Олександр (Драбинко)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Олександр
Metropolitan Oleksandr Drabynko.JPG
Єпископ Олександр, 2008 рік
Митрополит Переяславський і Вишневський
(до 19 листопада 2019 року — Переяслав-Хмельницький і Вишневський)
з 4 березня 2019
Церква: ПЦУ
Попередник: кафедру засновано
Митрополит Переяслав-Хмельницький і Вишневський,
вікарій Київської митрополії
(до 23 листопада 2013 року — архієпископ,
до 14 червня 2011 року — Переяслав-Хмельницький,
до 19 грудня 2010 року — єпископ)
19 грудня 2007 — 5 лютого 2019
Обрання: 14 грудня 2007
Церква: УПЦ (МП)ПЦУ
Попередник: Митрофан (Юрчук)
 
Альма-матер: Московська духовна семінарія
Київська духовна академія
Науковий ступінь: кандидат богослов'я
Національність: українець
Тезоіменитство: 12 вересня
Ім'я при народженні: Олександр Миколайович Драбинко
Народження: 18 березня 1977
Корець, нині Україна
Священство: 28 липня 2006
Чернецтво: 20 серпня 2006
Єп. хіротонія: 19 грудня 2007
 
Нагороди:
Орден Князя Ярослава Мудрого V ступеня
Орден «За заслуги» ІІ ступеня
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Орден святого рівноапостольного князя Володимира ІІ ступеня
CMNS: Олександр на Вікісховищі

Олекса́ндр (в миру Драбинко Олександр Миколайович; нар. 18 березня 1977, Корець, нині Україна) — український церковний діяч, архієрей Православної церкви України, колишній архієрей УПЦ (МП) (20072018; митрополит Переяслав-Хмельницький і Вишневський, вікарій Київської митрополії)[1]. З 1998 року — референт митрополита Київського і всієї України Володимира, з 2006 року — його секретар.

У 20112012 роках був головою Відділу зовнішніх церковних зв'язків (виконувачем обов'язків з 2010 року) та постійним членом Священного Синоду Української православної церкви. У 2006—2012 роках був головним редактором офіційного сайту церкви. З 2006 по 2007 роки — голова місії «Синодальний відділ УПЦ по зв'язках з об'єднаннями громадян, суспільними та державними інституціями». Протягом 2009—2014 років був членом Міжсоборної присутності Російської православної церкви.

Автор праць на тему розколу в українському православ'ї та автокефалії. Один з колишніх лідерів проукраїнського крила УПЦ МП, зокрема, його поміркованої частини[2]. Вважається «правою рукою» предстоятеля церкви митрополита Володимира (Сабодана)[3].

Настоятель дерев'яного Храму всіх святих на місці будівництва Кафедрального собору Воскресіння Христового[4] та ставропігійного Храму Преображення Господнього в житловому масиві Теремки-2 в Києві[5].

15 грудня 2018 року взяв участь у Об'єднавчому соборі, унаслідок якого перейшов з УПЦ МП до Православної церкви України.[6]

4 березня 2019 року рішенням Священного Синоду ПЦУ призначений єпархіальним архієреєм новоутвореної Переяславсько-Вишневської єпархії (Журнал № 16).[7]

Біографія[ред. | ред. код]

Олександр Миколайович Драбинко народився 18 березня 1977 року в місті Корець, нині Рівненська область, Україна (тоді Ровенська область, Українська РСР, СРСР) в сім'ї службовців.

У 1994 році закінчив Корецьку середню загальноосвітню школу № 3 із золотою медаллю.

У 1994 по 1998 роки навчався у Московській Духовній Семінарії, яку закінчив за першим розрядом. З 1998 по 2002 роки навчався в Київській Духовній Академії.

Початок служіння при митрополитові Володимиру[ред. | ред. код]

У 1998 році призначений референтом митрополита Київського і всієї України Володимира, предстоятеля Української Православної Церкви (Московського Патріархату).

У 2002 році захистив дисертацію на тему «Православ'я в посттоталітарній Україні (віхи історії)»[8]. За цю наукову працю Вченою радою Київської Духовної Академії йому було присуджено вчений ступінь кандидата богослов'я.

З лютого 2003 року по листопад 2005 року — співавтор та ведучий телепрограми «Православний Міръ», що виходила в ефірі телеканалу «Ера» на замовлення Головної редакції інформаційних програм Української Православної Церкви.

