Ольга Грецька

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ольга Грецька та Данська
Όλγα της Ελλάδας και Δανίας
Kneginja Olga.jpg
Інші імена Ольга Карагеоргієвич
Народилася 11 червня 1903(1903-06-11)
Татої, Королівство Греція
Померла 16 жовтня 1997(1997-10-16) (94 роки)
Париж, Франція
Поховання Опленацький мавзолей, Топола, Сербія
Громадянство (підданство) Flag of Greece (1822-1978).svg Греція
Титул принцеса Югославії
Конфесія православ'я
Батько Миколай Грецький
Мати Олена Володимирівна
Рід Глюксбурги, Карагеоргієвичі
Брати, сестри Марина Грецька і Єлизавета Грецька
Чоловік Павло Карагеоргієвич
Діти Александр, Ніколай, Єлизавета
Нагороди Орден Святих Ольги та Софії
Орден Святого Сави
CMNS: Медіафайли на Вікісховищі

Ольга Грецька та Данська (грец. Όλγα της Ελλάδας και Δανίας), (нар. 11 червня 1903 — пом. 16 жовтня 1997) — принцеса Греції та Данії з династії Глюксбургів, донька грецького принца Миколая та російської княжни Олени Володимирівни, дружина принца Югославії Павла Карагеоргієвича.

Біографія[ред.ред. код]

Дитинство та юність[ред.ред. код]

Ольга з'явилась на світ 11 червня 1903 року в королівському палаці Татої неподалік Афін. Вона стала первістком в родині грецького принца Миколая та його дружини Олени Володимирівни, народившись за дев'ять з половиною місяців після їхнього весілля. Країною в цей час правив її дід Георг I. Своє імя новонароджена отримала на честь бабусі Ольги Костянтинівни. Невдовзі сім'я поповнилася двома молодшими донькамиː Єлизаветою та Мариною.

Проживала родина у Миколаївському палаці в Афінах, який подарував російський цар Микола II своїй кузині Олені з приводу її шлюбу у 1902 році. Будівля була дуже сучасною для свого часу, туди був проведений водопровід з холодною та гарячою водою.

Ольга з батьками та сестрами

Ольга зростала у відносно простій обстановці та отримувала освіту під наглядом вчительки англійської мови міс Фокс. [1]

Раз на рік вся сім'я їздила до Росії, де маленька принцеса та її сестри мали змогу гратися з доньками Миколи II, що були у тому ж віці, що й вони. Так само вони перебували в Петербурзі, коли почалася Перша світова війна.

У червні 1917 року король Костянтин I був змушений зректися влади та виїхати з країни. Його молодший брат Миколай з родиною наслідували його приклад. Згодом до них долучилися інші аристократичні сім'ї Греції. Оселилися вони у швейцарському Санкт-Моріці, де невдовзі почали зазнавати фінансових труднощів.

У 1920 році відбулася реставрація Костянтина на престолі. Ольга з родиною отримали змогу повернутися на батьківщину. За два роки, однак, країна продовжувала знаходитись у стані глибокої кризи, і частина грецької армії знову почала вимагати зміни влади. Костянтин зрікся трону на користь сина Георга і 30 вересня відбув з Греції. Миколай із родиною супроводжував його. Так Ольга опинилася спочатку в Сан-Ремо, а згодом — у Парижі та Лондоні.

Ще до її від'їзду з Греції існували шлюбні плани щодо її союзу із кронпринцем Данії Фредеріком, який доводився дівчині троюрідним братом. Про заручини було оголошено якраз у 1922 році. Проте, незграбність данця, який узяв за руку не Ольгу, а її сестру, на офіційному представленні молодої пари перед афінським натовпом, дуже засмутила дівчину, що відчула себе приниженою. Невдовзі після цього Ольга відправила йому обручку назад та розірвала заручини.

Після переїзду до Англії пресу дуже цікавили особисті симпатії грецької принцеси, оскільки чутки пов'язували їх із самим принцом Уельським. Достеменно дізнатися нічого не вдалося і плітки про роман скоро ущухли. Часто буваючи в світі, Ольга на одному з балів леді Зії Вернер познайомилася зі своїм кузеном Павлом Карагеоргієвичем. Краса Ольги вразила юнака. Всі три сестри вважалися першими красунями свого часу, найстаршу ж описували як витончену, романтичну та тендітну особу. Принц Сербії відразу забажав здобути прихильність прекрасної гречанки, однак, вона досить байдуже спілкувалася з кузеном. Вони продовжували зустрічатися у світі, у тому числі й у Букінгемському палаці, і Павлу вдалося досягти мети.

