Олійник Борис Ілліч

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Борис Ілліч Олійник
Борис Олійник у 2012

Борис Олійник у 2012
Народження 22 жовтня 1935(1935-10-22)
  с. Зачепилівка, Новосанжарський район, Харківська область (тепер Полтавська область), Українська Соціалістична Радянська Республіка
Смерть 30 квітня 2017(2017-04-30) (81 рік)
  Київ
Громадянство СРСР СРСРУкраїна Україна
Мова творів російська мова і українська мова
Рід діяльності Письменник, поет, громадський діяч
Жанр вірш і поема
Член політичної партії Комуністична партія Радянського Союзу
Нагороди та премії
Герой України (орден Держави)
Орден Свободи — 2009
Орден Князя Ярослава Мудрого ІІІ ступеня
Орден Князя Ярослава Мудрого IV ступеня
Орден Князя Ярослава Мудрого V ступеня
Ювілейна медаль «25 років незалежності України»
Орден Жовтневої Революції Орден Трудового Червоного Прапора Орден Дружби народів
Національна премія України імені Тараса Шевченка — 1983 Державна премія СРСР — 1975
Почесна грамота Кабінету Міністрів України
Премія імені М. Островського (1963)

Міжнародна премія імені Сковороди (1994)
Міжнародна премія «Дружба» (1997)
Усеюгославська премія «Рицарське перо» (1998)
Міжнародна премія імені Давида Гурамішвілі (1999)
Міжнародна премія імені Шолохова (2001)

Премія імені В. І. Вернадського Фонду «Україна — ХХ століття»
Сайт: Інтернет-Представництво
Q: Висловлювання у Вікіцитатах
CMNS: Олійник Борис Ілліч на Вікісховищі
 

Час на посаді:
5 липня 2010 — 3 березня 2016
Попередник Жулинський Микола Григорович
Наступник Щербак Юрій Миколайович

Народився 22 жовтня 1935(1935-10-22)[1]
Помер 30 квітня 2017(2017-04-30) (81 рік)

Wikiquote-logo.svg Висловлювання у Вікіцитатах

Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Україна Народний депутат України
1-го скликання
позапартійний 1992 12.05.1994
2-го скликання
КПУ 12.05.1994 12.05.1998
3-го скликання
КПУ 12.05.1998 14.05.2002
4-го скликання
КПУ 14.05.2002 25.05.2006

Бори́с Іллі́ч Олі́йник (22 жовтня 1935, Зачепилівка — 30 квітня 2017, Київ) — український поет, перекладач, дійсний член НАНУ, голова Українського фонду культури. Герой України (2005). Почесний академік Академії мистецтв України. Член правління Національної спілки краєзнавців України[2].

Відомий державний діяч: обирався депутатом Верховних Рад СРСР (з 1989 по 1991 рік — заступник Голови Ради Національностей Верховної Ради СРСР). У 1980–1991 депутат Верховної Ради УРСР X, XI скликань, голова Комісії Верховної Ради з питань освіти і культури. Депутат Верховної Ради України 1–4 скликань (1992–2006). Член КПРС з 1961 року. Кандидат у члени ЦК КПУ у 1981–1990 р. Член ЦК КПУ у 1990–1991 р. Член ЦК КПРС у 1990–1991 р.

5 липня 2010 року Указом Президента України В. Ф. Януковича Бориса Ілліча Олійника призначено головою Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка.[3]

Життєпис[ред.ред. код]

Друкуватися почав ще в школі. Після закінчення десятилітки в 1953 році вступив на факультет журналістики Київського державного університету імені Тараса Шевченка, який закінчив у 1958 році.

У 1958 році працював завідувачем відділу республіканської газети «Молодь України». З 1962 по 1973 рік працював у журналі «Ранок». Пройшов шлях від простого кореспондента до головного редактора. Був заступником головного редактора журналу «Дніпро» та старшим редактором видавництва «Дніпро». З 1971 по 1974 рік — заступник голови правління Спілки письменників України. З 1974 по 1991 рік — завідувач відділу, член редколегії журналу «Вітчизна». З 1976 по 1991 рік — Секретар Спілки письменників України та СРСР. Член ЦК КПУ і ЦК КПРС. У 1999 році — Голова Комітету з Державних премій України імені Т. Г. Шевченка в галузі літератури, журналістики і мистецтва при Раді Міністрів України.

