Довганич Омелян Дмитрович

Омеля́н Дми́трович Довга́нич (8 травня 1930, Нижнє Селище, нині Хустський район Закарпатська область — 31 жовтня 2009, Ужгород) — український історик, краєзнавець, журналіст, видавець, педагог вищої школи, літературознавець, громадський діяч, доктор історичних наук.

Біографічні відомості

Народився 8 травня 1930 року в с. Нижнє Селище (нині Хустського району Закарпатської області) у родини селянина-середняка. Батько — Дмитро, мама Марія, брат Михайло та сестра Олена.

Член Національної спілки журналістів України (1957), лауреат обласних премій: імені О. Борканюка (1986), імені М. Бабидорича (2004), імені А. Волошина (2005).

Освіта

Закінчив Хустську середню школу № 2 (1949), відділення журналістики Вищої партійної школи (м. Київ) (1956).

Трудова діяльність

Трудову діяльність розпочав у вересні 1949 року коректором хустської районної газети (тепер «Вісник Хустщини»). Далі служив строкову службу в лавах Радянської армії (1950–1952), працював штатним пропагандистом Хустського райкому партії (1952—1953). Після закінчення ВПШ був затверджений редактором великоберезнянської районної газети «Радянське село», де пропрацював до листопада 1961 року.

У 1961—1968 роках перебував на партійній роботі в Ужгороді, у 1968—1972 роках — головний редактор республіканського видавництва «Карпати» в Ужгороді.

З січня 1993 року — керівник штатного науково-редакційного відділу (робочої групи) обласної книги «Реабілітовані історією».

Наукова діяльність

Закінчив аспірантуру при Ужгородському державному (тепер національному) університеті (1966). Кандидат (1970), доктор (1997) історичних наук. Доцент (1978).

У 1972 році перейшов на роботу на історичний факультет Ужгородського державного університету. Працював на кафедрі СРСР та УРСР, а від 1992 року — на кафедрі нової і новітньої історії та історіографії (до 1995 р.).

1997 року захистив докторську дисертацію на тему: «Проблеми історії Закарпаття напередодні та в роки Другої світової війни (1938—1945 рр.)».

Видавнича діяльність

За 45 років творчої дослідницької роботи опублікував з проблем історії Закарпаття періоду Другої світової війни, Карпатської України, возз'єднання Закарпаття з Українською РСР, історії університету, рідного села Нижнє Селище та репресованих громадян області 57 окремих видань.

Серед них: власних монографій:

• «Роки лихоліття: невідомі сторінки і трагічні долі» (Ужгород, 1995).
• «Закарпатські добровольці» (Ужгород, 1998).
• «У сутінках забуття» (Ужгород, 2000).
• «Коли історія, як незагойна рана…» (Ужгород, 2000).
• «У тенетах „Смершу“» (Ужгород, 2002).
• «Трагічний фінал» (Ужгород, 2004).
• «Шляхами пошуків і знахідок» (Ужгород, 2005).
• «Возз'єднання Закарпаття з Україною очима сучасника» (Ужгород, 2006).
• «Карпатська Україна в боротьбі за незалежність: репресії проти її оборонців та керівних діячів» (Ужгород, 2007).
• «Університет у нашому житті» (2007).
• «Так ламалися долі репресованих закарпатців» (2008).
• «Голгофа жертв політичних репресій» (2009).
• «До Бузулука через табори ГУЛАГу» (2009).

у співавторстві:

• «Слідами легенди» (Ужгород, 1971; 1972),
• «Закарпаття в роки війни» (Ужгород, 1990),
• «У жорнах сталінських репресій» (Ужгород, 1999),
• «Нижнє Селище: земля і люди» (Ужгород, 2001),
• «Закарпатські воїни генерала Людвика Свободи» (Ужгород, 1999),
• «Осередок освіти, науки, культури: Ужгородському університету — 50 років» (Ужгород, 1995),
• «Повернення до правди» (Ужгород, 2000);

колективні праці:

• «Книга Пам'яті України» (Ужгород, 1995–1998. — Т. І—ІІ),
• «Нариси історії Закарпаття» (Ужгород, 1995. — Т. ІІ),
• «Закарпаття під Угорщиною» (Ужгород, 1999),
• «Вони боронили Карпатську Україну» (Ужгород, 2002),
• «У вирі війни…» (Ужгород, 2000),
• «Книга Скорботи України: Закарпатська область» (Ужгород, 2002),
• «Реабілітовані історією: Закарпатська область» (Ужгород, 2003–2004. — Т. 1—2);

упорядковані збірники документів:

• «Я навіки прийшов у життя» (Ужгород, 1975),
• «Крізь пекло ГУЛАГів» (Ужгород, 1996),
• «Дмитро Климпуш — головний командант „Карпатської Січі“» (Ужгород, 1997),
• «Того дня зійшло сонце возз'єднання: минуле і сучасне» (Ужгород, 1997),
• «Возз'єднання» (Ужгород, 1999; 2-ге вид. — 2000),
• «Звершилось. Сталось. Навіки збулось» (Ужгород, 2001),
• «Навічно в пам'яті історії» (Ужгород, 2004) та ін.

Останні збірники вийшли з передмовами, післямовами вченого, його статтями, довідками і примітками.

Література

• Олашин М. Його покликання — служити народу і знаходити істину // Довганич О. Д. Коли історія, як незагойна рана… Спогади і роздуми на порозі. 70-річчя з дня народження. — Ужгород, 2000. — С. 42—53.
• Хланта І. Все життя в наукових пошуках // Довганич О. Д. Роки лихоліття: невідомі сторінки і трагічні долі. — Ужгород, 1995. — С. 3—23.
• Хланта І. Омелян Довганич: Бібліографічний покажчик. — Ужгород, 1995. — 73 с.
• Віднянський С., Олашин М. Довганич Омелян Дмитрович // Українські історики XX століття: Біобібліографічний довідник. Вип. 2, част. 1. — Київ; Львів, 2003. — С. 104.
• Хланта І. Омелян Довганич. Бібліографічний довідник. — Ужгород: Ґражда, 2005.
• Історикові та журналісту Омеляну Довганичу — 75. — Ужгород: Ґражда, 2006.
• М. В. Олашин Довганич Омелян, історик, науковець, Прихильник Пласту [Архівовано 10 грудня 2021 у Wayback Machine.]
• Омелян Довганич: «Пишаюся тим, що я українець…» [Архівовано 2 квітня 2015 у Wayback Machine.]
• М. М. Вегеш Довганич Омелян Дмитрович [Архівовано 10 грудня 2021 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2023. — ISBN 966-02-2074-X.