Олександр Ранкович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Олександр Ранкович
Александар Ранковић

Aleksandar Ranković (1).jpg
 Народився  28 листопада 1909(1909-11-28)
State Flag of Serbia (1882-1918).svg с. Дражевац, громада Обреновац (нині частина Белграда), Королівство Сербія
 Помер  20 серпня 1983(1983-08-20) (73 роки)
Flag of Croatia (1947–1990).svg Дубровник, СР Хорватія
Псевдонім Лека, Марко
Дружина Анджа Ранкович;
Владислава Славка Ранкович
Діти Мирослав;
Слободан
Громадянство Югославія Югославія
Походження серб
Партія КПЮ
Віце-президент Югославії
1963 — 1 липня 1966
Попередник посаду засновано
Наступник Коча Попович
Міністр внутрішніх справ Югославії
січень 1946 — 1963
Попередник Влада Зечевич
Наступник Светіслав Стефанович
Керівник Відділення захисту народу (ОЗНА)
13 травня 1944 — березень 1946
Похований Flag of Serbia (1947–1992).svg Белград, СР Сербія
Нагороди Орден Народного героя Югославії Орден Героя соціалістичної праці (Югославія) Орден Національного визволення Орден партизанської зірки із золотим вінком (Югославія) Орден «За заслуги перед народом» (Югославія) Орден братерства і єдності із золотим вінком (Югославія) Орден «За хоробрість» (Югославія) Партизанська пам'ятна медаль 1941

Олекса́ндр Ра́нкович (серб. Александар Ранковић, сербохорв. Aleksandar Ranković, партійне прізвисько Лека; нар. 28 листопада 1909 — пом. 20 серпня 1983) — член Політбюро ЦК КПЮ, сподвижник Тіто, керівник Відділення захисту народу (військової і таємної поліції) наприкінці та відразу після Другої світової війни, віце-президент Народної скупщини Народної Республіки Сербії у 1944—1946 рр., міністр внутрішніх справ комуністичної Югославії у 1946—1953 рр., віце-президент СФРЮ у 1963—1966 рр. Діяч партизанського руху 1941—1945 рр., учасник боїв на Югославському фронті, Народний герой Югославії від 4 липня 1945 р., генерал-полковник. Зміщений із посади віце-президента Югославії та виключений із партії 1 липня 1966 на четвертій сесії ЦК СКЮ на Бріунах[1] через скандал із прослуховуванням президента Тіто керованою Ранковичем Службою державної безпеки (УДБА).

Вважався третьою за впливом людиною в керівництві держави після Тіто і Карделя.[2] За переконаннями ортодоксальний великосерб.[3][4] Був провідником ідеї централізованої Югославії і протистояв зусиллям, спрямованим на децентралізацію, яку розглядав як таку, що суперечить інтересам сербської єдності.[5] Бувши керівником спецслужб післявоєнної Югославії, провів сербізацію їх управлінського апарату. Встановив у Косові поліційну державу[6] і домігся для сербів панівного становища у партноменклатурі Соціалістичного автономного краю Косово.[5] Підтримував жорстку позицію щодо албанців Косова, яких зазвичай підозрювали у веденні підривної діяльності.[7][8] Належить до числа осіб, які несуть найбільшу відповідальність за терор югославської таємної поліції і масові вбивства після Другої світової війни, здебільшого хорватів, словенців, боснійців і косовських албанців.[9][10]

Популярність націоналістичної політики Ранковича в Сербії стала очевидною на його похороні в 1983 році, де була присутня досить велика кількість людей (бл. 100 тис.). Багато хто вважав Ранковича сербським «національним» вождем.[11] Політика Ранковича нерідко сприймається як основа сербської націоналістичної програми Слободана Мілошевича.[11]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Dušan Bilandžić, Povijest izbliza, str. 51, Prometej, Zagreb, 2006., ISBN 953-6460-60-2
  2. Aleksandar Rankovic - Political Profile of A Yugoslav "Stalinist"
  3. "Tada je zagrebačka štampa pisala: "Ranković je time pokazao da je bio velikosrbin i blagonaklon prema građanskoj desnici kojoj je pripadao i Crnjanski!"
  4. faz.net (Frankfurter Allgemeine)
  5. а б Melissa Katherine Bokovoy, Jill A. Irvine, Carol S. Lilly. State-society relations in Yugoslavia, 1945–1992. Scranton, Pennsylvania, USA: Palgrave Macmillan, 1997, p. 295.
  6. Judah. The Serbs. Yale University Press. ISBN 978-0-300-15826-7. 
  7. Independent International Commission on Kosovo. The Kosovo report: conflict, international response, lessons learned. New York, New York, USA: Oxford University Press, 2000. p. 35.
  8. Judah, Tim (2008). Kosovo: what everyone needs to know. New York: Oxford University Press. с. 51–52. ISBN 978-0-19-537345-5. 
  9. Zdravko Dizdar, Prilog istraživanju problema Bleiburga i križnih putova (u povodu 60. obljetnice), Hrvatski institut za povijest
  10. wissen.spiegel.de
  11. а б Lenard J. Cohen. Serpent in the bosom: the rise and fall of Slobodan Milošević. Boulder, Colorado, USA: Westview Press, 2002. p. 98.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Doder, Duško; Branson, Louise (1999). Milosevic: Portrait of a Tyrant. Free Press. ISBN 0-684-84308-0. 
  • Miller, Nick (2007). The Nonconformists: Culture, Politics, and Nationalism in a Serbian Intellectual Circle, 1944–1991. Central European University Press. ISBN 978-963-7326-93-6. 
  • Marcus, Marcus (1997). Croatia: A Nation Forged in War. Yale University Press. ISBN 0-300-06933-2.