Олівець

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Олівці.
Простий олівець

Оліве́ць — це інструмент для письма, пи́сна частина якого складається з глини із наповнювачем (у простих олівцях — графітом), а коробочка суцільна, дерев'яна.

Олівці поділяють на прості та на кольорові. Прості олівці — олівці, пи́сна частина яких сірого кольору і складається зі звичайного графіту.

Коли олівець починає товсто малювати, його підточують.

Історія і вдосконалення олівців[ред.ред. код]

Кольорові олівці.
Кольорові олівці.
Механічний олівець.
Довгий гнучкий олівець оригінальної конструкції.

Починаючи з XIV століття, художники, здебільшого, використовували для малювання палички, виготовлені із суміші олива із цинком, які іноді називали «срібними олівцями». Для прикладу, подібним олівцем користувався великий художник Ботічеллі. Від таких олив'яних олівців походить українська назва «олівець», яка прийшла в українську з польської («ołówek»).[1]

Однак графітні олівці відомі з XVI століття. Англійські пастухи з місцевості Камберленд знайшли в землі темну масу, яку вони почали використовувати, щоб мітити овець. Через колір, схожий на колір олива, родовище прийняли за родовище цього мінералу. Але, визначивши непридатність нового матеріалу для виготовлення куль, почали виготовляти з нього тонкі загострені на кінці палички і використовували їх для малювання. Ці палички були м'якими, бруднили руки і підходили тільки для малювання, але не для письма.

У XVII столітті графіт продавали на вулицях. Художники, щоб було зручніше та щоб паличка не була такою м'якою, затискали ці графітові "олівці" між шматочками дерева або гілочками, загортали їх у папір або обв'язували їх мотузкою.

Перший документ, в якому згадується дерев'яний олівець, датований 1683 роком. У Німеччині виробництво графітних олівців почалося в Нюрнберзі. Німці, змішуючи графіт із сіркою і клеєм, отримали стрижень не такої високої якості, але за нижчою ціною. Щоб приховати це, виробники олівців застосовували різні хитрощі. У дерев'яний корпус олівця з двох кінців вставляли шматочки чистого графіту, в середині ж знаходився низькоякісний штучний стрижень. Іноді серцевина олівця зовсім була порожньою. Так званий "Нюрнберзький товар" користувався відповідно низькою репутацією.

Сучасний же олівець винайшов талановитий французький вчений і винахідник Ніколя Жак Конте. Наприкінці XVIII століття англійський парламент увів найсуворішу заборону на вивіз дорогоцінного графіту з Камберленда. За порушення цієї заборони покарання було дуже суворим, аж до страти. Але, попри це, графіт продовжував потрапляти на територію континентальної Європи контрабандним шляхом, що призвело до різкого зростання його ціни. За завданням французького конвенту Конте розробив рецептуру змішування графіту з глиною і виробництва з цих матеріалів високоякісних стрижнів. За допомогою обробки високими температурами була досягнута висока міцність, однак ще важливішим був той факт, що зміна пропорції суміші давала можливість робити стрижні різної твердості, що й стало основою сучасної класифікації олівців за твердістю.

У сучасних грифелях використовуються полімери, які дозволяють досягти потрібного рівня міцності без втрати еластичності, даючи можливість виготовляти дуже тонкі грифелі для механічних олівців (до 0.3 мм).

Шестигранну форму корпуса олівця запропонував наприкінці XIX століття граф Лотар фон Фаберкастл, помітивши, що олівці круглого перетину часто скочуються з похилих поверхонь.

Майже 2/3 матеріалу, який складає простий олівець, іде у відходи при його заточуванні. Це наштовхнуло американця Алонсо Таунсенда Кроса на створення в 1869 році металевого олівця. Графітний стрижень розміщувався в металевій трубці та міг за необхідності висуватися на відповідну довжину. Цей винахід вплинув на розвиток цілої групи товарів, що широко використовуються сьогодні. Найпростішою конструкцією є механічний олівець з грифелем 2 мм, де стрижень утримується металевими затисками (цанга) - цанговий олівець. Відкриваються цанги при натисканні кнопки на кінці олівця, що приводить до висування на довжину, регульовану користувачем олівця.

Сучасні механічні олівці досконаліші. При кожному натисканні кнопки відбувається автоматична подача невеликої ділянки грифеля. Такі олівці не потрібно заточувати, вони забезпечені вбудованою (як правило, під кнопкою подачі грифеля) гумкою і мають різну фіксовану товщину лінії (0.3мм, 0.5мм, 0.7мм, 0.9мм, 1мм). [2]

Сучасні різновиди. Класифікація.[ред.ред. код]

Олівці розрізняються за твердістю грифеля, яка зазвичай вказана на олівці і позначається літерами М (або B) - м'який та літерами Т (або H) - твердий. Стандартний (твердо-м'який) олівець крім сполучень ТМ і HB позначається літерою F.

На відміну від Європи і Росії у США для позначення твердості використовується числова шкала. Таблиця відповідності шкал твердості:

Таблиця відповідності шкал твердості
Відтінок США Європа Країни СНД
#1 B М
#2 HB ТМ
#2½ F -
#3 H Т
#4 2H
9H 8H 7H 6H 5H 4H 3H 2H H F HB B 2B 3B 4B 5B 6B 7B 8B 9B
Найтвердіший Середній Найбільш м'який

Цікаві факти[ред.ред. код]

  • Найбільший у світі олівець виготовлено в Малайзії фірмою Faber-Castell[3]. Довжина дерев'яного олівця становить близько 19,5 м. Він встановлений вертикально в спеціальній захисній скляній конструкції поряд з центральним офісом фірми в Куала-Лумпур. Цей рекорд занесений до книги рекордів Гіннеса.

Дивіться також[ред.ред. код]

  • Я, Олівець — Оповідання про виготовлення олівця.

Примітки[ред.ред. код]

  1. (укр.) Етимологічний словник української мови: В 7 т. / АН УРСР. Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні; Редкол. О. С. Мельничук (головний ред.) та ін. — Т. 4: Н — П / Уклад.: Р. В. Болдирєв та ін.; Ред. тому: В. Т. Коломієць, В. Г. Скляренко. — 2003. — 656 с. ISBN 966-00-0590-3.
  2. http://www.kanc-m.kiev.ua/ukr/cikave2.html
  3. Найбільший у світі олівець

Джерела[ред.ред. код]