Олешківські піски

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Олешківські піски
Центральна частина піщаної арени навесні
Центральна частина піщаної арени навесні
46°35′00″ пн. ш. 33°03′00″ сх. д. / 46.58333° пн. ш. 33.05000° сх. д. / 46.58333; 33.05000Координати: 46°35′00″ пн. ш. 33°03′00″ сх. д. / 46.58333° пн. ш. 33.05000° сх. д. / 46.58333; 33.05000
КраїнаУкраїна Україна
РегіонХерсонська область
РозташуванняОлешківський район
Довжина150 км
Ширинадо 40 км
Площа1612−2100 км²
Клімат
Середньорічна температура10,2  °C
Середня температура січня−2,4  °C
Середня температура липня22,6  °C
Річний рівень опадів419  мм
Олешківські піски (Україна)
Олешківські піски
Олешківські піски
Олешківські піски (Херсонська область)
Олешківські піски
Олешківські піски
CMNS: Олешківські піски у Вікісховищі

Оле́шківські піски́ — піщаний масив, один із найбільших у сухостеповій (не пустельній) частині Європи, розташований в лівобережній частині пониззя Дніпра (Лівобережжя Нижнього Дніпра), простягається на 158 км від берегів Чорного моря на заході до м. Каховка на сході. До території Олешківських пісків належать сім піщаних горбистих арен, - Каховська, Козачелагерська, Келегейська (Олешківська), Збур’ївська, Іванівська та Кінбурнська, а також Чалбаська (Виноградівська) арена, що сформована за 20 км від долини Дніпра. Загальна площа арен становить 175,1 тис. га. До цього масиву пісків також належать шість міжаренних плоскорівнинних геокомплексів - Дніпрянський, Раденський, Чулаківський, Оджігольський, Копанівський та Кінбурнсько-Іванівський, площа яких становить 44,8 тис. га. Отже, площа Олешківських пісків становить 219,9 тис. га (А.І. Кривульченко, 2019). Назва масиву походить від назви міста Олешки. Національним банком України в 2015 році випущено ювілейну монету Олешківські піски.

На території Олешківських пісків функціонують наступні головні природно-заповідні об'єкти: Чорноморський біосферний заповідник НАН України з трьома кластерами - "Солоноозерна Дача", "Волижин ліс", "Іванівська арена", національні природні парки "Білобережжя Святослава" та «Олешківські піски», а також ландшафтний природний парк "Кінбурнська коса".

Генезис[ред. | ред. код]

Олешківські піски. Оглядовий майданчик з боку с. Раденськ
Олешківські піски. Оглядовий майданчик з боку села Раденськ

У питанні генезису Олешківських пісків слід розрізняти дві принципові особливості (А. І. Кривульченко) – формування геолого-геоморфологічної основи цього регіону, а це наявність давньодельтової області Дніпра, а на її тлі піщаних арен і міжаренних геокомплексів, та факт наявності горбистості регіону з утворенням форм еолового генезису.

Історія дослідження геолого-геоморфологічної основи цього регіону є досить давньою, адже це питання почали вирішувати ще з початку 19 ст. Особливості формування Олешківських пісків найбільш грунтовно були представлені в роботах таких вчених як В. І. Крокос і П. І. Луцький (1925-1929 рр.), П. А. Двойченко (1926), П. К. Заморій (1940). На окрему увагу заслуговує монографія І. І. Гордієнка (1969 р.), у якій автор проаналізував існуючі головні підходи щодо цієї проблеми і зокрема він підтримав думку попередніх дослідників стосовно флювіального, неодночасного плейстоценового формування геологічної основи арен Олешківських пісків.

Факт перигляціального генезису природи цих пісків, що пов’язано з таненням льодовиків у плейстоценовий час, знайшов відображення в монографії видатного білоруського дослідника Г. І. Горецького (1970). Припущення щодо флювіогляціального формування пісків Олешшя отримало розвиток у багатьох роботах В. Г. Пазинича (2003-2012 рр.), у зв’язку з чим автор звертав увагу на існування епізодичних (до 4-10) імпульсивних катастрофічних потоків води Дніпра, своєрідних «вихлюпів» катастрофічного характеру, якими й були створені ці піски. Дослідник також звертав увагу на їх молодість (остання потужна фаза 13-12 тис р. т.), наявність «бугрів і пасом, що виникли з причини розпаду потоку на окремі рукави…», «відсутність подібності з дельтами інших річок».

У 2019 р. А. І. Кривульченко проаналізувавши складну ієрархічно організовану побудову Олешківських пісків, зазначив, що їх утворення відбувалося під переважним впливом флювіальних і флювіогляціальних процесів, як лінійних, так і нелінійних у своїй динаміці. Проявом нелінійного тренду в утворенні рельєфу арен Олешківських пісків є паралельні пасмово-улоговинні структури, які сформовані в результаті епізодичних катастрофічних паводків (фладстрімів). Самі ж ці пасмові утворення катафлювіального характеру доцільно розглядати як прояв гігантських рифлів (дилювіальних дюн, giant ripples), які часто перекривалися алювіальними відкладами іншого характеру формування, про що свідчить різноманіття типології форм рельєфу арен Олешківських пісків.

Історія дослідження факторів горбистості регіону здебільшого проаналізована в роботах, які присвячені проблемі заліснення пісків (Соколов, 1884; Костычев, 1888; Махов, 1926; Погребняк, 1960; Соболев, 1960; Гладкий, 1955; Гордієнко, 1969; Шевчук, 2012). У зв’язку з чим горбистість регіону переважно пов’язувалася з антропогенним фактором, першочергово внаслідок перевипасу худоби.

