Олексіївське комерційне училище

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Олексіївське комерційне училище
Алексеевское коммерческое училище в Кременчуге.jpg
Тип комерційне училище
Країна Україна Україна
3°03′46″ пн. ш. 33°25′12″ сх. д. / 3.06278° пн. ш. 33.42000° сх. д. / 3.06278; 33.42000Координати: 3°03′46″ пн. ш. 33°25′12″ сх. д. / 3.06278° пн. ш. 33.42000° сх. д. / 3.06278; 33.42000
Засновано 1905
Закрито 1917 (перетворено в технікум)
Адреса Кременчук, вул. Харчова (Олексіївська, нині — Шевченка)

Олексіївське комерційне училище Міністерства торгівлі і промисловості — комерційне училище, яке діяло в місті Кременчук Полтавської області до російської революції. Будівля училища зруйнована під час Другої світової війни.

Історія[ред. | ред. код]

Метою комерційних училищ в Російській імперії було надання середньої освіти для роботи в сфері торгівлі і комерції. Кременчуцьке комерційне училище Міністерства торгівлі і промисловості було відкрито в 1905 році: «почин у справі порушення питання про відкриття середньої комерційної школи в м. Кременчук зроблений місцевою громадою купців, а заслуга самого відкриття належить Кременчуцькій міській думі»[1]. Одним з громадських діячів, які виступали за відкриття училища, був гласний думи, хірург Богаєвський Оксентій Трохимович[2]. Ізюмов Андрій Якович, громадський діяч і майбутній голова міста, з власних коштів заснував стипендію для кращих учнів училища[3].

Будівля до переїзду в неї комерційного училища (кут Харчової і Миколаївської)

Засноване училище зайняло колишню будівлю технічного залізничного училища Південних залізниць, розташоване вздовж Харчової вулиці (нині — Шевченка), на перехресті з Миколаївською вулицею. Технічне залізничне училище переїхало в 1904 році в нові корпуси на Ново-Олександрівській вулиці (нині — Леонова), де й розташоване тепер. Будівля на Харчовій вулиці, передана комерційному училищу, була побудована в 1878 році за проектом інженера Брусницького в псевдоготичному стилі[4].

Першим навчальним роком в училищі став 1905/06 рік. В училищі викладалася математика, комерційна арифметика і кореспонденція, бухгалтерія, політична економія, законознавство, фізика, хімія і товарознавство, Закон Божий (для православного і іудейського віросповідання), російська мова і словесність, каліграфія, креслення, малювання, космографія, французька мова, німецька мова, історія і географія, гігієна[5], а також гімнастика[6].

2 травня 1909 року указом імператора Миколи II було задоволено клопотання Міністерства торгівлі і промисловості про присвоєння комерційному училищу імені «Олексіївське»[7], на честь цесаревича Олексія Миколайовича. Оздоблення церкви при училищі в 1911 році оформляв російський архітектор Шехтель Федір Осипович.

При Олексіївському училище була створена футбольна команда, яка брала участь в першому футбольному матчі в Кременчуці в 1912 році і в матчі 1913 року, виступаючи проти збірної технічного залізничного училища[8].

Випускникам комерційного училища присвоювалося звання особистих почесних громадян. У 1913 році відбувся перший випуск: училище закінчили 25 учнів[6]. У тому ж році вулиця Харчова, на якій розташовувалося училище, була перейменована в Олексіївську[9].

Після революції 1917 року і громадянської війни система освіти була реформована зі скасуванням навчальних закладів Російської імперії. Олексіївське комерційне училище було перетворено в торгово-кооперативний технікум[9].

Під час Другої світової війни будівля училища була зруйнована, як і більшість інших будівель міста. У післявоєнний період на місці училища був збудований багатоквартирний житловий будинок (вулиця Шевченка 19/3).

Відомі випускники[ред. | ред. код]

  • Гуревич Михайло Юхимович (1906—1960) — інженер-будівельник, учасник будівництва каналу Москва — Волга, гребель в Магнітогорську, перший заступник голови Держбуду СРСР, лауреат Сталінської премії за видатні винаходи і корінні удосконалення методів виробничої роботи (1946), ордена Леніна (1943,1945, 1952), Трудового Червоного Прапора (1954), нагороджений медаллю «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» (1946). Випускник Олексіївського училища в 1919 році.
  • Добровольський Микола Миколайович (1906—1983) — професійний фотограф, близько 50 років пропрацював в конструкторсько-експериментальному інституті при Горьківському автозаводі, учасник всіх заводських випробувальних автопробігів, член Спілки журналістів СРСР, нагороджений орденом «Знак Пошани» (1966, 1982) і медаллю «Заслужений автозаводець» (1976)[10] .

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Л. Н. Велиховский, Т. Н. Кандаурова. Социокультурные практики Российских предпринимателей: основа развития коммерческого образования // Из истории коммерческого образования. Архівовано з джерела 22 лютого 2018.
  2. Богаевский Овксентий Трофимович - деятельность в Кременчуге (ru). Окраины Кременчуга. Процитовано 2017-06-23. 
  3. Коли у Кременчуці краще жилося? Думки трьох хранителів історії. Все новости Кременчуга на сайте ТелеграфЪ (ru). Процитовано 2017-06-23. 
  4. Т.В. Киреева. Архитектура зданий коммерческого образования юга России XIX — НАЧАЛА XX вв. // Вестник Волгоградского государственного архитектурно-строительного университета.
  5. Справочная книжка по Полтавской губернии на 1908 год (ru). histpol.pl.ua. Процитовано 2017-06-25. 
  6. а б Кременчук 100 років тому, 6 червня 1913 року. Вісник Кременчука. 2013-06-06. Процитовано 2017-06-23. 
  7. Полное собрание законов Российской империи. Собрание третье Отделение I. От № 31330-32882 и дополнения. — Directmedia, 2013-03-15. — 1053 с. — ISBN 9785445800712.
  8. Ширай В.А. История Кременчугского футбола (ru). Окраины Кременчуга. Процитовано 2017-06-23. 
  9. а б Хронологическая история города Кременчуг (ru). Окраины Кременчуга. Процитовано 2017-06-25. 
  10. Добровольский Николай Николаевич | Централизованная библиотечная система Автозаводского района г. Нижнего Новгорода. lib-avt.ru. Процитовано 2017-06-24.