Олексій (Громадський)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
1937

Митрополит Олексій (в миру Олександр Якубович Громадський (1 (13) листопада 1882(18821113), село Докудів, Холмська губернія — 7 травня 1943, поблизу села Смига, Дубненського району, Рівненська область) — глава Української автономної православної церкви в юрисдикції Московського патріархату, митрополит Волинський і Житомирський, екзарх України (з 25 листопада 1941 року).

Біографія[ред.ред. код]

Народився 1 листопада 1882 року в селі Докудів Більського повіту на Підляшші в родині сільського православного псаломщика.

У 1904 році закінчив Холмську духовну семінарію, а в 1908 році — Київську духовну академію зі ступенем кандидата богослов'я. У липні 1908 року висвячений на священика, служив у соборі міста Холма, став членом Холмської духовної консисторії. З 2 лютого 1916 Холмський єпархіальний спостерігач церковних справ. У 19171918 роках служив в Бессарабії. У 1918 році возведений у сан протоієрея.

З 1918 року — викладач Кременецької духовної семінарії, в 19211923 роках її ректор. Як один із секретарів присутній в січні 1922 року на соборі єпископів у Варшаві, де підтримав митрополита Варшавського Георгія (Ярошевського), який наполягав на негайному проголошенні автокефалії Православної Церкви в Польщі.

11 лютого 1922 прийняв чернечий постриг з ім'ям Олексій. У квітні 1922 року був хіротонізований на єпископа Польської Православної Церкви. 3 вересня того ж року став єпископом Луцьким, вікарієм Волинської єпархії, а з 12 жовтня того ж року — правлячий єпископ Гродненської єпархії. З 10 лютого 1923 року — член Синоду Польської Церкви. З 21 квітня 1923 року — єпископ Гродненський і Новогрудский, з 1 грудня 1924 заступник голови митрополичої ради.

На початку 1927 року разом з митрополитом Варшавським Діонісієм почав поїздку до предстоятелів помісних Церков з метою домогтися офіційного визнання автокефалії Польської Церкви. Будучи польським автокефалістом, просував українізацію церковного життя в Польщі 1930-х років.

3 липня 1928 зведений в сан архієпископа. У 1930 році увійшов до комісії з підготовки Помісного Собору Польської Церкви. З 15 квітня 1934 року — архієпископ Волинський і Кременецький.

Восени 1939 року заарештований радянською владою. У червні 1940 р. за активного сприяння органів НКВС відбув до Москви, де написав прохання до Московського Патріархату про прийняття його в лоно РПЦ. У заяві поміж іншим було й таке:

"…польські архієреї підпорядковувалися автокефалії під примусом Польського уряду ... розрив же з Матір'ю-Церквою завжди переживався мною із скорботою й усвідомленням вини"[1]

З 1940 року увійшов в до складу Московському Патріархату.

Могила митрпопита Апексия(Громадского)

У 1941 році в умовах розпочатої нацистської окупації, архієпископ Олексій вжив заходів для улаштування канонічно правомірного церковного управління в Україні. 18 серпня 1941 їм було скликано архієрейську нараду у Почаївській Лаврі, що засновала Українську Автономну Православну Церкву. Українська Автономна Православна Церква визнавала канонічне підпорядкування Московської Патріархії. Нарада єпископів надала архієпископу Олексію як старшому архієреєві в Україні права митрополита області. У посланні 1 вересня 1941 архієпископ Олексій відкинув Варшавську юрисдикцію на Україну, пославшись на відмову митрополита Діонісія в 1939 році від очолювання Православної Церкви Польщі та від управління Волинською єпархією, а також на адміністративне розділення між генерал-губернаторством «Польща» та райхскоміссаріатом «Україна».

На черговій єпископській нараді у Почаївській лаврі 25 листопада 1941 архієпископ Олексій був обраний екзархом України. Московське священноначаліє зберегло титул «екзарха всієї Україні» за митрополитом Київським Миколаєм (Ярушевичем) і утрималося від суджень про діяльність «автономістів», але сам митрополит Київський підписувався «колишнім» екзархом, висловлюючи негласне визнання титулу митрополита Олексія.

7 травня 1943 р. в лісі біля Смиги, на шляху з Кремінця в Луцьк вояками одного з загонів ОУН(М) під командуванням Хріна був вбитий. Зі слів керівника загону: «сталася фатальна помилка», проте існує версія, що гітлерівці навмисно «підставили» в партизанську засідку митрополита Олексія[2].

Примітки[ред.ред. код]

Джерела та література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]