Олександр I

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Олександр І
Александр I
Олександр І
Імператор всеросійський
1801 — 1825
Попередник: Павло I
Спадкоємець: Микола I
 
Народження: 23 грудня 1777(1777-12-23)
Смерть: 1 грудня 1825(1825-12-01) (47 років)
Таганрог
Династія: Гольштейн-Готторп-Романовська
Батько: Павло I
Автограф: Автограф
 
Нагороди:
Орден Святого Андрія Первозванного
Орден Святого Георгія
Орден Святого Олександра Невського
Орден Білого Орла (Російська Імперія)
Орден Святої Анни
Орден Святого Станіслава
Орден Святого Іоанна Єрусалимського (Росія)
Орден Чорного орла
Кавалер ордена Марії-Терезії
Залізний хрест 2-го класу
Орден Слона
Орден підв'язки
Орден Серафимів
Кавалер ордена Золотого руна
Великий Хрест ордена Почесного легіону
Великий хрест ордена Вежі й Меча
Орден Червоного орла 1-го ступеня
Запит «Олександр Павлович» перенаправляє сюди; див. також Павлович.

Олекса́ндр І Па́влович «Благословенний»[1] (нар.12 (23) грудня 1777(17771223), Санкт-Петербург — пом.19 листопада (1 грудня) 1825, Таганрог) — Російський імператор з 1801 року. Старший син імператора Павла I та Марії Федорівни.

В останні роки життя нерідко казав про намір зректися престолу і «віддалитися від світу», що після його несподіваної смерті в Таганрозі породило легенду про «старця Федора Кузьмича». Згідно з цією легендою, в Таганрозі помер і був потім похований не Олександр, а його двійник, у той час як імператор іще довго жив старцем-відлюдником у Сибіру і помер у Томську у 1864 році[2].

Діяльність[ред.ред. код]

Зайняв престол після вбивства свого батька Павла І в результаті палацового перевороту. В перші роки правління, побоюючись революційних виступів і частково під впливом своїх радників, серед яких були і українці (Віктор Кочубей, Михайло Сперанський, Василь Каразин), провів ряд ліберальних реформ (указ 1803 про вільних хліборобів, указ про дозвіл купцям, міщанам і державним селянам купувати незаселені землі, відкриття Харківського і Санкт-Петербурзького університетів).

Іжевський арсенал

З 1810 року проводив внутрішню політику, яка отримала назву аракчеєвщина. З другої половини 1824 року здійснив мандрівку по європейській частині країни. 3 жовтня прибув до Вятської губернії, відвідав село Дебьоси. Побував на Іжевському заводі, де на пам'ять отримав 2 мисливських рушниці та пару пістолетів. Того ж дня відвідав Арсенал. Заводу та командуванню дав високу оцінку. Зворотній шлях лежав маршрутом Зура-Балезіно-Полом-Глазов-Слободський-В'ятка.

Зовнішня політика[ред.ред. код]

В зовнішній політиці лавірував між Англією і Францією, програв Наполеону під Аустерліцем у 1805, уклав Тільзитський мир у 1807 році. У 1805-07 брав участь у 3-й і 4-й коаліціях проти наполеонівської Франції, зазнав поразки в битві під Аустерліцем (1805) і Фрідландом (1807). В роки його правління російський народ переміг у російсько-французькій війні 1812 року. У 1813—1814 Олександр І був учасником закордонних походів російської армії, одним з керівників Віденського конгресу 1814—1815 і організаторів Священного союзу 1815 року. Олександр І вів успішні війни з Туреччиною (1806—1812), Швецією (1808—1809). У роки правління Олександра І до складу Російської імперії увійшли Грузія (1801), Фінляндія (1809), Бессарабія (1812), Азербайджан (1813), колишнє Варшавське герцогство (1815). Уряд Олександра І проводив імперську політику щодо неросійських народів. Для зміцнення колоніальної адміністрації в Україні скасував виборність судових і адміністративних посад, посилив русифікацію шкільництва, придушував українську культуру.

19 квітня 1819 року іменним наказом імператора Олександра І був створений Азійський департамент — один із трьох департаментів міністерства закордонних справ Російської імперії, який займався справами східних держав, а також Туреччини і Греції.

Правління Олександра I також знаменувалося початком тісних зв'язків між Російською імперією та Сполученими Штатами. Росія ввозила з Америки бавовну, каву, рис, тютюн, цукор; США імпортували залізо, пеньку, смоли. За Олександра I до США прибули перші російські дипломати — Пален, Дашков.

17 квітня 1824 року була підписана Російсько-Американська конвенція щодо дружніх зв'язків, торгівлі, мореплавства та рибного лову.[3]

Помер імператор у Таганрозі 19 листопада 1825 року від гострої хвороби, яка перебігала з гарячкою та ураженням мозку. В подальшому виникла підозра, що це був черевний тиф, на який Олександр заразився під час попередньої поїздки у жовтні 1825 року до Криму. Під час проведеного розтину, який зробив одразу після смерті імператора лейб-медик Я. Вілліє, знайшли гнійне запалення мозкових оболон (гнійний менінгіт), випіт до шлуночків, що показує тяжкість хвороби[4]. Таке ускладнення можливе і при черевному тифі. На той час за відсутності антибіотиків такий гнійний менінгіт був безумовно смертельним. Швидкість перебігу хвороби, приховування достовірної інформації про розтин в купі з висловлюваннями про «втому» імператора від тягарю корони призвели до появи версії, що Олександр не помер, а кинув царювати та пішов жити у Сибір відлюдником.

Про нього[ред.ред. код]

Властитель слабый и лукавый, Плешивый щеголь, враг труда, Нечаянно пригретый славой, Над нами царствовал тогда.

(Олександр Пушкін, 10 глава поеми «Євгеній Онєгін»)

Примітки[ред.ред. код]

  1. Росія під скіпетром Романовых (1613—1913). (рос.)
  2. Сахаров А. Н. Александр I. — М. : Наука, 1998. — 287 с. — ISBN 5-02-009498-6. (рос.)
  3. Російсько-американська торгівля [1] (рос.)
  4. Л. Е. Горелова История болезни и смерть Александра І. РМЖ. — том 13. — № 9. — 2005. — С. 609

Література та джерела[ред.ред. код]