20 травня 2004 року на свято Вознесіння Господнього в храмі на честь святої Марії Магдалини в Тверії (Свята Земля) митрополитом Київським Володимиром висвячений на диякона.

1 липня 2006 року призначений особистим секретарем предстоятеля УПЦ митрополита Володимира.

28 липня 2006 року (в день пам'яті святого князя Володимира) за Божественною Літургією в Успенському соборі Києво-Печерської лаври митрополитом Володимиром висвячений на священика у целібаті.

З 1 серпня 2006 року — головний редактор офіційного сайту Української Православної Церкви[9] та шеф-редактор офіційного загальноцерковного друкованого видання «Церковна (православна) газета».

20 серпня 2006 року в Монастирі святого Пантелеймона на горі Афон митрополитом Київським і всієї України Володимиром пострижений в чернецтво з ім'ям «Олександр» на честь преподобного Олександра Свірського. 28 серпня за богослужінням в Києво-Печерській лаврі зведений в сан ігумена і нагороджений хрестом з прикрасами. 24 вересня за богослужінням в Зимненському монастирі зведений в сан архімандрита. 7 січня 2007 року нагороджений другим хрестом з прикрасами.

Рішенням Священного Синоду УПЦ МП від 22 листопада 2006 року призначений головою новоствореної місії «Синодальний відділ УПЦ по зв'язках з об'єднаннями громадян, суспільними та державними інституціями»[10]. 1 травня 2007 року Синод визнав існування місії недоцільним і скасував своє попереднє рішення про її створення[11].

Архієрейське служіння до 2011 року[ред. | ред. код]

Рішенням Священного Синоду Української Православної Церкви (МП) від 14 грудня 2007 року призначений єпископом Переяслав-Хмельницьким, вікарієм Київської митрополії[12].

19 грудня 2007 року в Трапезному храмі Києво-Печерської лаври митрополитами Київським і всієї України Володимиром, Чернівецьким і Буковинським Онуфрієм, Луганським і Алчевським Іоанникієм, Сімферопольським і Кримським Лазарем, Луцьким і Волинським Нифонтом, Донецьким і Маріупольським Іларіоном, Хмельницьким і Старокостянтинівським Антонієм, архієпископами Тульчинським і Брацлавським Іонафаном, Костромським і Галицьким Олександром, Рівненським і Острозьким Варфоломієм, Запорізьким і Мелітопольським Василієм, Тернопільським і Кременецьким Сергієм, Кам'янець-Подільським і Городоцьким Федором, Черкаським і Канівським Софронієм, Овруцьким і Коростеньським Віссаріоном, Миколаївським і Вознесенським Питиримом, Білгородським і Старооскольським Іоанном, Сарненським і Поліським Антонієм, Житомирським і Новоград-Волинським Гурієм, Вінницьким і Могилів-Подільським Симеоном, Криворізьким і Нікопольським Єфремом, Херсонським і Таврійським Іоанном, Вишгородським Павлом, Білоцерківським і Богуславським Митрофаном, Ізюмським Онуфрієм, Полтавським і Миргородським Филипом, єпископами Конотопським і Глухівським Інокентієм, Чернігівським і Новгород-Сіверським Амвросієм, Сєверодонецьким і Старобільським Агапітом, Бакинським і Прикаспійським Олександром, Олександрійським і Світловодським Пантелейтоном, Хинівським Петром, Васильківським Лукою, Хотинським Мелетієм, Білгород-Дністровським Олексієм, Кемеровським і Новокузневським Аристархом, Бориспільським Антонієм, Горлівським і Слов'янським Митрофаном, Макіївським Варнавою, Бердянським і Приморським Єлисеєм, Ніжинським і Батуринським Іринеєм, Володимир-Волинським і Ковельським Никодимом, Шепетівським і Славутським Володимиром, Сумським і Охтирським Іларієм, Яготинським Олександром та Кременчуцьким і Хорольським Євлогієм висвячений на єпископа Переяслав-Хмельницького.[13]

У 2008 році призначений настоятелем дерев'яного Храму всіх святих на місці будівництва Кафедрального собору Воскресіння Христового[14].

27 липня 2009 року призначений членом Міжсоборної присутності Російської Православної Церкви[15]

З січня 2010 року згадується, як виконувач обов'язків голови Відділу зовнішніх церковних зв'язків УПЦ[16].

