Олена Пчілка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Косач Ольга Петрівна
Олена Пчілка (Ольга Косач)
Олена Пчілка (Ольга Косач)
При народженні Драгоманова Ольга Петрівна
Псевдоніми, криптоніми Олена Пчілка
Дата народження 5 (17) липня 1849(1849-07-17)
Місце народження Гадяч, Полтавська губернія, Російська імперія
Дата смерті 4 жовтня 1930(1930-10-04) (81 рік)
Поховання Байкове кладовище, Київ, УСРР
Національність українка
Громадянство Російська імперіяСРСР
Мова творів українська
Рід діяльності письменниця, публіцист, етнограф, перекладач, громадський діяч

Wikisource-logo.svg Роботи у Вікіджерелах

Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Оле́на Пчі́лка (справжнє ім'я Ольга Петрівна Косач, з дому Драгоманова; 5 (17) липня 1849(18490717), Гадяч — 4 жовтня 1930) — українська письменниця, перекладач, етнограф, публіцист, громадський діяч, член-кореспондент Всеукраїнської академії наук (1925)[1][2]; мати поетеси Лесі Українки, сестра професора Михайла Драгоманова.

Життєпис[ред.ред. код]

Олена Пчілка
Олена Пчілка, 1871 р.

Народилася 5 (17 липня) 1849 року в містечку Гадяч, що на Полтавщині, в родині небагатого поміщика, дворянина Петра Якимовича Драгоманова. Початкову освіту отримала вдома. Батьки прищепили їй любов до літератури, до української народної пісні, казки, обрядовості. В 1866 році закінчила київський «Зразковий пансіон шляхетних дівиць».

Влітку 1868 року разом з чоловіком Петром Антоновичем Косачом виїхали на Волинь, до місця його служби, у місто Новоград-Волинський, де, займаючись етнографією, записувала пісні, обряди, народні звичаї, збирала зразки народних вишивок. 25 лютого 1871 року тут народилася дочка Лариса, яка ввійшла в українську та світову літературу як Леся Українка. Два сини й чотири дочки виростила сім'я Косачів.

Ольга Драгоманова, 1867 р.

Свій творчий шлях розпочала з перекладів поетичних творів Пушкіна і Лермонтова. 1876 року вийшла друком у Києві її книжка «Український народний орнамент», яка принесла Олені Пчілці славу першого в Україні знавця цього виду народного мистецтва, в 1881 році вийшла збірка перекладів з Миколи Гоголя і з Олександра Пушкіна й Михайла Лєрмонтова «Українським дітям», видала своїм коштом «Співомовки» С. Руданського (1880). З 1883 року почала друкувати вірші та оповідання у львівському журналі «Зоря», перша збірка поезій «Думки-мережанки» (1886). Одночасно брала діяльну участь у жіночому русі, в 1887 році разом з Наталією Кобринською видала у Львові альманах «Перший вінок».

Навесні 1879 року О. П. Косач з дітьми приїхала в Луцьк до свого чоловіка, якого було переведено на посаду голови Луцько-Дубенського з'їзду мирових посередників. У Луцьку вона вступила в драматичне товариство, а гроші, зібрані від спектаклів, запропонувала використати для придбання українських книг для клубної бібліотеки.

У 1890-х роках жила в Києві, у 19061914 роках видавець журналу «Рідний Край» з додатком «Молода Україна» (1908–1914), «Газету Гадяцького земства» (1917–1919). Національні і соціальні мотиви становили основний зміст творів Олени Пчілки, в яких вона виступала проти денаціоналізації, русифікації, проти національного і політичного гніту, проти чужої школи з її бездушністю та формалізмом, показувала, як національно свідома українська молодь в добу глухої реакції шукала шляхів до визволення свого народу.

У 1920 році за антибільшовицькі виступи заарештована в Гадячі. Після звільнення з арешту виїхала в Могилів-Подільський, де перебувала до 1924 року, а відтоді до смерті жила в Києві, працюючи в комісіях УАН, членом-кореспондентом з 1925 року.

Померла 4 жовтня 1930 року. Похована в Києві на Байковому кладовищі поруч з чоловіком, донькою і сином.

Твори[ред.ред. код]

Олена Пчілка. 1896 р.
Олена Пчілка (Ольга Косач) у волинському строї. 1870-ті роки

До найкращих творів Олени Пчілки належать:

  • Товаришки (1887)
  • Світло добра і любові (1888)
  • Соловйовий спів (1889)
  • За правдою (1889)
  • Артишоки (1907)
  • Півтора оселедця (1908)
  • Сужена не огужена (п'єса, 1881)
  • Світова річ (п'єса, 1908) та ін.

Олені Пчілці належить поважне місце в українській дитячій літературі. Крім численних поезій, казок, оповідань, вона написала для дітей багато п'єс:

  • Весняний ранок Тарасовий (1914)
  • Казка Зеленого гаю
  • Щасливий день Тарасика Кравченка (1920)
  • Киселик, Скарб, Мир миром (1921)
  • Кобзареві діти та ін.

Пчілці належить чимало перекладів і переспівів світової класики: Овідія, А. Міцкевича, О. Пушкіна, Й. В. Ґете, Г. К. Андерсена, В. Гюґо. Крім того, вона написала низку публіцистичних, літературно-критичних статей і спогадів: «М. П. Старицький» (1904), «Марко Кропивницький яко артист і автор» (1910), «Євген Гребінка і його час» (1912), «Микола Лисенко» (1913), «Спогади про Михайла Драгоманова» (1926), «Автобіографія» (1930). Великі заслуги П. в ділянці дослідження українського фольклору та етнографії. Наукове значення мають такі праці: «Українські узори» (1912 і 1927), «Про легенди й пісні», «Українське селянське малювання на стінах» та інше. Збірка творів: «Оповідання», І-III (1907, 1909, 1911) та «Оповідання» (з автобіографією, 1930).

Олена Пчілка після подорожей Новоград-Волинським повітом видала у 1876 році книжечку «Український народний орнамент» із 23 кольоровими замальовками писанок.

Вшанування пам'яті[ред.ред. код]

  • На її честь названа Волинська обласна наукова бібліотека імені Олени Пчілки у місті Луцьку.
  • 2011 —  в Луцьку біля обласної наукової бібліотеки імені Олени Пчілки відкрито перший в Україні пам'ятник Олені Пчілці[3]. Автор погруддя — скульптор, заслужений художник України Микола Обезюк, який є автором пам'ятників Лесі Українці в Луцьку та Новоград-Волинському. Пам‘ятник споруджено на кошти волинян.
  • На честь неї також названо 26 курінь УПЮ імені Олени Пчілки.
  • 2015 — її ім'ям названа вулиця в АНД районі міста Дніпра — вулиця Олени Пчілки.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Сайт НАНУ
  2. Тонкаль В. Ю., Пелих В. М., Стогній Б. С. Академія наук Української РСР — за ред. І. К. Походні. — К.: Наукова думка, 1980, С.373.
  3. Баран Олена. Відкрито перший в Україні памя'тник Олені Пчілці // Віче-інформ. — 2011. — 30 черв.

Твори[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]