Степанів Олена Іванівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Олена Степанівна)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Олена Іванівна Степанів
Ім'я при народженні Олена Степанів
Псевдо Олена Степанівна
Народилася 7 грудня 1892(1892-12-07)
с. Вишнівчик, Перемишлянський повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина Австро-Угорщина
Померла 11 липня 1963(1963-07-11) (70 років)
Львів, Українська РСР
Поховання Личаківський цвинтар[1]
Країна  Австро-Угорщина
 ЗУНР
 УНР
 Польська Республіка
 СРСР
Місце проживання Україна
Діяльність військова, педагогиня, науковиця, громадська діячка
Галузь історія[2], географія[2], політична діяльність[2] і військова служба[2]
Відома завдяки перша в світі жінка, офіційно зарахована на військову службу у званні офіцерки
Alma mater Віденський університет
Науковий ступінь професор
Знання мов польська і українська[2]
Заклад ЛНУ ім. І. Франка
Учасник Перша світова війна
Членство Пласт
Військове звання  Хорунжий (файнріх),
чотар УГА
У шлюбі з Роман Дашкевич
Діти Ярослав Дашкевич
Нагороди
Медаль за хоробрість (Австро-Угорщина)
Медаль за хоробрість (Австро-Угорщина)
Військовий хрест Карла (Австро-Угорщина)
Військовий хрест Карла (Австро-Угорщина)

Оле́на Іванівна Степа́нів (відома як Олена Степанíвна) (7 грудня 1892, с. Вишнівчик, Перемишлянський повіт, нині Перемишлянський район, Львівська область — 11 липня 1963, Львів) — українська історикиня, викладачка географії, громадська та військова діячка; перша в світі жінка, офіційно зарахована на військову службу в званні офіцерки[3][4]; четарка Української Галицької Армії. Ув'язнена радянських таборів.

Життєпис[ред. | ред. код]

Головна Рада Студентського Союзу 1912 р. 1-й ряд від ліва: Дарія Білинська-Навроцька, Василь Косаренко-Косаревич, А. Павлусевич, Осип Когут, М. Жила, Марія Твердохліб, Євген Коновалець; 2-й ряд: Степан Індишевський, нерозпізнаний, Іван Бабій, Юрій Полянський, В. Котецький, Олена Степанів, Роман Дашкевич, Петро Дідушок, Юліян Охримович.

Народилася в сім'ї священника УГКЦ о. Івана Степаніва та його дружини Марії-Минодори третьою, наймолодшою, дитиною. Батько Олени був добрим душпастирем, ініціював створення читальні товариства «Просвіта» у селі. Брат Ананій Степанів.

З 1910 року навчалася у Львові в жіночій учительській семінарії Українського педагогічного товариства. Була членкинею організації «Пласт».

1912 року вступила до Львівського університету на філософський факультет, студіювала історію та географію. У студентські роки брала активну участь у діяльності товариства «Сокіл» (очолила його першу жіночу чоту в Львові). На одному зі студентських зібрань Степанів познайомилася з Романом Дашкевичем (майбутній полковник армії УНР). Планували весілля, коли почалася Перша світова війна. Роман пішов на фронт, а Олена, разом із однодумицями, організувала медсестринське відділення і пішла в армію.[5] Закликала жінок брати активну участь у громадському, політичному та військовому житті. Відтоді стає у ряди організації «Січові Стрільці−2». 1920 року одружилася з Дашкевичем.

У 19191921 роках навчалась у Віденському університеті, захистила докторську дисертацію.

З 1922 року викладала історію та географію у Львівській гімназії сестер-василіянок та Львівському таємному українському університеті.

З 1945 до арешту 1949 року працювала на посаді доцента Львівського університету.

20 грудня 1949 року заарештована і відправлена до мордовських таборів.

У 1956 році звільнена за станом здоров'я, повернулася до Львова, провела кілька тижнів у близької родички, Орисі Лежогубської. Пізніше в приватному будинку на вул. Козацькій,11-а (є дві постанови про утворення в ньому меморіального музею Олени Степанів), де прожила до кінця життя.

Мати Ярослава Дашкевича.

Похована на 64 полі Личаківського цвинтаря у Львові.

Бойовий шлях[ред. | ред. код]

Старшини УСС Зенон Носковський, Олена Степанів, Іван Чмола, Осип Яримович та Софія Галечко на горі Маківка

Олена Степанів була активною учасницею січово-стрілецького руху, співзасновницею товариства «Січові Стрільці — ІІ», провідницею жіночої чети.[6]

1914 року ввійшла до складу Комітету об'єднаних стрілецьких товариств (м. Львів), виїхала на фронт як командирка жіночої чети Українських Січових Стрільців.

Учасниця Карпатської воєнної кампанії. Брала участь у битві під Комарниками. Відзначилася відвагою у боях за гору Маківку (квітень—травень 1915), згодом стала хорунжою.

29 травня 1915 року під час бою під Лисовичами на Болехівщині потрапила до російського полону. У 19151917 роках була полоненою в Ташкенті.

У Квітні 1917 року повернулася до Галичини.

Належала до організаторів Листопадового повстання 1918 року, брала активну участь у польсько-українській війні (1918—1919) (четар Української Галицької Армії).

Працювала на посаді референтки преси в Державному секретаріаті закордонних справ ЗУНР та пресової референтки Міністерства закордонних справ УНР у Кам'янці-Подільському.

1919 року з дипломатичною делегацією відбула до Відня.