У 2010 році владика Олександр став настоятелем ставропігійного Храму Преображення Господнього в київському жилому масиві Теремки-2[5], який було зведено громадою Церкви святих Бориса і Гліба УАПЦ на чолі з отцем Юрієм Бойком. Однак, власник землі, на якій було збудовано храм, народний депутат від Партії Регіонів Ігор Лисов, передав церкву УПЦ (МП)[17].

19 грудня 2010 року під час Служби Божої в крипті Базиліки святого Миколая в Барі (над його мощами) зведений в сан архієпископа[18]. Невдовзі після цього відомий російський богослов і місіонер протодиякон Андрій Кураєв висловив припущення, що невдовзі архієпископ Олександр стане Керівником справами Української Православної Церкви[19].

Рішенням Священного Синоду Української православної церкви від 14 червня 2011 року затверджений головою Відділу зовнішніх церковних зв'язків УПЦ і постійним членом Священного Синоду з титулом «Переяслав-Хмельницький і Вишневський».

Після погіршення здоров'я митрополита Володимира[ред. | ред. код]

Під час хвороби митрополита Київського Володимира (Сабодана) на засіданні Синоду 23 грудня 2011 року призначений головою комісії, яка мала тимчасово керувати Київською єпархією, а також відповідальним за лікування предстоятеля перед Священним Синодом[20]. На засіданні 26 січня 2012 року рішення про створення комісії з управління Київською єпархією скасоване як таке, що суперечить статуту УПЦ. Тоді ж Синод звільнив Драбинка з посади настоятеля Храму всіх святих на місці будівництва Кафедрального собору Воскресіння Христового «з метою вдосконалення адміністративно-фінансової діяльності при будівництві собору» після доповіді митрополита Вишгородського Павла (Лебедя) про результати аудиторської перевірки фінансування будівництва[21]. 20 лютого Релігійно-інформаційна служба України опублікувала лист митрополита Володимира, в якому він скасував наступне засідання Синоду, скликане найстаршим після нього за хіротонією членом митрополитом Одеським Агафангелом (Саввіним) на 21 лютого[22]. За свідченням джерела газети «Сегодня», цей лист був ініційований архієпископом Олександром. Видання також опублікувало карикатурний вірш, підписаний іменем Драбинка, в якому члени Синоду митрополити Агафангел, Павло та Іларіон зображені в образах «Привоз», «Малина» і «Колхоз» відповідно[23].

21 лютого засідання Синоду таки відбулося після того, як його члени відвідали митрополита Володимира в лікарні. Було прийнято рішення звільнити Олександра з посад голови Відділу зовнішніх церковних зв'язків УПЦ та головного редактора офіційного сайту церкви, його також було виведено зі складу постійних членів Священного Синоду. В рішенні йдеться, що воно ухвалено, зважаючи на смуту, яку вносить в життя УПЦ діяльність Преосвященного Олександра[24]:

« Його деструктивні дії та недостойна поведінка, інтриганство і спосіб життя сіють смуту і підозру серед єпископату та духовенства, породжують велику спокусу серед вірян.

Користуючись посадою секретаря Предстоятеля УПЦ, постійного члена Священного Синоду Української Православної Церкви і голови ВЗЦЗ УПЦ, він дозволяє собі в ефірі світських загальнонаціональних засобів масової інформації, які і без того ставляться до нашої Церкви з необґрунтованою упередженістю, відкрито виступати з критикою рішень Вищої Церковної влади, штучно протиставляючи Священний Синод Української Православної Церкви її Предстоятелю, що є наклепом на соборний розум Церкви і хулою на Духа Святого. Він дозволяє собі недвозначно порочити своїх співбратів-архіпастирів, членів Священного Синоду УПЦ, організовує публікацію в антицерковних ЗМІ строго конфіденційних церковних документів, призначених для ознайомлення виключно членам Священного Синоду. Чисельні спроби братського напоумлення з боку членів Священного Синоду УПЦ та співбратів-архієреїв не мали належного результату.

»

Багатьма світськими ЗМІ таке рішення було розцінене як свідчення існування суттєвих протиріч в УПЦ (МП) і конфлікту між промосковськими та проукраїнськими партіями всередині неї, а також намагання Московської патріархії на чолі з патріархом Кирилом (Гундяєвим) звузити свободу управління автономної УПЦ МП[25].