Одинадцять років очолював парторганізацію СП України і пишався тим, що за ці роки ніхто з письменників не був виключений з її лав або посаджений за ґрати.

Володимир Щербицький відстояв Б. Олійника перед КДБ після того, коли вони почали його «пресувати».[4]

Побував майже в усіх гарячих точках міжетнічних конфліктів колишнього Союзу, про що розповів в есе «Два роки в Кремлі» («Князь тьмы»). А також він побував в зоні Югославської трагедії.  З перших її днів рішуче виступив — у пресі, у Верховній Раді та Раді Європи — проти ембарго Сербії. Неодноразово бував у «гарячих точках» Боснії-Герцеговини. Після чого написав есе «Хто і з якою метою сатанізує сербів?» Вийшло окремою книгою українською і сербською мовами в Югославії (1996).

Під час перебування в Сербії потрапив під бомбардування натівців[прояснити]. Матеріали на захист сербів і чорногорців опублікував в українській, російській і югославській пресі.

Борис Олійник, по суті, зупинив будівництво промвузла в Каневі, що загрожувало усипальниці Т. Г. Шевченка. Ще у Верховній Раді УРСР виступив проти зведення мосту через Хортицю, що й змусило урядовців відкласти реалізацію свого наміру. У 1995 року Борису Іллічу присвоєне звання «Почесний громадянин Канева».[джерело?]

Був одним із тих, хто через пресу заблокував будівництво АЕС в Криму і під Чигирином та каналу Дунай-Дніпро, через який би пішов в Україну весь бруд Європи.[джерело?]

Саме Олійник вручив від імені інтелігенції України маршалу Язову клопотання про звільнення від військово-політичного училища приміщень Києво-Могилянської академії. Маршал наклав позитивну резолюцію.[джерело?]

Один із фундаторів Українського фонду культури, незмінно (з 1987 року і до смерті) очолював його на громадських засадах. Був віце-президентом Парламентської Асамблеї Ради Європи. У 2002 році Б.І. Олійнику присвоєно звання «Почесний громадянин міста Києва».      

У травні-червні 1986 року одним з перших побував у Чорнобилі, в зоні, звідки вів репортажі на ЦТ СРСР і України. Того ж року виступив зі статтею в «Литературной газете» (Москва), «Випробування Чорнобилем», в якій викрив злочинну діяльність тимчасовців.

На початку липня 1988 року на XIX конференції КПРС у Москві Борис Олійник, зупинившись на сталінському терорі 1937 року, цілком неочікувано для присутніх завершив цю тему так: «А оскільки в нашій республіці гоніння почалися задовго до 1937-го, треба з'ясувати ще й причини голоду 1933-го, який позбавив життя мільйони українців, назвати поіменно тих, із чиєї вини сталася ця трагедія». Тобто саме він першим на державному рівні 1988 року в Кремлівському Палаці сказав про Голодомор в Україні, запропонувавши створити «Білу книгу» про чорні діла 1932—1933 років.[джерело?]      

З 1980 по 1991 рік обирався депутатом Верховної Ради УРСР 10-го і 11-го скликань, голова Комісії Верховної Ради з питань освіти і культури. У 1981 році нагородження ювілейною медаллю Всесвітньої Ради Миру. З 1989 по 1991 рік — голова Комісії зв'язків ВР СРСР з громадськістю, віце-голова Палати Національностей Верховної Ради СРСР.

З 1992 по 1994 рік — народний депутат Верховної Ради України 12-го (1-го) скликання. Провідний науковий співробітник Інституту національних відносин і політології НАН України. З 1994 по 1998 рік — народний депутат Верховної Ради України 2-го скликання. З 1995 по 2006 рік Голова Постійної делегації Верховної Ради України у Парламентській Асамблеї Ради Європи. З 1996 по 2006 рік віце-президент Парламентської Асамблеї Ради Європи.

З 1998 по 2002 рік народний депутат Верховної Ради України 3-го скликання. Голова Комітету Верховної Ради України у закордонних справах і зв'язках з СНД. З 2002 по 2006 — обраний народним депутатом Верховної Ради України 4-го скликання. Входив до складу фракції Комуністичної партії України.

У 1987 році обраний дійсним членом Міжнародної слов'янської академії. З 1990 року дійсний член Національної Академії Наук України. З 1992 року обраний академіком Української екологічної академії наук. Голова Українського фонду культури, співголова Форуму слов'янських народів.

