Панкратов-Чорний Олександр Васильович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Гузєв.
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Панкратов.
Панкратов-Чорний Олександр Васильович
Зображення
Зображення
Ім'я при народженні рос. Александр Васильевич Гузев
Народився 28 червня 1949(1949-06-28) (74 роки)
Панкрушихінський район, Алтайський край, РРФСР, СРСР
Громадянство  СРСР
 Росія
Діяльність кіноактор, кінорежисер, ведучий, поет, телеактор, телеведучий, актор театру
Alma mater Всеросійський державний інститут кінематографії (1976)
Заклад Lunacharsky Drama Theatred
Роки діяльності 1978 — тепер. час
У шлюбі з Ізотова Вероніка Едуардівна
IMDb nm0659609
Нагороди та премії
медаль ордена «За заслуги перед Вітчизною» II ступеня
Народний артист Російської Федерації Заслужений артист Росії
Орден Дружби (Південна Осетія)
CMNS: Панкратов-Чорний Олександр Васильович у Вікісховищі

Панкратов-Чорний Олександр Васильович (нар. 28 червня 1949, с. Конєво, Алтайський край, РРФСР) — російський актор, кінорежисер. Заслужений артист Росії (1998). Підтримує путінський режим і війну Росії проти України.

Життєпис[ред. | ред. код]

По батьківській лінії походить з чернігівських козаків - "Прізвище мого батька - Гузєв - отримане ним від чернігівських козаків, мамине дівоче прізвище - Токарєва - від донських козаків. У зв'язку з тим, що батька репресували, мама дала нам з сестрою прізвище свого першого чоловіка - Панкратова"[1]. Батько Василь Трофимович Гузєв (1905 - 52), мати - Агрипина Яківна Токарєва-Панкратова.

Закінчив акторський факультет Горьковського театрального училища (1969) та режисерський факультет Всесоюзного державного інституту кінематографії (1976).

Грав у фільмах «Ми з джазу», «Подія в Утиноозерську», «Зимовий вечір у Гаграх» та ін., поставив кінокартини: «Дорослий син», «Пригоди графа Невзорова», «Салон краси» тощо. Знявся в українських стрічках: «Дій за обставинами!» (1984, Жора «Циркач»), «Годинникар і курка» (1988, т/ф), «Дежа вю!» (1989), «Дитина до листопада», «Повітряні пірати» (1992), «Запах осені», «Я сама» (циган), «Афери, музика, любов» (1993), «Зефір в шоколаді» (1994).

Погляди[ред. | ред. код]

У березні 2014 року підписав листа на підтримку позиції президента Росії Володимира Путіна щодо російської військової інтервенції в Україну.[2] Окрім того, Панкратов-Чорний заявив, що охоче підписав би не лише цю петицію, але й листа щодо «приєднання України до Росії».[3]

Після відвідин тимчасово-окупованих територій України Панкратов-Чорний заявив:

Бандерівці і 20 років пропаганди триватимуть довго. Вони не заспокояться. Найцікавіше: печаль у чому - ці бандерівці, які виходять на площі з факелами, з фашистськими гаслами, — вони не хочуть працювати. Вони хочуть мати рабів, за рахунок яких будуть жити. Це - фашизм. Це страшне явище. І вони не заспокояться, поки їх не знищать. Як у Другій світовій війні — прийшли до Берліна і взяли Берлін[4].

Критика[ред. | ред. код]

Див. також: Бойкот російського кіно

Через підписання листа на підтримку дій Володимира Путіна Панкратов-Чорний отримав обструкцію в Україні. Зокрема, у Чернівцях активісти пікетували знімання російського фільму за участю Панкратова-Чорного як актора[5]. Висловлює захоплення ДНР та ЛНР та поширює відомі російські пропагандистські штампи щодо «бандерівців» і «фашистів» в Україні[6].

Вибрана фільмографія[ред. | ред. код]

  1. 1978 — Сибіріада — Сашко
  2. 1983 — Моментальний знімок
  3. 1983 — Ми з джазу- Степан
  4. 1984 — Дій за обставинами!- Жора «Циркач», ст. лейтенант Петренко
  5. 1984 — Жорстокий романс — Іван Петрович Семенівський
  6. 1984 — І ось прийшов Бумбо... — Ахмет, дресирувальник слона Бумба з Казані
  7. 1984 — Перша Кінна — поранений червоноармієць
  8. 1984 — Шанс — міліціонер, черговий у відділенні
  9. 1985 — Батальйони просять вогню — майор-інтендант
  10. 1985 — Битва за Москву — капітан Кияшко
  11. 1985 — Зимовий вечір у Гаграх — Аркадій Грачов
  12. 1985 — Знай наших! — Прикажчик
  13. 1986 — Кур'єр — Степан Опанасович Макаров, головний редактор журналу «Питання пізнання»
  14. 1986 — Потрібні люди — директор ресторану Ігор Олександрович
  15. 1986 — Образа — водій автокрамниці
  16. 1986 — Привід
  17. 1986 — Я тебе ненавиджу — Юлік
  18. 1987 — Де знаходиться нофелет? — Геннадій, двоюрідний брат Павла
  19. 1987 — Забута мелодія для флейти — Саша, актор народного театру
  20. 1990 — «Десять років без права листування» — Коля «Татарин», двірник
  21. 1991 — Караван смерті — Іван Мар'їн
  22. 1994 — Зефір в шоколаді — Василь Кавун, капітан загону радянських десантників


Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Александр панкратов-черный: «павел глоба предсказал, что мы с игорем тальковым погибнем одновременно. И действительно, когда застрелили музыканта, я попал в страшную автокатастрофу». fakty.ua (укр.). Процитовано 8 серпня 2022.
  2. ↑ Деятели культуры России — в поддержку позиции Президента по Украине и Крыму / Министерство культуры Российской Федерации (рос.)
  3. ↑ ТОП-10 найскандальніших російських акторів, які підтримали агресора Путіна [Архівовано 7 січня 2015 у Wayback Machine.]. ТСН. 1+1. 31.10.2014
  4. ↑ «Це страшно», - російський актор Панкратов-Чорний поскаржився на бандерівців в аеропорту, які забрали пилочку для нігтів, і запропонував захопити Київ. ВІДЕО
  5. ↑ У Чернівцях пікетували зйомки російського серіалу. 0372.ua. 18.09.2014
  6. ↑ Актер Панкратов-Черный встал на сторону террористов // YouTube

Література[ред. | ред. код]

  • Всемирный биографический Энциклопедический словарь. М., 1998. — С.574;
  • Раззаков Ф. Актеры всех поколений. М., 2000. — С.395-401;
  • Кинословарь. Т.2. СПб., 2001. — С.422-433.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Панкратов-Чорний_Олександр_Васильович&oldid=40932944