Кузьмич Олексій Васильович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Кузьмич Олексій Васильович
біл. Аляксей Васілевіч Кузьміч[1]
Народження 1 червня 1945(1945-06-01)
Мохре, Іванівський район, Пінська обл., Білоруська РСР, СРСР
Смерть 31 жовтня 2013(2013-10-31) (68 років)
  Мінськ, Білорусь
Країна  СРСР
 Білорусь
Жанр портрет
Навчання Білоруська державна академія мистецтв і Krasnoyarsk Art Schoold
Діяльність художник
Напрямок Реалізм
Покровитель Boris Arakcheevd і Воронов Натан Маїсейович
Вчитель Boris Arakcheevd і Anatol Baranowskid

CMNS: Кузьмич Олексій Васильович у Вікісховищі

Олексій Васильович Кузьмич (біл. Аляксєй Васільевіч Кузьміч; 1 червня 1945 року, Брестська область, Булоруська РСР – 31 жовтень 2013, Мінськ, Білорусь) — білоруський художник.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 1 червня 1945 року в селі Мохро білоруського Полісся. Батько незабаром після повернення з фронту помер. Мати – Олександра Максимівна, виховувала сімох дітей одна. Олексій рано почав малювати. На формування особистості художника вплинули близькі – рідні сестри, двоюрідний брат Степан, самобутній художник, а також викладач малювання у місцевій школі Анатолій Павлович Рубанович. Після закінчення 9 класів в 1962 році Олексій Кузьмич поїхав до Красноярська, де вступив на навчання до художнього училища імені В. І. Сурикова. Велику роль в становленні художника зіграв Красноярський державний художній музей ім. В. І. Сурикова з зібранням творів живопису російського мистецтва XIX – XX століть, – багато часу було проведено за відпрацюванням техніки художнього письма.

Олексій Кузьмич був призваний до армії, в ракетні війська стратегічного призначення. За службовим обов'язком займався виконанням художньо–оформлювальних робіт. Отримав в армії 1–й розряд з вільної боротьби і 2–й розряд з гирьового спорту.

У 1968 році Олексій Кузьмич приїхав до Мінська з наміром вступити в Білоруський державний театрально-художній інститут. Запізнившись до моменту подачі документів, влаштувався працювати на Мінський підшипниковий завод. Дізнавшись про існування у Палаці Культури мінського тракторного заводу ізостудії, показав свої малюнки викладачеві Анатолію Баранівському, який високо оцінив художній хист Олексія Кузьмича. Після року занять з Анатолієм Барановським, в 1968 році, вступив до Білоруського державного театрально-художній інститут і успішно закінчив його в 1975 році. Його викладачами були відомі білоруські художники: Борис Аракчеев, Натан Воронов, Петро Крохолёв. Випускнику запропонували залишитися викладати в інституті. Отримавши певний досвід викладання, Олексій Кузьмич пішов з інституту і повністю віддався творчості. З 1975 року був напівзабороненим художником. Він не мав можливості проводити свої виставки практично до розпаду СРСР. Лише в 1989 в Мінську на ВДНГ відбулася перша персональна виставка Кузьмича, на якій була представлена ​​серія робіт з Мадоннами, які стали візитною карткою художника. Помер 31 жовтня 2013 року в Мінську.

Творчість[ред. | ред. код]

Перші творчі досліди Олексія Кузьмича характеризуються прихильністю до портрету, тематичної картини. Він писав навколишній світ, людей: «У вікна» (1974), «Недільний день» (1976), «Дівчина і квіти» (1976), «В майстерні художника» (1977). Далі художник переключився в своєму живописі на проблеми більш філософського плану – про сенс присутності людини на Землі, про моральний обов'язок, про призначення жінки–матері (Мадонни), про духовну роль слов'янських народів в еволюції всього людства. Розмірковував про проблеми духовного вдосконалення людини, про боротьбу добра і зла.Головною героїнею живопису Олексія Кузьмича завжди була Жінка, через образ якої він зображував ідеали добра, чистоти і краси. Сам художник характеризував своє кредо таким девізом: «Хто любить жінку, хто любить світ, хто пише жінку, тому допомагає Бог». У стилістиці творів на тему Мадонни стала проступати деяка іконна образність, що має значний художній вплив. Художником було створено всього понад 700 «мадонн». Серії «В раю» (1983–84), «Мадонна з занепалим ангелом» (1984–86), «Срібні Мадонни» (1986–1996), «Зійшла з небес» (1988–96), «Поліські Мадонни» (1995–96), «Державні Мадонни», «Страждання Русі в XX столітті» (обидві 1997–98) і інші .

Пензлю Олексія Кузьмича належить ряд портретів відомих діячів білоруської та російської культур. У 1980 році він написав портрет білоруської актриси, народної артистки СРСР Стефанії Станюти, в 1983 році – портрети народних артистів СРСР Галини Макарової і Здіслава Стоми, в 1988–89 роках – портрети скульптора, лауреата Ленінської премії СРСР В. Занковіча, кінорежисера Михайла Пташука.У своїх картинах Олексій Кузьмич розмірковував також про білоруську ідентичності: «Пам'яті Гусовського» (1981), «Живи і пам'ятай» (1985), «Протистояння» (1985), «Присвячується Чорнобилю» (1988-89), «Жертвопринесення» (1989

Джерела[ред. | ред. код]

  1. Трефилов Сергей. Художник, раздевшийся против цензуры: «Чтобы сохранять «тело Аполлона», езжу на велосипеде и питаюсь, как наши предки» // Комсомольская правда : газета. — 2019. — 22 октября.
  2. Алексей Кузьмич. Вступительная статья искусствоведа Соловей Л. Ф.
  3. Ловгач В. Мадонны в гостях у «горячих» эстонских парней // 7 дней. — 2008. — 27 ноября (№ 48). — С. 31.
  4. Кузьмі́ч Аляксей Васілевіч // Беларуская энцыклапедыя: У 18 т. Т. 8: Канто — Кулі (белор.) / Рэдкал.: Г. П. Пашкоў і інш. — Мн.: БелЭн, 1999. — С. 564—565. — 576 с. — 10 000 экз. — ISBN 985-11-0144-3.
  5. Мадонны художника Алексея Кузьмича представлены в минском приходе «Всех скорбящих Радость». Официальный портал Белорусской Православной Церкви (28 апреля 2014).
  6. Мяжэвіч, Марыя. Он писал мадонн. Народная газета. Дата обращения: 1 июня 2014. Архивировано 2 июня 2014 года.
  7. Презентация книги «Алексей Кузьмич. Творец возвышенных Мадонн» // Национальный художественный музей Республики Беларусь

Посилання[ред. | ред. код]

  • Кузьмич, Алексей Васильевич (художник ; 1945—2013) — Национальная библиотека Беларуси
  • Завадская Ирина. О художнике Алексее Кузьмиче вспоминает его сын — Алексей Кузьмич-младший // Советская Белоруссия. — 2016. — 23 январь (№ 13 (24895)).

Примітки[ред. | ред. код]