Помер 30 квітня 2017 року о 11 годині 45 хвилин на 82-му році життя після важкої і тривалої хвороби у Національному Інституті хірургії та трансплантологіїї ім. О. О. Шалімова НАМН України[5][6][7].

Президент України висловив офіційне співчуття родині та близьким поета-академіка.[8]

Похований 3 травня 2017 року на Байковому кладовищі на ділянці №52 поряд із могилами Леся Танюка і Дмитра Гнатюка.[9]

Інциденти[ред.ред. код]

За словами Віталія Коротича, для усунення Павла Загребельного з посади керівника Спілки письменників у 1986 році доклав багато зусиль, зокрема шляхом написання доносів[10]

Творча спадщина[ред.ред. код]

Газета «Культура і життя» з останнім прижиттєвим інтерв'ю Бориса Олійника

Борис Олійник — автор понад 40 книг, віршів, есе, статей, які друкувалися в Україні, в усіх республіках СРСР, перекладались російською, чеською, словацькою, польською, сербською, румунською, італійською та іншими мовами. Лауреат всеюгославської премії «Лицарське перо». Друкуватись почав ще в школі. Перший вірш опубліковано в 1948 році. Перша збірка його лірики — «Б'ють у крицю ковалі» (1962) — книга про повоєнні часи, про пережите особисто та про пережите народом. Творчий доробок поета нині — понад сорок книг. Найвідомішими вважаються «Вибір» (1965), «Коло» (1968), «Стою на землі» (1973), «Заклинання вогню» (1978), «Сива ластівка» (1979), «У дзеркалі слова» (1981), «Поворотний круг» (1989), «Таємна вечеря» (2000), поема «Сім» (1988).

Після неодноразового перебування на фронтах Боснії-Герцеговини написав есе «Хто і з якою метою сатанізує сербів?», яке було надруковане в Югославії окремою книгою українською і сербською мовами. Коли розпочались бомбардування, прибув до Югославії. Написав есе «Хто наступний?».      

Погляди[ред.ред. код]

"Я за розвій усіх мов усіх народів, які діють в Україні. Але мову титульної нації, котра дала ім'я державі, її громадянам, мають знати усі. Ніхто не вимагає від усіх поспіль знати її в обсязі вчителя-філолога. Але вміти читати, розуміти і мати змогу порозумітися – це ж природно! Чи, може, одну з найбагатших слов'янських мов – українську, котру понад сотню разів забороняли, хтось і досі вважає "нарєчієм"? Тоді нам не по дорозі. І прислухайтесь до нашої доморослої російської мови. Це все ж "перевод с молорусского на еще менее русский". Найдошкульнішого удару завдала наша фракція усій Компартії, проголосувавши проти обов'язкового вивчення української мови. Ви можете собі уявити, щоб, приміром, Зюганов виступив проти обов'язкового вивчення російської мови? А ми після цього претендуємо на об'єднуючу роль усього суспільства!", – цитату взято з книжки історика Ігоря Шарова 100 сучасників: роздуми про Україну.

Відзнаки і нагороди[ред.ред. код]

Основні видання творів[ред.ред. код]