Після повернення митрополита Володимира до справ, у листопаді 2012 року архієпископ Олександр знову згадується на офіційному сайті УПЦ МП як настоятель Храму всіх святих на місці будівництва Кафедрального собору в Києві[26].

25 квітня 2013 року Священний Синод ухвалив рішення зняти з архієпископа Олександра звинувачення: «Враховуючи особливі обставини засідання Священного Синоду від 21.02.2012 року, відізвати довідку до Журналу № 23 засідання Священного Синоду від 21.02.2012 року»[27].

Наприкінці червня 2013 року архієпископ Олександр (Драбинко) фігурував в історії навколо викрадення двох монахинь Покровського монастиря включно з настоятелькою, пов'язану з аферами з продажу автомобілів Lexus[28][29][30]. 14 червня монашки нібито приїхали в лавру на запрошення архієпископа Олександра, після чого зникли на три доби. В кримінальній справі, відкритій за фактом викрадення, архієпископ проходив як свідок[31]. ЗМІ та деякі оглядачі, а також предстоятель УПЦ КП патріарх Філарет у своїй офіційній заяві звинуватили проросійські сили всередині церкви в роздуванні скандалу і намаганні вчергове скомпрометувати митрополита Володимира через тиск на архієпископа Олександра (Драбинка)[32][33].

У 2016 р. народний депутат Новинський Вадим Владиславович вчинив напад на Олександра Драбинка, погрожував та нецензурно ображав його у м. Корець[34].

Також у 2016 р. Олександр Драбинко заявив про ряд зловживань в УПЦ (МП): «Наскільки мені відомо, сьогодні в Україні є два відомих політики, які, на думку експертів, лобіюють в Україні російські інтереси. Це — Віктор Медведчук та Вадим Новинський (…) Свого часу під настійливим впливом Віктора Нусенкіса Блаженніший Митрополит прийняв рішення про звільнення з посади голови відділу зовнішніх церковних зносин УПЦ архимандрита Кирила Говоруна, з подальшим „поверненням“ його, буцімто за запитом Патріарха Кирила, до Москви. Це рішення було продиктоване ззовні й за ним стояла сила, яка тоді злякалася можливості діалогу між УПЦ і Київським Патріархатом. Як засвідчила історія, це рішення було помилковим і, врешті-решт, незаконним. Через Синод воно не проходило, і скажу по-правді, це кадрове рішення Віктор Нусенкіс отримав обманним шляхом».[35].

У листопаді 2016 року Синод УПЦ МП видав заяву, у якій йдеться, що митрополит Олександр поширював «плітки і наклеп», а також став джерелом «інформаційного бруду».[36][37]

8 грудня 2016 року Верховна Рада задовольнила подання Генпрокурора про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності народного депутата з фракції Опозиційний блок Вадима Новинського, яке підтримали 228 депутатів. Новинський, за даними ГПУ, був співучасником у викраденні особистого помічника покійного предстоятеля УПЦ Володимира, архієпископа Переяслав-Хмельницького і Вишневського Олександра Драбинка. Досудове розслідування проти Новинського проводиться одразу за трьома статтями Кримінального кодексу, за якими йому загрожує до 10 років позбавлення волі.[38][39].

Після об'єднавчого собору[ред. | ред. код]

У травні 2019 митрополит Олександр подав позов проти глави УПЦ МП Онуфрія щодо захисту честі і гідності. «Оскільки у Зверненні Священного Синоду[40] вкрай негативно згадано моє ім’я, відразу після публікації Звернення я звернувся з відкритим листом до Блаженнішого Митрополита Онуфрія та до всього єпископату Української Православної Церкви, в якому вказав на безпідставність звинувачень та їх вигаданий, наклепницький характер», — йшлось в заяві митрополита ПЦУ. Митрополит Олександр пояснив. що відповіді на свій лист до УПЦ МП він не отримав, тому вирішив позиватися до суду[37].

Також у травні 2019 він заявив, що що Вселенський патріарх не відкличе томос у Православної церкви України, оскільки такої процедури не існує.[41]

"Визнання помісного статусу України Елладською Православною церквою - це друга визначна подія після вручення Томосу Патріархом Варфоломієм", - сказав митрополит Олександр у жовтні 2019 року[42].

