Олешківські піски

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Олешківські піски
Центральна частина піщаної арени навесні
Центральна частина піщаної арени навесні
46°35′00″ пн. ш. 33°03′00″ сх. д. / 46.58333° пн. ш. 33.05000° сх. д. / 46.58333; 33.05000Координати: 46°35′00″ пн. ш. 33°03′00″ сх. д. / 46.58333° пн. ш. 33.05000° сх. д. / 46.58333; 33.05000
КраїнаУкраїна Україна
РегіонХерсонська область
РозташуванняОлешківський район
Довжина150 км
Ширинадо 40 км
Площа1612−2100 км²
Клімат
Середньорічна температура10,2  °C
Середня температура січня−2,4  °C
Середня температура липня22,6  °C
Річний рівень опадів419  мм
Олешківські піски (Україна)
Олешківські піски
Олешківські піски
Олешківські піски (Херсонська область)
Олешківські піски
Олешківські піски
CMNS: Олешківські піски у Вікісховищі

Оле́шківські піски́ — піщаний масив, один із найбільших у сухостеповій (не пустельній) частині Європи, розташований в лівобережній частині пониззя Дніпра (Лівобережжя Нижнього Дніпра), простягається на 158 км від берегів Чорного моря на заході до м. Каховка на сході. До території Олешківських пісків належать сім піщаних горбистих арен, - Каховська, Козачелагерська, Келегейська (Олешківська), Збур’ївська, Іванівська та Кінбурнська, а також Чалбаська (Виноградівська) арена, що сформована за 20 км від долини Дніпра. Загальна площа арен становить 175,1 тис. га. До цього масиву пісків також належать шість міжаренних плоскорівнинних геокомплексів - Дніпрянський, Раденський, Чулаківський, Оджігольський, Копанівський та Кінбурнсько-Іванівський, площа яких становить 44,8 тис. га. Отже, площа Олешківських пісків становить 219,9 тис. га (А.І. Кривульченко, 2019). Назва масиву походить від назви міста Олешки. Національним банком України в 2015 році випущено ювілейну монету Олешківські піски.

На території Олешківських пісків функціонують наступні головні природно-заповідні об'єкти: Чорноморський біосферний заповідник НАН України з трьома кластерами - "Солоноозерна Дача", "Волижин ліс", "Іванівська арена", національні природні парки "Білобережжя Святослава" та «Олешківські піски», а також ландшафтний природний парк "Кінбурнська коса".

Генезис[ред. | ред. код]

Олешківські піски. Оглядовий майданчик з боку с. Раденськ
Олешківські піски. Оглядовий майданчик з боку села Раденськ

У нинішньому своєму вигляді піски з'явились порівняно недавно. У низинах Дніпра піски існували завжди, але їхнє просування стримував покрив степової рослинності. У XIX сторіччі сюди почали завозити овець (один лише барон Фальц-Фейн, засновник заповідника Асканія-Нова, володів величезними отарами до мільйона голів[1]), які знищили траву, звільнили піски, а вітрова ерозія дала їм можливість розширюватися. За словами П. Костичева, який вивчав Олешківські піски у 1880-х роках, не більше ніж за сто років до того часу піски були суцільно закріплені рослинністю, місцями деревами. Думки, «ніби поява пісків відбулася від зміни кліматичних умов місцевості», Костичев вважав абсолютно голослівними.

« Утворення сипких пісків і перепони до їх закріплення обумовлюються однією і тією ж і притому лише однією причиною: посиленим випасанням худоби.[2] «

У «Журналі загальнокорисних даних[ru]» (рос. Журнал общеполезных сведений) за 1837 рік вказується, що площа лісів на пісках нижнього Дніпра, що становила у 1802 році більше ніж 5000 га, до 1832 року впала практично до нуля[3].

Клімат[ред. | ред. код]

Мікроклімат піщаної арени напівпустельний, проте він помірний, з ознаками субтропічного континентального. Влітку пісок нагрівається до 70 °C, і гарячі висхідні потоки, що йдуть від пісків, розганяють дощові хмари. Тому дощів тут менше, аніж у Херсоні, що на іншому березі Дніпра. Трапляються піщані бурі. Взимку відносно тепло, сильні морози бувають рідко, зими безсніжні, чи малосніжні, сніговий покрив нетривкий.

Гідрологія[ред. | ред. код]

На глибині 30–40 м існує прісний водонасичений пласт. Проте масштабно добувати звідси воду не можна, оскільки рівень ґрунтових вод знизиться і ліси не зможуть вже стримувати піски.

Рослинність[ред. | ред. код]

Рослинність розріджена. Стримують пустелю штучно насаджені щільні соснові ліси. Часто трапляються масштабні пожежі, оскільки ліс легко загоряється влітку через погодні умови.

Лісорозведення[ред. | ред. код]

Дослідні роботи із закріплення пісків були розпочаті наприкінці XVIII століття, але масштабного характеру набули у 18301840 роках у зв'язку з активною діяльністю щодо лісорозведення міністра фінансів графа Канкріна та утворенням Олешківського лісництва[3]. Період генерального межування та наділення селян землею (18591890 роки) став катастрофою для лісів, площа пісків значно збільшилася. Відновлення лісу було продовжене тільки починаючи з 1920-х років. У 1953—1971 роках великі масиви лісу, а також сади та виноградники були посаджені під керівництвом В. М. Виноградова, який у 1968 році отримав звання Заслуженого лісовода УРСР. Зараз піски зупинено по краях величезними штучними лісовими масивами, загальна площа яких становить близько 100 тис. гектарів, які є найбільшим штучним лісом у світі[4].

У регіоні діє Степовий філіал УкрНДІ лісоагромеліорації (УкрНДІЛГА), який розв'язує проблеми комплексного використання пісків, а також створення перешкод на шляху розширення пустелі[5].

Екологія[ред. | ред. код]

Основні фактори впливу на екологічну ситуацію в регіоні: зменшення площі лісу, зменшення шару піску. Зменшення площі лісу викликано вирубкою, пожежами, природною загибеллю соснових насаджень, нездатних до самовідтворення та може призвести до розширення піщаного масиву[3]. З іншого боку, неконтрольоване використання піску для будівництва та розміщення сільськогосподарських об'єктів у регіоні призводить до зниження рівня ґрунтових вод та їх забруднення, що може позбавити мешканців регіону якісної питної води та негативно впливає на ліс[6].

З 2008 року лісові масиви інтенсивно вирубуються, тому що великі площі сильно постраждали від пожеж. Пожежі часто виникають завдяки навмисним підпалам. При пожежах сильно страждають не тільки лісові насадження, але й унікальна фауна цього піщаного масиву.

Раніше в Олешківських пісках знаходився військовий полігон, на якому відпрацьовували бомбардування льотчики з країн Варшавського договору. У зв'язку з цим наукове дослідження регіону було обмежене. Дотепер у пісках знаходиться значна кількість снарядів, що не розірвалися.

Військові навчання[ред. | ред. код]

У зв'язку з агресією Росії щодо України й окупацією Кримського півострова міністерство оборони України відновило військові навчання на колишньому полігоні, що перебуває під охороною й у віданні національного природного парку[7].

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]