У нинішньому своєму вигляді піски з'явились порівняно недавно. У низинах Дніпра піски існували завжди, але їхнє просування стримував покрив степової рослинності. У XIX сторіччі сюди почали завозити овець (один лише барон Фальц-Фейн, засновник заповідника Асканія-Нова, володів величезними отарами до мільйона голів[1]), які знищили траву, звільнили піски, а вітрова ерозія дала їм можливість розширюватися. За словами П. Костичева, який вивчав Олешківські піски у 1880-х роках, не більше ніж за сто років до того часу піски були суцільно закріплені рослинністю, місцями деревами. Думки, «ніби поява пісків відбулася від зміни кліматичних умов місцевості», Костичев вважав абсолютно голослівними.

« Утворення сипких пісків і перепони до їх закріплення обумовлюються однією і тією ж і притому лише однією причиною: посиленим випасанням худоби.[2] «

У «Журналі загальнокорисних даних[ru]» (рос. Журнал общеполезных сведений) за 1837 рік вказується, що площа лісів на пісках нижнього Дніпра, що становила у 1802 році більше ніж 5000 га, до 1832 року впала практично до нуля[3].

Клімат[ред. | ред. код]

У цій пустелі поблизу Раденська трапляються піщані бурі

Мікроклімат піщаної арени напівпустельний, проте він помірний, з ознаками субтропічного континентального. Влітку пісок нагрівається до 70 °C, і гарячі висхідні потоки, що йдуть від пісків, розганяють дощові хмари. Тому дощів тут менше, аніж у Херсоні, що на іншому березі Дніпра. Взимку відносно тепло, сильні морози бувають рідко, зими безсніжні, чи малосніжні, сніговий покрив нетривкий.

Гідрологія[ред. | ред. код]

На глибині 30–40 м існує прісний водонасичений пласт. Проте масштабно добувати звідси воду не можна, оскільки рівень ґрунтових вод знизиться і ліси не зможуть вже стримувати піски.

Рослинність[ред. | ред. код]

Степовий полин (Artemisia arenaria)

Рослинність розріджена. Вагому частку у місцевих фітоценозах складають псамофіти та ксерофіти - типові рослини пустель та напівпустель. Ці рослини стійкі до низької родючості ґрунту, вітрів та посухи. Життєвий цикл у деяких побудований так, що рано навесні, коли є яка-не яка волога, вони встигають утворити квіти та плоди, а потім надземна частина відмирає, а насіння чекають кращих часів. Серед місцевих рослин є чимало таких, які при порівняно невеликій зеленій біомасі мають потужну кореневу систему. Вона забезпечує глибинною водою та дозволяє протистояти дії вітрів та ерозії грунтів.

Лісорозведення[ред. | ред. код]

Burkutske Forestry Inform sign.jpg

Стримують пустелю штучно насаджені щільні соснові ліси. Часто трапляються масштабні пожежі, оскільки ліс легко загоряється влітку через погодні умови.Дослідні роботи із закріплення пісків були розпочаті наприкінці XVIII століття, але масштабного характеру набули у 18301840 роках у зв'язку з активною діяльністю щодо лісорозведення міністра фінансів графа Канкріна та утворенням Олешківського лісництва[3]. Період генерального межування та наділення селян землею (18591890 роки) став катастрофою для лісів, площа пісків значно збільшилася. Відновлення лісу було продовжене тільки починаючи з 1920-х років. У 1953—1971 роках великі масиви лісу, а також сади та виноградники були посаджені під керівництвом В. М. Виноградова, який у 1968 році отримав звання Заслуженого лісовода УРСР. Зараз піски зупинено по краях величезними штучними лісовими масивами, загальна площа яких становить близько 100 тис. гектарів, які є найбільшим штучним лісом у світі[4].

У регіоні діє Степовий філіал УкрНДІ лісоагромеліорації (УкрНДІЛГА), який розв'язує проблеми комплексного використання пісків, а також створення перешкод на шляху розширення пустелі[5].

Екологія[ред. | ред. код]

Екологічну ситуацію в регіоні погіршує неминуча природна загибель частини висаджених дерев. Адже ростити ліс у пустелі сьогодні так само важко, як і століття тому

Основні фактори впливу на екологічну ситуацію в регіоні: зменшення площі лісу, зменшення шару піску. Зменшення площі лісу викликано вирубкою, пожежами, природною загибеллю соснових насаджень, нездатних до самовідтворення та може призвести до розширення піщаного масиву[3]. З іншого боку, неконтрольоване використання піску для будівництва та розміщення сільськогосподарських об'єктів у регіоні призводить до зниження рівня ґрунтових вод та їх забруднення, що може позбавити мешканців регіону якісної питної води та негативно впливає на ліс[6].

З 2008 року лісові масиви інтенсивно вирубуються, тому що великі площі сильно постраждали від пожеж. Пожежі часто виникають завдяки навмисним підпалам. При пожежах сильно страждають не тільки лісові насадження, але й унікальна фауна цього піщаного масиву.

Раніше в Олешківських пісках знаходився військовий полігон, на якому відпрацьовували бомбардування льотчики з країн Варшавського договору. У зв'язку з цим наукове дослідження регіону було обмежене. Дотепер у пісках знаходиться значна кількість снарядів, що не розірвалися.

Військові навчання[ред. | ред. код]

У зв'язку з агресією Росії щодо України й окупацією Кримського півострова міністерство оборони України відновило військові навчання на колишньому полігоні, що перебуває під охороною й у віданні національного природного парку[7].

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Кривульченко А.І. Олешківські піски як ієрархічно побудована природна система // Вісник Львівського університету. Серія географічна. 2019. Випуск 53. С. 197–209.