Нагороди[ред. | ред. код]

Наукова робота[ред. | ред. код]

19191921 роках навчалась у Віденському університеті, захистила докторську дисертацію німецькою «Розподіл і розвиток суспільства в старій Русі до половини XIII ст.», після чого повернулася до Львова.

З 1922 року викладала історію та географію у Львівській гімназії сестер-василіянок та Львівському таємному українському університеті. Член Наукового товариства імені Шевченка (ініціювала створення його Географічної комісії), товариства «Рідна школа», референтка при Ревізійному союзі українських кооперативів; співпрацювала з «Пластом» і УВО.

З 1939 року працювала в установах АН УРСР. З 19451949 роках — на посаді доцентки Львівського університету.

Після закінчення Другої світової війни працювала старшою науковою співробітницею і завідувачкою сектором економіки Львівського відділу Інституту економіки АН УРСР, науковою співробітницею Природничого музею АН УРСР (1948—1949 роки).

Твори та праці[ред. | ред. код]

Авторка близько 75 праць, в тому числі спогадів «Напередодні великих подій. Власні переживання і думки 1912—1914», «Напередодні великих подій» (1943 р.), довідника «Кооперативи здоров'я» (1930 р.), монографії «Сучасний Львів» (1943 р.), «Трудові резерви Львівщини» (1949 р.) тощо.

Об'єктивний і суб'єктивний модуси створення наукових географічних текстів розкрито у статті Влах М. «Модальний вимір наукових текстів Олени Степанів у світлі модерних підходів».[7]

Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]

На честь Олени Степанів названа Львівська українська гуманітарна гімназія з поглибленим вивченням українознавства та англійської мови, що розташована на однойменній вулиці[8].

1 листопада 2003 року на фасаді будинку колишньої гімназії Сестер Василіянок, нині відомої як Львівська лінгвістична гімназія, де у 19211935 рр. Олена Степанів-Дашкевич викладала історію та географію, урочисто відкрито меморіальну таблицю Олені Степанів авторства скульптора Ярослава Скакуна. Після відкриття в актовій залі навчального закладу відбулася презентація книги О. Шаблія та О. Вісьтак «Олена Степанів»[9].

7 грудня 2012 року, в день 120-річчя від народження, жінки Прикарпаття ініціювали встановлення в Івано-Франківську пам'ятника першій жінці-офіцерові Українських Січових Стрільців Олені Степанів-Дашкевич[10].

20 грудня 2012 року в дворику географічного факультету ЛНУ ім. І.Франка у Львові урочисто відкрили та освятили меморіальну таблицю Олені Степанів.[11]

Щорічно пластовий курінь число 2 імені Олени Степанів відвідує могилу своєї патронеси.

«Відзнаку ім. Олени Степанівни» з 2015 року вручає міський голова Львова. Відзнака передбачена для жінок, які самовідданою працею зробили значний внесок у розвиток освіти, науки, культури та громадської сфери м. Львова. Виготовлено відзнаку за проектом художника Івана Турецького[12].

На її честь названі вулиці у містах: Києві, Львові, Стрию, Болехові, Надвірній, Славську

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Вічна Ватра на Личакові: могили пластунів у Львівському історико-культурному музеї-заповіднику «Личаківський цвинтар»Львів: 2007. — С. 51. — 76 с.
  2. а б в г д Czech National Authority Database
  3. Жінки, що стали першими. Радіо Свобода (укр.). Процитовано 10 листопада 2018. 
  4. Олена Степанів: історія першої у світі жінки-офіцерки, яка воювала в УСС та УПА | Артефакт. artefact.org.ua (укр.). Процитовано 10 листопада 2018. 
  5. Шевелєва, Мар'яна (7 грудня 2020). Олена Степанів: Я залишаюся зі своїм народом. Український інтерес. Процитовано 14 грудня 2020. 
  6. ВІТОЛІН, Олександр (17 січня 2022). Жінки в армії: 7 берегинь з багнетом й кулеметом. Вікенд (укр.). Процитовано 18 січня 2022. 
  7. Влах М. Модальний вимір наукових текстів Олени Степанів у світлі модерних підходів. Доктор філософії Олена Степанів: географ, краєзнавець, педагог: матеріали Міжнар. наук. онлайн-семінару до 130-ліття від народження ученої (Україна, м. Львів, 20 грудня 2022 р.). Львів: Простір-М, 2023. С. 24–38. https://geography.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2023/07/Zbirnyk_Doktor-filosofii-Olena-Stepaniv.pdf
  8. Офіційний сайт Львівської української гуманітарної гімназії. Архів оригіналу за 31 липня 2018. Процитовано 26 липня 2019. 
  9. Мельник І., Масик Р. Пам'ятники та меморіальні таблиці міста Львова. — Львів : Апріорі, 2012. — С. 213. — ISBN 978-617-629-077-3.
  10. Жінки Прикарпаття ініціювали встановлення в Івано-Франківську пам'ятника першій жінці-офіцерові УСС // Радіо Свобода, 7.12.2012
  11. http://kameniar.franko.lviv.ua/?p=3307 [Архівовано 2014-07-14 у Wayback Machine.] Урочисте відкриття та посвята меморіальної дошки Олени Степанів
  12. Сьогодні міський голова Львова вперше вручить відзнаку для жінок - «Відзнаку ім. Олени Степанівни» — Львівська міська рада. city-adm.lviv.ua (uk-ua). 1 травня 2015. Процитовано 3 травня 2019. 

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]