Олена Пчілка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ольга Петрівна Косач
Пчілка Олена2.jpg
Ольга Косач (Олена Пчілка). Відень, 1891 р.
Ім'я при народженні Ольга Петрівна Драгоманова
Псевдо Олена Пчілка
Народилася 17 (29) червня 1849(1849-06-29)
Гадяч, Полтавська губернія, Російська імперія
Померла 4 жовтня 1930(1930-10-04) (81 рік)
Київ, Українська СРР, СРСР
Поховання Байкове кладовище, Київ, УСРР
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперіяFlag of the Ukrainian State.svg УНРСРСР СРСР
Національність українка
Діяльність письменниця, публіцист, етнограф, перекладач, громадський діяч
Мова творів українська
Членство НАН України
Рід Драгоманови
Батько Драгоманов Петро Акимович
Мати Драгоманова Єлизавета Іванівна
Брати, сестри Драгоманов Михайло Петрович
У шлюбі з Косач Петро Антонович
Діти Леся Українка, Косач Михайло Петрович, Косач-Борисова Ізидора Петрівна, Косач-Кривинюк Ольга Петрівна, Косач Микола Петрович і Косач-Шимановська Оксана Петрівна

Commons-logo.svg Ольга Петрівна Косач у Вікісховищі?
S:  Роботи у  Вікіджерелах

Оле́на Пчі́лка (справжнє ім'я Ольга Петрівна Косач, з дому Драгоманова; 17 (29) червня 1849(18490629), Гадяч, Полтавська губ. — 4 жовтня 1930, Київ) — українська письменниця, меценатка, перекладачка, етнограф, фольклористка, публіцистка, громадська діячка, член-кореспондент Всеукраїнської академії наук (1925)[1][2].

Мати поетеси Лесі Українки, Михайла Косача, Ольги Косач-Кривинюк, Оксани Косач, Миколи Косача та Ізидори Косач-Борисової, сестра професора Михайла Драгоманова, дружина Петра Косача.

Життєпис[ред. | ред. код]

Олена Пчілка
Олена Пчілка. 1865
Ольга Драгоманова, 1867 р.

Народилася 17 (29 червня)[п 1] 1849 р. в м. Гадяч Полтавської губернії, в родині небагатого поміщика, дворянина Петра Якимовича Драгоманова. Початкову освіту отримала вдома. Батьки прищепили їй любов до літератури, до української народної пісні, казки, обрядовості. В 1866 р. закінчила київський «Зразковий пансіон шляхетних дівиць».

Влітку 1868 р. разом з чоловіком Петром Антоновичем Косачом виїхали на Волинь, до місця його служби, у місто Новоград-Волинський, де займаючись етнографією, записувала пісні, обряди, народні звичаї, збирала зразки народних вишивок. 25 лютого 1871 р. тут народилася дочка Лариса, яка ввійшла в українську та світову літературу як Леся Українка. Два сини й чотири дочки виростила сім'я Косачів.

Олена Пчілка, 1871

Свій творчий шлях розпочала з перекладів поетичних творів Пушкіна і Лермонтова. 1876 р. вийшла друком у Києві її книжка «Український народний орнамент», яка принесла Олені Пчілці славу першого в Україні знавця цього виду народного мистецтва. В 1880 р. видала своїм коштом «Співомовки» С. Руданського, а через рік вийшла збірка перекладів з творів Миколи Гоголя, Олександра Пушкіна й Михайла Лєрмонтова «Українським дітям» (1881). З 1883 р. почала друкувати вірші та оповідання у львівському журналі «Зоря», перша збірка поезій «Думки-мережанки» (1886). Одночасно брала діяльну участь у жіночому русі, в 1887 р. разом з Наталією Кобринською видала у Львові альманах «Перший вінок».

Навесні 1879 р. О. П. Косач з дітьми приїхала в Луцьк до свого чоловіка, якого було переведено на посаду голови Луцько-Дубенського з'їзду мирових посередників. У Луцьку вона вступила в драматичне товариство, а гроші, зібрані від спектаклів, запропонувала використати для придбання українських книг для клубної бібліотеки.

Олена Пчілка у волинському строї. 1870-ті роки

У 1890-х рр. жила в Києві.

1903 р. на відкритті пам'ятника Іванові Котляревському у Полтаві Олена Пчілка виступає українською мовою, порушуючи тим встановлену царською владою категоричну заборону[5].

В 1905 р. Олена Пчілка — серед чотирьох делегатів української інтелігенції у Санкт-Петербурзі на перемовинах з царським прем'єром графом Сергієм Вітте безрезультатно добивалася відміни багаторічної заборони на україномовний друк і шкільництво[5].