У січні 2020 року митрополит Олександр подарував нововисвяченому єпископу УГКЦ Стефану (Сусу) панагію, яка раніше належала Митрополиту Володимиру (Сабодану).[43]

Погляди[ред. | ред. код]

Архієпископа Олександра вважали одним з лідерів проукраїнського крила в УПЦ (МП), прихильником розширення її автономії, як шляху до проголошення автокефалії[2]. Погляди митрополита еволюціонували з роками. Раніше він заявляв про нинішню передчасність проголошення автокефалії[44]:

« З автокефалізацією УПЦ на базі низки єпархій нашої Церкви в Східному і Південному регіонах може бути створена багатотисячна «Південно-Східна Митрополія», що виділиться з УПЦ і наполягатиме на прямому підпорядкуванні Московському патріарху. Чи принесе це користь українському православ’ю та справі його консолідації? І чи маємо ми моральне право, знаючи про реальні настрої в цих регіонах, провокувати такий розвиток подій?

Переконаний, що розглядати питання про новий статус УПЦ сьогодні передчасно. Набуття канонічної самостійності ціною поділу в самій УПЦ — це шлях ослаблення церкви.

»

Митрополита називають ініціатором засудження «політичного православ'я» на Соборі єпископів Української православної церкви у 2007 році, та зокрема, діяльності громадської організації «Союз православних громадян України» та її лідера Валерія Каурова[2].


Нагороди[ред. | ред. код]

Державні[ред. | ред. код]

Праці[ред. | ред. код]

Під загальною редакцією вийшли:

  • «Літопис Української Православної Церкви» (20062007)
  • «Таков нам подобаше Архиерей» (рос.) (2007)
  • «Украинская Православная Церковь: 15 лет соборности» (рос.) (2007)
  • «Святині української землі» (2006)

