Воропай Олекса Іванович
| Олекса Іванович Воропай | |
|---|---|
 | |
| Народився |
10 жовтня 1913 Одеса |
| Помер |
20 липня 1989 (75 років) Лондон |
| Країна |
 Російська імперія →  УРСР → .svg){kind=small} Велика Британія |
| Діяльність | письменник |
| Alma mater | Московська аграрна академія |
| Галузь | природничі науки, філологічні науки |
| Посада | Старший науковий співробітник слов'янського відділу Науково-технічної бібліотеки Великої Британії в Північній Англії |
| Науковий ступінь | доктор філологічних наук, доктор біологічних наук |
 Висловлювання у Вікіцитатах | |
Оле́кса Іва́нович Воропай (літературний псевдонім Олекса Степовий; 10 жовтня[1] 1913, Одеса — 20 липня 1989, Лідс, Англія) — український етнограф, фольклорист, біолог, мемуарист і письменник в еміграції. Доктор слов'янської етнології (1958) та біології (1961). Дійсний член Королівського антропологічного інституту Великої Британії та Ірландії, Української вільної академії наук (Нью-Йорк), член Ботанічного товариства Британських Островів, Центру для письменників в екзилі Міжнародного ПЕН-клубу, Ради Союзу Українців у Великій Британії (1959-60 р.), довголітній член контрольної комісії Товариства українських літераторів у Великій Британії. Автор багатьох праць з етнографії, фольклору та мемуаристики. Зробив внесок у розвиток української геортології.
Життєпис[ред. | ред. код]
Народився 10 жовтня (27 вересня за юліанським календарем) 1913 року в Одесі в родині звільненого в запас армії старшого унтер-офіцера Івана Захаровича Воропаєва та його дружини Олени Остапівни. Батько був з селян Петропавловської волості Самарської губернії та повіту (історичний Жовтий клин).[1]
1917 року батько емігрував, родина за радянських часів перебувала у списку «неблагонадійних». Мати з чотирма дітьми переїжджає до свого села Надлук.
1933 року закінчує сільськогосподарський технікум, працював агрономом на Вінниччині. Студіював агрономію в Уманському сільськогосподарському інституті, проте його виключили з цього закладу на першому курсі.
1937 року починає збирати етнографічні та фольклорні матеріали.
Закінчив Московську аграрну академію (1938).
1940—1941 рр. навчався на філологічному факультеті Одеського університету.
З 1944 року в еміграції разом з дружиною Бондаренко. Перебували у таборах для переміщених осіб Авґсбурґа та Гальденбурга.
1944 року опубліковано його перші статті — в українських журналах «Дозвілля» та «Український вісник».
1946 року подружжя поступає до Українського вільного університету.
1948 роком родина виїздить до Великої Британії, Олексій працював робітником на текстильній фабриці міста Олдем. З 1949 року проживають в Лондоні.
Працював у бібліотеці Британського музею у Лондоні. 1957 року здобув звання доктора Слов'янської Етнології.
Входив до складу редакційної колегії журналу «Українська Думка». З 1960 року почав друкуватися в журналі «Визвольний шлях».
1961 року захистив дисертацію на звання доктора природничих наук.
Згодом працював старшим науковим співробітником слов'янського відділу Науково-технічної бібліотеки Великої Британії на Півночі Англії.
Наукову роботу продовжував і після виходу на пенсію. Помер 1989 року в Лондоні[джерело?], згідно інших даних, у Лідсі[2].
Був членом таких наукових організацій:
- Інституту Біологів Великої Британії;
- Ботанічного Товариства Великої Британії;
- Королівського Інституту Антропологів (і Етнографів) Великої Британії;
- Доцент Катедри Етнографії Українського Вільного Університету;
- Керівник секції Етнографії Української Вільної Академії Наук (УВАН) в Мюнхені.
Головні друковані праці[ред. | ред. код]
В Аугсбурзі і під псевдонімом Олекса Степовий він надрукував сім книжок — «Вогні в церкві (Українські народні легенди, записані в Україні 1942—1943 рр.)», «Українські народні танці», «Звичаї нашого народу», «Ясир» та ін. Головна праця Олекса Воропая — двотомний етнографічний нарис «Звичаї нашого народу» (1966, Мюнхен), в якому ретельно підібрано звичаї та обряди різних регіонів України, що пов'язані з народним та релігійним календарями.