У 19061914 рр. — видавець журналу «Рідний Край» з додатком «Молода Україна» (1908—1914), «Газети Гадяцького земства» (1917—1919).

Національні і соціальні мотиви становили основний зміст творів Олени Пчілки, в яких вона виступала проти денаціоналізації, русифікації, проти національного і політичного гніту, проти чужої школи з її бездушністю та формалізмом, показувала, як національно свідома українська молодь в добу глухої реакції шукала шляхів до визволення свого народу.

1920 р., за більшовиків, під час святкування дня народження Тараса Шевченка у Гадяцькій гімназії, Олена Пчілка огорнула погруддя поета національним синьо-жовтим стягом. І коли розлючений комісар Крамаренко зірвав прапор, обурено скандує: «Ганьба Крамаренкові!». Переповнений зал дружно підтримав її[5]. За антибільшовицькі виступи заарештована в Гадячі. Після звільнення з арешту виїхала в Могилів-Подільський, де перебувала до 1924 р., а відтоді до смерті жила в Києві, працюючи в комісіях УАН, членом-кореспондентом з 1925 р.

Померла 4 жовтня 1930 р. Похована в Києві на Байковому кладовищі поруч з чоловіком, донькою і сином.

Твори[ред. | ред. код]

Олена Пчілка. 1896 р.

До найкращих творів Олени Пчілки належать:

  • Товаришки (1887)
  • Світло добра і любові (1888)
  • Соловйовий спів (1889)
  • За правдою (1889)
  • Артишоки (1907)
  • Півтора оселедця (1908)
  • Сужена не огужена (п'єса, 1881)
  • Світова річ (п'єса, 1908) та ін.

Олені Пчілці належить поважне місце в українській дитячій літературі. Крім численних поезій, казок, оповідань, вона написала для дітей багато п'єс:

  • Весняний ранок Тарасовий (1914)
  • Казка Зеленого гаю
  • Зелений гай
  • Щасливий день Тарасика Кравченка (1920)
  • Киселик, Скарб, Мир миром (1921)
  • Кобзареві діти та ін.
Олена Пчілка в останні роки життя

Пчілці належить чимало перекладів і переспівів світової класики: Овідія, А. Міцкевича, О. Пушкіна, Й. В. Ґете, Г. К. Андерсена, В. Гюґо. Крім того, вона написала низку публіцистичних, літературно-критичних статей і спогадів: «М. П. Старицький» (1904), «Марко Кропивницький яко артист і автор» (1910), «Євген Гребінка і його час» (1912), «Микола Лисенко» (1913), «Спогади про Михайла Драгоманова» (1926), «Автобіографія» (1930). Великі заслуги П. в ділянці дослідження українського фольклору та етнографії. Наукове значення мають такі праці: «Українські узори» (1912 і 1927), «Про легенди й пісні», «Українське селянське малювання на стінах» та інше. Збірка творів: «Оповідання», І-III (1907, 1909, 1911) та «Оповідання» (з автобіографією, 1930).

Олена Пчілка після подорожей Новоград-Волинським повітом видала у 1876 році книжечку «Український народний орнамент» із 23 кольоровими замальовками писанок.

Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]

Могила Олени Пчілки на Байковому кладовищі

На її честь названо:

Олена Пчілка з Людмилою Старицькою-Черняхівською та її донькою Веронікою. 1927 р.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Загальновживана версія це 17 липня. Проте ця дата суперечить документам родини Драгоманових та спогадам доньки, які вказують дату 17 червня (29 червня). Метричний запис про народження і хрещення подає дату 29 червня (11 липня). Пізніше цієї дати, Олена не могла народитися[3][4].
Посилання на джерела
  1. Сайт НАНУ. Архів оригіналу за 1 березень 2011. Процитовано 24 жовтень 2009. 
  2. Тонкаль В. Ю., Пелих В. М., Стогній Б. С. Академія наук Української РСР / за ред. І. К. Походні. — К.: Наукова думка, 1980. — С. 373.
  3. До 170 річниці від дня народження Олени Пчілки. Гадяч NEWS (uk). Процитовано 2019-10-17. 
  4. Чернов, Анатолій (25 липня 2009). Зірка українського відродження. day.kyiv.ua. Газета "День". Процитовано 17 жовтня 2019. 
  5. а б в Валерій Архипов (4 жовтня 2006). Непримиренна. Процитовано 30 жовтня 2016. 
  6. Баран Олена. Відкрито перший в Україні памя'тник Олені Пчілці // Віче-інформ. — 2011. — 30 черв.

Посилання[ред. | ред. код]

Твори Олени Пчілки
Про Олену

Джерела та література[ред. | ред. код]