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Ще один митрополит УПЦ МП оголосив про перехід до Православної церкви України. espreso.tv. Процитовано 2018-12-19. 
  2. а б в ТЕОполітика. Павло Солодько, Український тиждень. № 31 (40) від 1 серпня 2008 року
  3. Геополитические войны в украинской церкви. Александр Чаленко, Сегодня. 13 июля 2010 года (рос.)
  4. Клірики й контакти храму на честь Усіх святих (оновлено). Офіційний сайт Кафедрального собору Воскресіння Христового
  5. а б Про нас. Офіційний сайт Храму Преображення Господнього
  6. Митрополит Драбинко перейшов із УПЦ МП до помісної церкви - 19.12.2018 15:29 — Новини Укрінформ. www.ukrinform.ua. Процитовано 2018-12-20. 
  7. Журнали засідання Священного Синоду від 4 березня 2019 р.. Єдина помісна Українська Православна Церква (uk). 2019-03-04. Процитовано 2019-03-04. 
  8. Православие в посттоталитарной Украине (вехи истории). Александр Драбинко (рос.)
  9. http://orthodox.org.ua/
  10. Журнали засідання Священного Синоду Української Православної Церкви від 22 листопада 2006 року. Архівовано 10 жовтень 2011 у Wayback Machine. Офіційний сайт УПЦ
  11. Журнали засідання Священного Синоду Української Православної Церкви від 31 травня 2007 року. Архівовано 15 жовтень 2011 у Wayback Machine. Офіційний сайт УПЦ
  12. https://sinod.church.ua/2014/01/15/zasidannya-14-grudnya-2007-roku/
  13. АЛЕКСАНДР (ДРАБИНКО). Древо (рос.)
  14. Штаб будівництва Кафедрального собору Воскресіння Христового. Офіційний сайт Кафедрального собору Воскресіння Христового
  15. Состав Межсоборного присутствия Русской Православной Церкви (рос.)
  16. КИЇВ-МОСКВА. Головний редактор офіційного сайту УПЦ та виконувач обов'язків голови Відділу зовнішніх церковних зв'язків УПЦ увійшов до складу комісії Міжсоборної присутності з питань взаємодії Церкви, держави та суспільства.[недоступне посилання з липень 2019] Офіційний сайт УПЦ
  17. Преображення в синіх тонах.[недоступне посилання з липень 2019] Максим Савчук, Главком. 14 жовтня 2010 року
  18. ІТАЛІЯ-УКРАЇНА. Блаженнійший Митрополит Володимир звершив Божественну літургію біля мощей святого Миколая в Барі (+ ВІДЕО). Архівовано 6 березень 2011 у Wayback Machine. Офіційний сайт УПЦ
  19. Диакон Андрей Кураев представил нового Управляющего делами УПЦ (МП) — архиепископа Александра (Драбинко). Релігія в Україні (рос.)
  20. Журнали засідання Священного Синоду УПЦ від 23 грудня 2011 року. Архівовано 13 лютий 2012 у Wayback Machine. Офіційний сайт УПЦ
  21. Журнали засідання Священного Синоду УПЦ від 26 січня 2012 року. Архівовано 30 січень 2012 у Wayback Machine. Офіційний сайт УПЦ
  22. Митрополит Володимир скасовує засідання Синоду УПЦ, скликане митрополитом Агафангелом (оновлено). Релігійно-інформаційна служба України (РІСУ)
  23. По сети уже гуляют стихи о борьбе за место Владимира. Сегодня (рос.)
  24. Журнали засідання Священного Синоду УПЦ від 21 лютого 2012 року. Офіційний сайт УПЦ
  25. Конфлікт в УПЦ не дає спокою світським ЗМІ. Марина Довженко, Релігійно-інформаційна служба України (РІСУ)
  26. КИЇВ. Плащаницю Пресвятої Богородиці перенесено на місце будівництва Свято-Воскресенського Кафедрального Собору УПЦ Офіційний сайт УПЦ
  27. Журнали засідання Священного Синоду Української Православної Церкви від 25 квітня 2013 року. Журнал № 56. Архів оригіналу за 3 грудень 2013. Процитовано 25 листопад 2013. 
  28. Монахинь похитили в Лавре из-за денег за Lexus — СМИ. Дело
  29. Грешные дела. Арестован предприниматель, обвиняемый в похищении монахинь Коммерсант
  30. Монашки з Покровського монастиря бояться, що їх знову можуть викрасти і катувати. Gazeta.ua
  31. В суде допросят архиепископа Драбинко по делу похищения двух монашек . Комсомольская правда в Украине
  32. Патріарх Філарет: «Архієпископа Олександра (Драбинка) шпиняють за спротив Москві». Офіційний сайт Української православної церкви Київського патріархату
  33. Предстоятеля УПЦ МП шантажують, вимагаючи піти, — такою може бути суть скандалу зі зниклими черницями й «Лексусами». Олександр Дорошенко, Україна молода
  34. Архівована копія. Архів оригіналу за 20 листопад 2016. Процитовано 9 серпень 2016. 
  35. [1]
  36. Відкрите звернення Священного Синоду Української Православної Церкви до Президента України Петра Порошенка. Українська Православна Церква (uk-UA). 2016-11-14. Процитовано 2020-01-16. 
  37. а б Митрополит ПЦУ Драбинко подав позов проти глави УПЦ МП Онуфрія щодо захисту честі і гідності. hromadske.ua (uk). Процитовано 2020-01-16. 
  38. Що рік минулий нам приніс Юліана Шевчук
  39. Рада схвалила зняття недоторканності з депутата Новинського. ukranews.com. Українські новини. 2016-12-08. 
  40. Мається на увазі Відкрите звернення Священного Синоду Української Православної Церкви до Президента України Петра Порошенка (14.11.2016)
  41. Томос в української церкви ніхто ніколи не відбере - митрополит Драбинко. nv.ua. Процитовано 2020-01-16. 
  42. "Друга визначна подія після вручення Томосу": Драбинко пояснив важливість визнання ПЦУ. 5 канал (uk-UK). Процитовано 2020-01-16. 
  43. Драбинко подарил епископу УГКЦ панагию, которая раньше принадлежала Митрополиту Владимиру (Сабодану). Взгляд | Интернет-издание (ru). Процитовано 2020-01-16. 
  44. На межі двох світів. Архівовано 21 липень 2011 у Wayback Machine. Петро Зуєв, Дзеркало тижня. № 33 від 6 вересня 2008 року
  45. Указ Президента України від 13 січня 2019 року № 7/2019 «Про відзначення державними нагородами України»
  46. Указ Президента України від 22 січня 2013 року № 35/2013 «Про відзначення державними нагородами України з нагоди Дня Соборності та Свободи України»
  47. Указ Президента України від 23 жовтня 2009 року № 864/2009 «Про відзначення державними нагородами України»
  48. Президент України нагородив секретаря Предстоятеля УПЦ. Релігійно-інформаційна служба України

Посилання[ред. | ред. код]