Онацький Євген Дометійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Євген Дометійович Онацький
Onatskyi Yevhen.jpg

Євген Онацький

Народився 13 січня 1894(1894-01-13)
м. Глухів, нині Україна
Помер 27 жовтня 1979(1979-10-27) (85 років)
м. Буенос-Айрес, Аргентина Аргентина
Національність українець
Діяльність громадський діяч, науковець, журналіст

Євге́н Доме́тійович Она́цький (13 січня 1894, Глухів — 27 жовтня 1979, м. Буенос-Айрес, Аргентина) — український націоналіст, журналіст і науковець, громадський діяч, член Української Центральної Ради, учасник української революції 1917–1921 років, провідний діяч Організації Українських Націоналістів. Голова прес-бюро у дипломатичному представництві УНР у Римі. Співробітник періодичних видань США та Канади. Син українського історика Дометія Онацького.

Біографія[ред.ред. код]

Народився 13 січня 1894 року в м Глухові, нині Україна.

1904 р. сім'я Онацьких переїхала до Кам'янця-Подільського, де Євген навчався в гімназії, яку закінчив 1912 р. зі срібною медаллю.

У 19121917 рр. Євген Онацький навчався на історико-філософському факультеті Київського університету і був членом Наукового товариства ім. Т. Шевченка. Під час навчання брав активну участь в суспільно-громадській роботі і в 19171918 рр. став провідним членом в об'єднаному керівництві всіх вищих шкіл Києва — Головної Студентської Ради. 1917 р. також увійшов до складу Української Центральної Ради як представник українського студентства і невдовзі був призначений до її Секретаріату. Євген Онацький брав активну участь у Всеукраїнському Національному Конгресі, що був скликаний Центральною Радою в Києві 17-24 квітня 1917 р.

У березні 1918 р. Онацький тимчасово відійшов від політичної діяльності, але вже 1919 р. був у складі урядової делегації УНР на Мирній конференції в Парижі.

Після поразки визвольного руху (19171920) Онацький разом з дружиною переїхав до Риму, де очолив пресове бюро української дипломатичної місії та був редактором її часопису «La voce del Ucraina». В міжвоєнний період Євген Онацький співпрацював з українськими періодичними виданнями «Розбудова нації» (будучи провідним співробітником цього головного теоретичного органу ОУН), «Новий клич», «Новий шлях», редагував бюлетень «Голос України», був кореспондентом часописів «Діло», «Свобода», «Новий час», «Український голос» та ін.

1929 р. Онацький, близько познайомившись з Головою Проводу ОУН полковником Євгеном Коновальцем, став одним з найближчих його співробітників та дорадників і, незабаром, — представником ОУН В Італії. З цього часу Онацький (псевдоніми «Дометенко», «Винар», «Італ», «Тарас») стає постійним співробітником націоналістичного журналу «Розбудова нації», який видавався у Празі Миколою Сціборським та Володимиром Мартинцем. В 30-х рр. був одним із найбільш прихильних до італійського фашизму діячів ОУН та найактивнішим його пропагандистом[1].

З 1936 р. до 1940 р. професор Онацький викладає українську мову у Вищому Східному інституті в Неаполі, а з 1940 р. і аж до арешту німцями викладає у Римському університеті. 29 вересня 1943 р. німецька окупаційна адміністрація в Італії заарештувала Онацького як визначного українського націоналістичного діяча за його постійне критичне ставлення до німецького націонал-соціалізму: відбув в ув'язнення спочатку в Італії, а потім в Берліні та Оранієнбурзі.

Навесні 1947 року Онацький емігрував до столиці Аргентини Буенос-Айреса, де продовжує свою наукову, журналістську і політичну діяльність. 1949 року Онацький стає одним з засновників і першим головою Спілки українських науковців, митців та літераторів в Буенос-Айресі. Він працює редактором і директором тижневика «Наш клич» (1947-1963), редагує календарі-альманахи товариства «Відродження» (1949-1961) та православний щомісячник «Дзвін» (1953-1957), працює над укладанням 8-томної «Української малої енциклопедії», яка вийшла друком у 1957-1967 роках.

1953 р. професора Онацького обрано головою Української Центральної Репрезентації (українського координаційного центру) в Аргентині, цю посаду він займав до 1960 року. У 19601963 рр. очолював Головну Раду УЦР.

1964 року Онацький через проблеми з зором відійшов від активного громадського життя.

