ 14 травня 2002 25 травня 2006
5-го скликання
КПУ 25 травня 2006 23 листопада 2007
6-го скликання
КПУ 25 грудня 2007 12 грудня 2012

Олекса́ндр Микола́йович Ткаче́нко (7 березня 1939, місто Шпола Київської області, тепер Черкаської області — 3 січня 2024[2], Київ) — український політик та державний діяч, 4-й Голова Верховної Ради України (III скликання) з 7 липня 1998 до 1 лютого 2000 року[3], член КПУ (з листопада 2001), член Президії ЦК КПУ (з червня 2005), почесний президент Тендерної палати України (з липня 2007). Кандидат у члени ЦК КПУ в 1981—1986 роках та член ЦК КПУ в 1986—1991 роках.

Життєпис[ред. | ред. код]

Здобув освіту у Білоцерківському сільськогосподарському інституті (1963), за спеціальністю — вчений-агроном. Закінчив Вищу партійну школу при ЦК КПУ.

Кандидат економічних наук. Дисертація «Організаційно-економічні фактори ефективності сільськогосподарського виробництва» (у формі наукової доповіді, Київський інститут народного господарства, 1992).

Останні 10 років життя хворів, переніс інсульт, був прикутий до інвалідного візка. Помер 3 січня 2024 року на 85-му році життя[4]. Похований разом з родиною на Байковому кладовищі (ділянка № 49б, 50°25′02″ пн. ш. 30°30′04″ сх. д. / 50.417389° пн. ш. 30.5011194° сх. д. / 50.417389; 30.5011194).

Родина[ред. | ред. код]

  • Батько Микола Миколайович (1910—1990);
  • мати Єфросинія Панасівна (1914);
  • дружина Лариса Митрофанівна — економіст;
  • дочка Алла.

Кар'єра[ред. | ред. код]

  • 1956—1958 роки — слюсар Шполянської машинно-тракторної станції (МТС) Черкаської області.
  • 1958—1963 роки — студент Білоцерківський сільськогосподарського інституту Київської області.
  • 1963—1964 роки — агроном Таращанської шляхо-експлуатаційної дільниці № 720 Київської області.
  • 1964—1966 роки — старший агроном Таращанського районного відділу «Сільгосптехніка».
  • 1966—1970 роки — перший секретар Таращанського районного комітету ЛКСМУ Київської області.
  • 1970—1973 роки — завідувач організаційного відділу, секретар Таращанського районного комітету КПУ Київської області.
  • 1973—1981 роки — перший секретар Таращанського районного комітету КПУ Київської області.
  • 1981—1982 роки — інспектор ЦК КПУ.
  • 6 липня 1982 — січень 1985 року — голова виконкому Тернопільської обласної ради народних депутатів.
  • 2 січня — листопад 1985 року — міністр сільського господарства УРСР.
  • 3 грудня 1985 — 20 жовтня 1989 — перший заступник Голови Держагропрому УРСР — Міністр УРСР.
  • 20 жовтня 1989 — 30 липня 1990 року — Голова Держагропрому УРСР.
  • 18 липня 1990 — квітень 1991 року — перший заступник Голови Ради Міністрів УРСР.
  • 21 травня 1991 — лютий 1992 року — Державний міністр з питань аграрної політики та продовольства — Міністр сільського господарства УРСР.
  • 1992 рік — президент спільного українсько-німецького підприємства «Земля і люди», Київ.
  • грудень 1992—1994 року — президент агропромислової асоціації «Земля і люди».
  • з листопада 1993 року — президент коаліції «Аграрії України за реформу».
  • травень 1994 — квітень 1998 року — перший заступник Голови Верховної Ради України[5].
Переговори Парламентських делегацій України та РФ, 1999 рік; Олександр Ткаченко у правому ряду

Кандидат у Президенти України (1991), підтримувався СПУ, незадовго до виборів зняв кандидатуру на користь Леоніда Кравчука. Член КПРС (1967—1991), заступник голови СелПУ (12.1996-2001).

Кандидат у Президенти України (1999; висунутий СелПУ), 27 жовтня 1999 зняв кандидатуру на користь Петра Симоненка.

Голова Наглядової ради Тендерної палати України (08.2006-07.2007).