Заміжжя[ред.ред. код]

Про їхні заручини було оголошено в Букінгемському палаці 26 липня 1923 року. Посаг нареченої куплявся у Парижі. Саме весілля відбулося на батьківщині нареченого, у Белграді. Вінчання відбулося 22 жовтня 1923-го.[2] Нареченій виповнилося 20 років, нареченому минуло 30. Медовий місяць пара провела у Венеції, Пратоліно та Римі.[3]

Павло з синами

Ставши принцесою Сербії, Ольга почала вивчати сербохорватську мову й швидко почала нею розмовляти, хоч і з сильним грецьким акцентом. Проживала пара у Білому дворі в Белграді, віллі на Румунській вулиці та котеджі в долині Бохінь. Ольга мала змогу розпоряджатися величезним багатством, що дісталося її чоловіку від материнської лінії. Але, звикнувши до нового життя, вона почала знаходити його нудним та одноманітним. Її відносини з королем Александром та його дружиною також не були приязними. Тим не менш, принцесу часто навідували сестри та інші члени родини.

За десять місяців після весілля вона народила сина, якого нарекли Александром. Всього ж у подружжя народилося троє дітейː

Ольга витрачала багато часу на догляд за дітьми, Павло присвячував дозвілля збору художніх колекцій.

Перша леді[ред.ред. код]

9 жовтня 1934 року короля Александра I було вбито під час його офіційного візиту до Марселю. Спадкоємець Петро мав 11 років, і для керування королівством була створена регентська рада, яку очолив Павло Карагеоргієвич. Не зважаючи на те, що ніколи не прагнув до політичної влади, чоловік Ольги не мав вибору, окрім взяти на себе обов'язки голови держави. Сама вона у певному сенсі стала «першою леді» країни.

Разом з чоловіком брала участь у кількох офіційних візитах зі кордон, зустрічалася з диктаторами Беніто Муссоліні та Адольфом Гітлером у Римі та Берліні у 1939 році. У напруженій ситуації кінця 30-х, Павло, хоча й був англофілом, поступово схилявся до союзу із країнами Осі.

У березні 1941 він виступив за вступ Югославії до Троїстого пакту. За два дні військовий переворот, який підтримали широкі верстви населення, відсторонив принца від влади.

У вигнанні[ред.ред. код]

Павла, Ольгу та дітей заарештували та передали англійцям, які депортували їх до Греції, а звідти — до Єгипту. Певний час їх утримували в Каїрі, після чого доправили до Кенії, в район озера Найваша і, нарешті, до Південно-Африканської республіки, де вже знаходилися кілька членів грецької королівської родини.[4]

Тим часом, зміни у зовнішній політиці Югославії призвели до відкритої війни з Гітлером, бомбардування Белграду та вторгнення німців до королівства. Підозрювані у симпатіях до нацистського режиму, Ольга та її родина були поміщені під домашній арешт. Їм не дозволяли повернутися до Європи аж до 1948 року. Виключення було зроблено для самої Ольги, що нетривалий час у 1942 року перебувала на території Великої Британії, підтримуючи сестру Марину після загибелі чоловіка.

У 1947-му у Йоханнесбургу їх навідали король Георг VI із королевою Єлизаветою. Після цього сім'я здобула дозвіл на виїзд та отримала нові документи. Югославія вже була перетворена на республіку, в якій був впроваджений комуністичний режим, тож Карагеоргієвичі оселилися в Швейцарії, прибувши до Женеви в кінці жовтня, а згодом перебралися до Парижу. Вони часто навідували Лондон та Флоренцію, де Павло мав резиденцію. А у Тоскані жила ще й кузина Ольги Єлена Румунська.

У 1954 році в автомобільній аварії поблизу Лондона загинув їхній молодший син, а 1957-го в Афінах пішла з життя матір Ольги.

14 вересня 1976 не стало Павла Карагеоргієвича. Після смерті чоловіка Ольга все частіше навідувала Велику Британію. Там вона набула репутації вимогливого гостя.

З часом її здоров'я погіршувалося. Тим не менш, вона продовжувала відвідувати головні заходи європейської еліти. Так, вона була присутньою на весіллях кронпринца Александра Карагеоргієвича у 1972, Майкла Кентського у 1978, Чарльза Уельського у 1981. На вінчанні Александра Карагеоргієвича вона супроводжувала його до вівтаря, оскільки його матір та бабуся не змогли бути присутніми на церемонії через стан здоров'я.

В останні роки страждала від хвороби Альцгеймера, тривалий час лікувалася у шпиталі міста Медон.

16 жовтня 1997 принцеса Ольга пішла з життя у віці 94 років у Парижі. Її поховали поруч із чоловіком в родинному мавзолеї на цвинтарі Буа-де-Во в Лозанні, Швейцарія.

