Олена Московська

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Олена Московська
Helena Moskiewska.JPG
Велика Княгиня Литовська, Руська і Жемайтійська[1]
1495 — 1513
Попередник: Єлизавета Габсбург
Наступник: Барбара Запольська
Королева Польщі[2]
1501 — 1513
Коронація: 1454
Попередник: Єлизавета Габсбург
Наступник: Барбара Запольська
 
Народження: 19 травня 1476
Москва, Велике князівство Московське
Смерть: 20 січня 1513 (36 років)
Браслав, Білорусь
Поховання: Успенський Пречистенський собор (Вільнюс)
Рід: Рюриковичі
Батько: Іван III Васильович
Мати: Софія Палеолог
Шлюб: Олександр Ягеллончик

CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Олена Іванівна (19 травня 1476 р., Москва, — 20 січня 1513 р., Браслав) — польська королева і велика княгиня литовська, дружина короля Олександра Ягеллончика, дочка великого князя московського Івана III та Софії (Зої) Палеолог — племінниці останнього візантійського імператора, Костянтина XI Драгаша.

Біографія[ред. | ред. код]

Великий князь литовський Олександр зустрічає свою наречену Олену у Вільні, 1495 р.

Олена народилась 1476 року в сім'ї Івана ІІІ і візантійської принцеси Софії Палеолог, і була третьою їхньою дочкою.

Шлюб з Олександром Ягелончиком повинен був закріпити литовсько-московське перемир'я по закінчені війни 1487—1494 рр.

Під час підготовки до укладення шлюбу між великим князем Олександром Ягеллончиком і Оленою Іванівною, московський цар Іван III клопотав, щоб таїнство вінчання звершив митрополит Київський, Галицький і всієї Русі Макарій I. Однак Олександр чинив опір цьому проханню.

У 1494 році писар ВКЛ Адам Якубович двічі брав участь в посольствах в Москву з питання збереження православної віри Олени Іванівни.

У січні 1495 року княжна зі свитою виїхала з Москви, її супроводжував величезний потяг з приданим (в тому числі «20 сороков соболів та 20000 білки, і 2000 горностаїв», тканини — «шовкові мізерії», «оксамити Венедицьке», «оксамити бурські», камку, тафту, «різни шовк», коштовності, серед яких «чепь золота», «запанки золота з яхонти і з Лальска зерна новгородськими»).

Укладаючи шлюб, Олександр зобов'язувався не примушувати Олену до переходу в католицизм і зберегти за нею віру її батьків — «грецький закон». Завдяки цьому Олена Іванівна змогла стати покровителькою православних в литовській державі.

У Олени склались добрі стосунки з чоловіком, однак її тверда позиція в питаннях захисту православної віри викликала розчарування серед оточення великого князя Олександра. Княгиню постійно умовляли змінити віру, однак вона була неумолима. Через своє віровизнання Олена навіть не була коронована в Польщі, хоча формально була королевою.

Сприяла укладанню миру з Московською державою у 1503 р. В 15011503 рр. отримала від чоловіка численні маєтки у Віленському і Троцькому воєводствах, біля Мінська, Браславля, Гродно, Могилева та ін. Після смерті чоловіка новий великий князь, Сигізмунд І Старий надав Олені Більськ, Сураж і Бранск на Підляшші[3].

Спроба повернення до Москви і загибель[ред. | ред. код]

У 1511 році Олена вирішила таємно повернутись до Московського князівства через Браславль. Однак про її плани дізналось керівництво ВКЛ, і Олену було ув'язнено з конфіскацією усіх маєтків. Нешанобливе поводження з Оленою розлютило Василія III, проте Сигізмунд заявив, що Олена була не арештована, а лише попереджена про те, що перебування поблизу неспокійною кордону небезпечно[4]. Ситуація з Оленою стала одним із приводів для початку чергової московсько-литовської війни 1512—1522 років.

У 1513 році Олена дісталася до Браслава, де і померла незабаром у віці 36 років. Хроніст Ян Комаровський залишив запис, що Олена була отруєна ключником за наказом зазіхавшого на її багатства Миколи Радзивілла, хоча в інших джерелах такої інформації немає. Згодом, багатства Олени дісталися королеві Барбарі Запольяні. У листі до краківського єпископа Сигізмунд зазначив, що смерть Олени позбавила державу від багатьох турбот[5].

Олена була розумною, тактовною і самостійною жінкою, яка користувалася повагою при дворі. Своїми коштами вона надавала діяльну підтримку православним, вносячи великі пожертви на церкви і монастирі.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Консорт.
  2. Консорт.
  3. Князева Вольга. Алена Іванаўна / Вялікае княства Літоўскае: Энцыклапедыя. У 2 т. Т. 1: Абаленскі — Кадэнцыя / Рэдкал.: Г. П. Пашкоў (гал. рэд.) [і інш.]. — 2005. — 688 с.; іл.
  4. Duczmal М. Jogailaičiai. — Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos centras, 2012.
  5. Рудзкі Э. Польскія каралевы / Част. пер. з польск. // Спадчына. — 1993. — № 6.

Джерела та література[ред. | ред. код]

  • Рудзкі Э. Польскія каралевы / Част. пер. з польск. // Спадчына. — 1993. — № 6. (біл.)
  • Тураева-Церетели Е. Ф. Елена Ивановна, великая княгиня литовская, русская, королева польская: биографический очерк в связи с историей того времени. — Спб.: тип. И. Н. Скороходова, 1898 г. — 356 с.
  • Князева Вольга. Алена Іванаўна / Вялікае княства Літоўскае: Энцыклапедыя. У 2 т. Т. 1: Абаленскі — Кадэнцыя / Рэдкал.: Г. П. Пашкоў (гал. рэд.) [і інш.]. — 2005. — 688 с.; іл.