Парламентська діяльність[ред. | ред. код]

Могила Олександра Ткаченка, Байкове кладовище

Депутат Верховної Ради УРСР 11-го скликання, Гусятинський виборчій округ № 515, Тернопільська область.

Народний депутат України 2-го скликання з 04.1994 (2-й тур) до 04.1998, Шполянський виборчий округ № 430, Черкаська область. 1-й тур: з'яв. 86.8 %, за 39.97 %. 2-й тур: з'яв. 78.9 %, за 58.46 %. 3 суперн.

Народний депутат України 3-го скликання 03.1998-04.2002, виборчий округ № 195, Черкаська область. З'яв. 78.0 %, за 31.0 %, 16 суперн. 03.1998 — кандидат в народні депутати України від виборчого блоку СПУ-СелПУ, № 7 в списку. Член фракції СПУ і СелПУ (05.-07.1998); позафракційний (07.1998-02.2001), член фракції КПУ (з 02.2001). Голова ВР України (07.07.1998-21.01.2000).

Протягом 3-х місяців Верховна Рада України 3-го скликання намагалася обрати Голову (пізніше цей процес у парламенті дістане назву «спікеріада») і на 18-те голосування обрала нового Голову ВР — Олександра Ткаченка. Пізніше, позбувшись підтримки більшості депутатів, що голосували за нього, більшість депутатів ініціюють відставку спікера. Але для зміни керівництва парламенту необхідно було зафіксувати кворум — дві третини депутатів, присутніх у залі засідань. Кожного разу, коли поставало питання про спікера, ліві партії не реєструвалися. 21 січня 2000 року на виїзному вечірньому засіданні в Українському домі 239 депутатів одноголосно проголосували за відставку Олександра Ткаченка[6].

Крім того, для розслідування його неоднозначної діяльності на цій посаді було створено тимчасову слідчу комісію парламенту[7].

Народний депутат України 4-го скликання 04.2002-04.2006 від КПУ, № 8 в списку, член КПУ, член фракції КПУ (з 05.2002), член Комітету з питань фінансів і банківської діяльності (з 06.2002).

Народний депутат України 5-го скликання 04.2006-11.2007 від КПУ, № 9 в списку, член КПУ, член Комітету з питань фінансів і банківської діяльності (з 07.2006), член фракції КПУ (з 04.2006).

Народний депутат України 6-го скликання 11.2007-12.2012 від КПУ, № 8 в списку. Член фракції КПУ (з 11.2007), голова Комітету з питань економічної політики (з 12.2007).

Нагороди[ред. | ред. код]

СРСР[ред. | ред. код]

Україна[ред. | ред. код]

  • Орден князя Ярослава Мудрого V ст. (6 березня 1999) — за визначні особисті заслуги перед Українською державою в галузі державного будівництва, вагомий внесок у розвиток законодавчої бази України[8]

Бібліографія[ред. | ред. код]

  • «Про концепцію національної програми Відродження України та заходи щодо організації її здійснення» (1999)

Джерела та література[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Умер экс-глава Верховной Рады конца 90-х Александр Ткаченко
  2. Помер колишній голова Верховної Ради Олександр Ткаченко, НВ, 05.01.2024
  3. Дахно І. І. Історія держави і права. Додаток 26. Спікери Верховної Ради України
  4. Помер голова Верховної ради кінця 90-х Олександр Ткаченко. РБК-Украина (укр.). Процитовано 14 січня 2024. 
  5. Постанова Верховної Ради України від 25 травня 1994 року № 19/94-ВР «Про обрання Першого заступника Голови Верховної Ради України»
  6. Кульчицький С. В., Парахонський Б. О. Україна і Росія в історичній ретроспективі: Нариси в 3-х томах / Інститут історії України НАН України; Том.3. Розділ 11. Політичні баталії останніх років (Частина 1)
  7. Постанова Верховної Ради України від 21 січня 2000 року № 1403-XIV «Про утворення Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України з контролю і перевірки фінансово-господарської та організаційної діяльності колишнього Голови Верховної Ради України, Апарату Верховної Ради України»
  8. Указ Президента України від 6 березня 1999 року № 233/99 «Про нагородження відзнакою Президента України "Орден князя Ярослава Мудрого"»

Посилання[ред. | ред. код]

Попередник: Голова Верховної Ради України
7 липня 19981 лютого 2000
Наступник:
Олександр Мороз Іван Плющ