Степанів Олена Іванівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Олена Степанівна)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Олена Степанів
Олена Степанів.jpg
Ім'я при народженні Олена Іванівна Степанів
Псевдо Олена Степанівна
Народилася 7 грудня 1892(1892-12-07)
с. Вишнівчик, Перемишлянський повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина Австро-Угорщина
Померла 11 липня 1963(1963-07-11) (70 років)
Львів, Українська РСР
Поховання Личаківський цвинтар
Громадянство
(підданство)
Flag of Austria-Hungary (1869-1918).svg Австро-Угорщина
Flag of Poland (1928–1980).svg Польща
Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Місце проживання Україна
Діяльність військовик, педагог, науковець, громадський діяч
Відомий завдяки перша в світі жінка, офіційно зарахована на військову службу у званні офіцера
Alma mater Віденський університет
Заклад Львівський національний університет імені Івана Франка
Учасник Перша світова війна
Військове звання Fahnrich USS.jpg Хорунжий (файнріх),
чотар УГА
У шлюбі з Роман Дашкевич
Діти Ярослав Дашкевич
Нагороди
Медаль за хоробрість (Австро-Угорщина)
Військовий Хрест Карла (Австро-Угорщина)

Оле́на Іванівна Степа́нів (відома як Олена Степанíвна) (7 грудня 1892, с. Вишнівчик, Перемишлянський повіт, нині Перемишлянський район, Львівська область — 11 липня 1963, Львів) — український історик, географ, громадська та військова діячка; перша в світі жінка, офіційно зарахована на військову службу у званні офіцера[1][2]; четар Української Галицької Армії. Сестра Ананія Степаніва, мати Ярослава Дашкевича. В'язень радянських таборів.

Життєпис[ред. | ред. код]

Головна Рада Студентського Союзу 1912 р. 1-й ряд від ліва: Дарія Білинська-Навроцька, Василь Косаренко-Косаревич, А. Павлусевич, Осип Когут, М. Жила, Марія Твердохліб, Євген Коновалець; 2-й ряд: Степан Індишевський, нерозпізнаний, Іван Бабій, Юрій Полянський, В. Котецький, Олена Степанів, Роман Дашкевич, Петро Дідушок, Юліян Охримович.

Народилася в сім'ї священика УГКЦ о. Івана Степаніва та його дружини Марії-Минодори. Була третьою, наймолодшою, дитиною. Батько Олени був добрим душпастирем, ініціював створення читальні товариства «Просвіта» у селі.

З 1910 року навчалася у семінарії Українського педагогічного товариства (м. Львів). Була членкинею організації «Пласт».

1912 року вступила до Львівського університету на філософський факультет, студіювала історію та географію. У студентські роки брала активну участь у діяльності товариства «Сокіл» (очолила його першу жіночу чоту у Львові). Закликала жінок брати активну участь у громадському, політичному та військовому житті. Відтоді стає у ряди організації «Січові Стрільці −2».

У 19191921 роках навчалась у Віденському університеті, захистила докторську дисертацію.

З 1922 року викладала історію та географію у Львівській гімназії сестер-василіянок та Львівському таємному українському університеті.

З 1945 до арешту 1949 року — доцент Львівського університету.

20 грудня 1949 була арештована і відправлена до мордовських таборів.

У 1956 році звільнена за станом здоров'я, повернулася до Львова, де прожила до кінця життя.

Похована на Личаківському цвинтарі у Львові.

Бойовий шлях[ред. | ред. код]

Була активною учасницею січово-стрілецького руху, співзасновницею товариства «Січові Стрільці — ІІ», провідницею жіночої чети.

1914 — увійшла до складу Комітету об'єднаних стрілецьких товариств (м. Львів), виїхала на фронт як командир жіночої чети Українських Січових Стрільців.

Учасниця Карпатської воєнної кампанії. Брала участь у битві під Комарниками. Відзначилася відвагою у боях за гору Маківку (квітень—травень 1915), згодом стала хорунжим.

29 травня 1915 р. під час бою під Лисовичами на Болехівщині потрапила до російського полону. 19151917 рр. перебувала як полонена в Ташкенті.

Квітень 1917 — повернулася до Галичини.

Була одним із організаторів Листопадового повстання 1918 р., брала активну участь в польсько-українській війні (1918—1919) (четар Української Галицької Армії).

Референт преси в Державному секретаріаті закордонних справ ЗУНР, пресовий референт Міністерства закордонних справ УНР у Кам'янці-Подільському.

1919 р. з дипломатичною делегацією відбула до Відня. 1920 року вийшла заміж за Романа Дашкевича.

Бойові відзнаки[ред. | ред. код]

Нагороджена срібною медаллю Хоробрості та Військовим хрестом.

Наукова робота[ред. | ред. код]

19191921 роках навчалась у Віденському університеті, захистила докторську дисертацію німецькою мовою «Розподіл і розвиток суспільства в старій Русі до половини XIII ст.», після чого повернулася до Львова.

З 1922 року викладала історію та географію у Львівській гімназії сестер-василіянок та Львівському таємному українському університеті. Член Наукового товариства ім. Т.Шевченка (ініціювала створення його Географічної комісії), товариства «Рідна школа», референт при Ревізійному союзі українських кооперативів; співпрацювала з «Пластом» і УВО.

З 1939 року працювала в установах АН УРСР.

19451949 роках доцент Львівського університету.

Після закінчення Другої світової війни працювала старшим науковим співробітником і завідувачем сектором економіки Львівського відділу Інституту економіки АН УРСР, науковим співробітником Природничого музею АН УРСР (1948—1949 роки).

Твори та праці[ред. | ред. код]

Автор близько 75 праць, в тому числі спогадів «Напередодні великих подій. Власні переживання і думки 1912—1914», «Напередодні великих подій» (1943 р.), довідника «Кооперативи здоров'я» (1930 р.), монографії «Сучасний Львів» (1943 р.), «Трудові резерви Львівщини» (1949 р.) тощо.

Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]

На честь Олени Степанів названа Львівська українська гуманітарна гімназія з поглибленим вивченням українознавства та англійської мови, що розташована на однойменній вулиці[3].

1 листопада 2003 р. на фасаді будинку колишньої гімназії Сестер Василіянок, нині відомої, як Львівська лінгвістична гімназія, де у 1921-1935 рр. Олена Степанів-Дашкевич викладала історію та географію, урочисто відкрито меморіальну таблицю Олені Степанів, авторства — скульптора Ярослава Скакуна. Після відкриття в актовій залі навчального закладу відбулася презентація книги О. Шаблія та О. Вісьтак «Олена Степанів»[4].

7 грудня 2012 р., в день 120-річчя від народження, жінки Прикарпаття ініціювали встановлення в Івано-Франківську пам'ятника першій жінці-офіцерові Українських Січових Стрільців Олені Степанів-Дашкевич[5].

20 грудня 2012 р. у дворику географічного факультету ЛНУ ім. І.Франка у Львові урочисто відкрили та освятили меморіальну таблицю Олені Степанів.[6]

У містах Львові та Надвірній на її честь названі вулиці.

Щорічно пластовий курінь число 2 імені Олени Степанів відвідує могилу своєї патронеси.

«Відзнаку ім. Олени Степанівни» з 2015 року вручає міський голова Львова. Відзнака передбачена для жінок, які самовідданою працею зробили значний внесок у розвиток освіти, науки, культури та громадської сфери м. Львова. Виготовлено відзнаку за проектом художника Івана Турецького[7].

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]