28 вересня 2012 прах Ольги, її чоловіка та сина було ексгумовано та перевезено до Белграду. 4 жовтня останки були урочисто перенесені до столичного Катедрального собору святого Михайла під звуки державного гімну.[5] Опівдні 6 жовтня їх було перепоховано у некрополі Карагеоргієвичей у Тополі у Шумадійському окрузі Сербії.[6]

Реабілітована у 2013 році рішенням вищого суду в Белграді.[7]

Нагороди[ред.ред. код]

  • Великий хрест Королівського династичного ордену Святих Ольги та Софії;
  • Великий хрест ордену Святого Сави.

Титули[ред.ред. код]

Після весілля принцеса Ольга використовувала власний предикат Її Королівська Високість, а не у відповідності із сербським порядком двору, оскільки її чоловік від народження мав право лише на предикат Високість і зміг титулуватися як Його Королівська Високість лише від квітня 1930 року відповідно внесених змін.

Генеалогія[ред.ред. код]

Крістіан IX
1818 Christian-05.jpg
 
Луїза Гессен-Кассельська
Luisa wife of Ch9.jpg
 
Костянтин Миколайович
Konsztantyin NyikolajevicsRomanov.JPG
 
Олександра Йосипівна
Stieler Alexandra Iosifovna.jpg
 
Олександр II
Alexander II of Russia by A.M.Wegner (1870s, Hermitage).jpg
 
Марія Олександрівна
Marie of Hesse..jpg
 
Фрідріх Франц II
1823 Friedrich Franz-04.JPG
 
Августа Ройсс-Кьостриць
Auguste, Groothertogin van Mecklenburg-Schwerin.jpg
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Георг I
George I of Greece.jpg
 
 
 
 
 
Ольга Костянтинівна
Olga of Greece VI restoration.jpg
 
 
 
 
 
Володимир Олександрович
Królobójcy0358.jpg
 
 
 
 
 
Марія Павлівна
Maria Pavlovna of Russia in tiara.jpg
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Миколай Грецький
Nikolai of Greece.jpg
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Олена Володимирівна
Elena Vladimirovna of Russia (1898).jpg
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Ольга
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Примітки[ред.ред. код]

  1. Ricardo Mateos Sainz de Medrano «La Familia de la Reina Sofía: La Dinastía griega, la Casa de Hannover y los reales primos de Europa», Madrid, La Esfera de los Libros,‎ 2004, стор.250
  2. Весільне фото [1]
  3. Княгиня Ольга Карагеоргієвич [2] (серб.)
  4. В Південній Африці перебували Фредеріка Грецька з дітьми, принц Георг, принцеса Євгенія з родиною та принцеса Катерина.
  5. Князь Павло знову у Сербії [3] (серб.)
  6. Принц Павло Югославський [4] (англ.)
  7. Принцеса Ольга реабілітована [5]

Література[ред.ред. код]

  • Trond Norén Iskasen «"A Broken Engagement" - Frederik of Denmark and Olga of Greece », Royalty Digest Quarterly, no 3,‎ 2010
  • Robert Prentice «Olga of Greece and Yugoslavia», Royalty Digest Quarterly, no 3,‎ 2011
  • Neil Balfour et Sally Mackay «Paul of Yugoslavia: Britain's maligned friend», H. Hamilton,‎ 1980, 335 стор, ISBN 0241103924 та 978-0-2411-0392-0
  • Ricardo Mateos Sainz de Medrano «La Familia de la Reina Sofía : La Dinastía griega, la Casa de Hannover y los reales primos de Europa», Madrid, La Esfera de los Libros,‎ 2004, ISBN 978-8-4973-4195-0, OCLC 55595158
  • Alan Palmer et Michael of Greece «The Royal House of Greece», Londres, Weidenfeld Nicolson Illustrated,‎ 1990, ISBN 978-0-2978-3060-3, OCLC 59773890
  • Jonathan Petropoulos «Royals and the Reich: The Princes von Hessen in Nazi Germany», Oxford, Oxford University Press,‎ 2009, 1e вид., ISBN 978-0-1992-1278-1
  • John Van der Kiste «Kings of the Hellenes: The Greek Kings», 1863-1974, Sutton Publishing,‎ 1994, 200 стор. ISBN 0750921471 та 9780750921473, OCLC 41157782
  • Zeepvat, Charlotte: Ablak egy elveszett világra – A Romanov-család fotóalbuma; Magyar Könyvklub, Budapest, 2006; ISBN 963-549-260-X
  • Prince Nicholas of Greece «My Fifty Years», Londres, Hutchinson & Co.,‎ 1926
  • Prince Nicholas of Greece «Political Memoirs», Londres, Hutchinson & Co.,‎ 1928
  • King Peter II of Yugoslavia «A King's Heritage : The Memoirs of King Peter II of Yugoslavia», Londres, Cassell,‎ 1955

Посилання[ред.ред. код]