З української етнографії:
- Українські народні танці: Етнографічний нарис [Архівовано 26 лютого 2021 у Wayback Machine.]. Авґсбурґ, 1946.31 с.
- Звичаї нашого народу: Етнографічний нарис. Ч.1 [Архівовано 26 січня 2021 у Wayback Machine.]. Авґсбурґ, 1946. 33 с.
- Звичаї нашого народу: Етнографічний нарис. Ч.3 [Архівовано 26 січня 2021 у Wayback Machine.]. Авґсбурґ, 1946. 33 с.
- Ясир: Листи, оповідання і народна творчість у німецькій неволі [Архівовано 24 жовтня 2020 у Wayback Machine.]. Мюнхен: Гільце, 1947. 64 с. (друге доповнене видання — Лондон, 1966).
- Українські народні приповідки. Лондон, 1952.
- Українські народні загадки. Лондон, 1955.
- Звичаї нашого народу. Том І. Мюнхен, 1958.
- Звичаї нашого народу. Том II. Мюнхен, 1966.
- Етнографія: Наука про націю. «Визвольний Шлях», Лондон, 1963.
- Звичаї нашого народу (перевидання двох томів), Київ, Університетське видавництво ПУЛЬСАРИ, 2012.
З природознавства:
- Цілюще зілля. «Визвольний Шлях», Лондон 1963-64.
- Процеси видотворення в концепції Д. Т. Лисенка. «Визвольний Шлях», Лондон, 1965.
- Генетика і мічуринський напрямок в біології. «Визвольний Шлях», Лондон, 1965.
Повісті і спогади:
- З минулого [Архівовано 7 червня 2020 у Wayback Machine.]. Авґсбурґ, 1946. 16 с.
- В дорозі на Захід: шоденник утікача. 1970
- В дев'ятім крузі… Спогади про 1933 рік. Лондон, 1953.
- Пригоди Марка Чубатого. Лондон, 1954.
- The Ninth Circle. Scenes from the Hunger tragedy of Ukraine in 1933. London: Ukrainian Youth Association in Great Britain
- The Ninth Circle: In Commemoration of the Victims of the Famine of 1933. Harvard Ukrainian Research Institute, Cambridge, Massachusetts, 1983.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б згідно метричного запису про народження Олекси Воропая — ДАОО, фонд 37, опис 3, справа 930, арк. 65 зв. — 66
- ↑ Олекса Воропай. www.ukrainiansintheuk.info. Архів оригіналу за 23 листопада 2020. Процитовано 4 червня 2021.
Джерела та література[ред. | ред. код]
- Г. П. Герасимова. Воропай Олексій Іванович [Архівовано 4 червня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 636. — 688 с. : іл. — ISBN 966-00-0734-5.
- П. В. Одарченко. Воропай Олекса [Архівовано 4 червня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2023. — ISBN 966-02-2074-X.
- Воропай Олекса [Архівовано 23 листопада 2020 у Wayback Machine.] // Українці в Сполученому Королівстві. Інтернет-енциклопедія
- Володимир Р. Видатний дослідник української етнографії й фольклору // Живі в моїй пам'яті: Профілі відомих і невідомих громадян. — Victoria (Канзас) — Київ -Ніжин: Library of Congress, 1998.- С. 232—236.
- Мацько В. Білий цвіт на калині.- Хмельницький: Просвіта, 2001.- С. 23.
- Романенчук Б. Воропай Олекса // Романенчук Б. Азбуковник: Енциклопедія української літератури. — Філадельфія, 1973. — Т. 2.- С. 264.
- Українська діаспора: літературні постаті, твори, біобібліографічні відомості / Упорядк. В. А. Просалової. — Донецьк: Східний видавничий дім, 2012. — 516 с.
Посилання[ред. | ред. код]
- Біографія [Архівовано 27 січня 2020 у Wayback Machine.]
- До життєпису Олекси Воропая — уродженця Одеси [Архівовано 23 листопада 2020 у Wayback Machine.] // Вісник Одеського Історико-Краєзнавчого Музею (випуск 10)