  • Вибрані твори: в 6 т. — К. : Просвіта, 2007.
  • Вибрані твори: в 2 т. — К. : Дніпро, 1985. Т. 1 : Лірика. — 269 с. — ISBN 966-74-92-30-3. Т. 2 : Цикли та поеми. — 245 с. — ISBN 966-7492-33-8.
  • Біла мелодія. — К.: Укр. письменник, 1999. — 110 с. — ISBN 966-579-043-9.
  • Б'ють у крицю ковалі. — К. : Молодь, 1962. — 71 с.
  • Вибір. — К. : Рад. письменник, 1965. — 95 с.
  • Відлуння. — К. : Рад. письменник, 1970. — 111 с.
  • Відступник, або Два роки в Кремлі. — Ужгород: Карпати: Вид. фірма «Орбіта», 1993. — 150 с. — ISBN 5-7757-06-06-4.
  • Гора. — К. : Молодь, 1975. — 94 с.
  • Двадцятий вал. — К. : Молодь, 1964. — 103 с.
  • Дума про місто. — К. : Молодь, 1992. — 47 с.
  • За Північним Дінцем. — К. : Молодь, 1959. — 80 с.
  • Заклинання вогню. — К. : Молодь, 1978. — 95 с.
  • Знак. — К.: УАІД «Рада», 2003. — 197 с.
  • Істина. — К. : Дніпро, 1976. — 390 с.
  • Князь тьми: відкритий лист Михайлу Горбачову. — К. : Пульсари, 2008. — 126 с. — ISBN 978-966-8767-87-6.
  • Коло. — К. : Рад. письменник, 1968. — 103 с.
  • Кредо. — К. : Дніпро, 1978. — 75 с.
  • Криниці моралі та духовна посуха: ст., виступи, публіцист, роздуми, інтерв'ю. — К. : Рад. письменник, 1990. — 278 с. — ISBN 5-333-00628-8.
  • Міра. — К. : Рад. письменник, 1984. — 83 с.
  • На лінії тиші. — К. : Дніпро, 1972. — 271 с.
  • Основи. — К., 2005. — 453 с.
  • Пісня про матір. — К. : Ред. журн. «Дніпро», 2004. — 189 с.
  • Планета Поезія. — К. : Дніпро, 1983. — 190 с.
  • Поворотний круг. — К. : Молодь, 1989. — 93 с.
  • Поезії. — К. : Молодь, 1966. — 195 с.
  • Поеми. — К. : Дніпро, 1983. — 183 с.
  • Рух. — К. : Рад. письменник, 1973. — 71 с.
  • Сива ластівка. — 3-тє вид., доповн. — К. : Веселка, 1995. — 126 с.
  • Сім. — К. : Рад. письменник, 1988. — 91 с.
  • Стою на землі. — К. : Криниця, 2003. — 696 с.
  • Таємна вечеря. — К. : Парламент, вид-во, 2000. — 142 с. — ISBN 966-611-077-6.
  • Трубить Трубіж. — К. : Оріяни, 1998. — 215 с. — ISBN 966-7373-12-6.
  • У дзеркалі слова. — К. : Молодь, 1981. — 78 с.
  • У замкненому колі. Із окупаційного зошита. — К. : Оріяни, 2007. — 127 с.
  • Шлях. — К. : Наук, думка, 1995. — 426 с.

Видання творів у перекладах російською мовою[ред.ред. код]

  • Избранное. — М. : Худож. лит., 1985. — 367 с.

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б Олейник Борис Ильич // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохоров — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  2. Члени правління Національної спілки краєзнавців України на сайті НСКУ
  3. Указ Президента України № 752/2010 від 5 липня 2010 року «Про призначення Б. Олійника головою Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка»
  4. Якубець О. В. Щербицький та ідеологія: до питання щодо причин «маланчуківщини» // Український історичний журнал. — К. — 2014. — № 5 (518) (вер.-жовт.). — С. 123. — ISSN 0130-5247.
  5. День. — 2017. — 30 квітня.
  6. Помер відомий український поет Борис Олійник // Дзеркало тижня. — 2017. — 30 квітня.
  7. Пішов з життя відомий український поет Борис Олійник. ukranews.com. Українські новини. 2017-04-30. 
  8. Президент висловив співчуття рідним та близьким Бориса Олійника у зв'язку з його смертю /Сайт Президента України, 30.04.2017/
  9. Сайт міністерства культури України
  10. Яворівський виділив на похорон Загребельного тисячу гривень
  11. Указ Президента України від 21 жовтня 2005 року № 1503/2005 «Про присвоєння Б. Олійнику звання Герой України»
  12. Указ Президента України від 16 січня 2009 року № 26/2009 «Про відзначення державними нагородами України»
  13. Указ Президента України від 11 квітня 2012 року № 254/2012 «Про відзначення державними нагородами України активістів Українського фонду культури»
  14. Указ Президента України від 21 серпня 1999 року № 1051/99 «Про відзначення нагородами України з нагоди 8-ї річниці незалежності України»
  15. Указ Президента України від 17 жовтня 1995 року № 957/95 «Про нагородження відзнакою Президента України "Орден князя Ярослава Мудрого"»
  16. Указ Президента України від 19 серпня 2016 року № 336/2016 «Про нагородження відзнакою Президента України — ювілейною медаллю «25 років незалежності України»»
  17. Постанова КМУ від 12 квітня 2002 р. № 508 «Про нагородження Почесною грамотою Кабінету Міністрів України»
  18. http://www.univ.kiev.ua/ua/news/1725/
  19. http://tyzhden.ua/News/40833/

Посилання[ред.ред. код]

Твори Бориса Олійника[ред.ред. код]

Роботи Бориса Олійника[ред.ред. код]

Про Бориса Олійника[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]