Помер професор Онацький 27 жовтня 1979 р. на 85 році життя після тривалої та тяжкої хвороби. Поховано в Буенос-Айресі (Аргентина).

Праці[ред.ред. код]

Автор історико-культурних праць, спогадів, статей про діячів української історії та світової літератури: «Українська теоретикопрактична граматика для італійців» (1937), «Чарівне коло та ритуальне оголення» (1938), «Словник українсько-італійський» (1941), «Сторінки з римського щоденника» (1942–1943), «Завзяття чи спокуса самовиправдання» (1956), «Очима душі — голосом серця» (1956), «Записки українського журналіста і дипломата за 1918–1921 рр.» (1964, 1967), «Портрети в профіль» (1965).

  • «Українська теоретично-практична граматика для італійців» (1937).
  • «Studi di Storia e di Cultura Ucraina» (1939).
  • «Словник українсько-італійський» (1941).
  • «Наше національне ім'я - Наш національний герб» (1949).
  • «Записки українського журналіста і дипломата за 19191921 рр.».
  • «Завзяття чи спокуса самовиправдання».
  • «З чужого поля».
  • «Шляхом на Роттердам», Буенос-Айрес, 1983.
  • Мемуарні «Сторінки Римського Щоденника», «Записки українського журналіста і дипломата», «У Вічному Місті» та ін.
  • Походження Полетик // Україна. – 1917. – Кн. 1–2.
  • Ще про автора «Исторіи Русов» // Наше минуле. – 1918. – № 1.
  • До питання про монети в Україні в XVI ст. // Наше минуле. – 1918. – № 2.
  • Українська дипломатична місія в Італії. – Прага, 1941.
  • Основи суспільного ладу. – Прага, 1941; Буенос-Айрес, 1949.
  • Портрети в профіль. – Чікаґо, 1965.
  • По похилій площі. Записки журналіста і дипломата, частина 1–2. – Мюнхен, 1964–

1969.

  • Їду до Арґентіни. – Вінніпег, 1971.

Найважливішим науковим твором професора Онацького вважається «Українська мала енциклопедія», яка складається з 8 томів. «УМЕ» була надрукована в Буенос-Айресі за сприяння УАПЦ протягом 19571967 рр.

  • Українська мала енциклопедія. Том І (2016, "Університетське видавництво ПУЛЬСАРИ")

Вшанування пам'яті[ред.ред. код]

В Чернігові та Глухові існують вулиці, названі на честь Євгена Онацького.

Примітки[ред.ред. код]

Джерела та література[ред.ред. код]

  • Здобуття Батьківщини: життя та творчість Євгена Онацького: наук.-попул. нарис / Тамара Демченко. — Чернігів: Освітній центр, 2016. — 184 с. — 200 пр. — ISBN 979-966-340-509-8
  • Бібліографія праць професора Євгена Онацького. 1917—1964 / Укл. М. Гаврилюк. — Буенос-Айрес: б. в., 1964. — 59 с.
  • Верстюк Т., Осташко Т. Діячі Української Центральної Ради. — К., 1998. — С. 140.
  • Винар Л. Євген Онацький — чесність з нацією (1894—1979) // Український історик. — 1980. — № 01-04.
  • Онацький Євген // Енциклопедія Українознавства: Словник. частина / Голов. ред. В. Кубійович. — Перевидання в Україні. — Львів : Наукове товариство ім. Шевченка у Львові, 1996. — Т. 5. — С. 1854.
  • Онацький Євген // Українські письменники діаспори: Матеріали до біобібліографічного словника / Авт.-укл.: О. Білик, Г. Гамалій, Ф. -Погребенник. — К., 2007. — Част. 2.– С. 97-98.
  • Українська діаспора: літературні постаті, твори, біобібліографічні відомості / Упорядк. В. А. Просалової. — Донецьк : Східний видавничий дім, 2012. — 516 с.
  • Червак Богдан. Євген Онацький — універсалізм і європейськість // Кам'янець-Подільський вісник. — 1996. — 13 січня. — С. 5.
  • Ясь О. Онацький Євген Дометійович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2010. — Т. 7 : Мл — О. — С. 596. — ISBN 978-966-00-1061-1.
  • Підкова І., Шуст Р. Онацький Євген // Довідник з історії України. — К., 2001.
  • Сеник Я. Онацький Євген // Українська журналістика в іменах, вип. 5. — Львів, 1998.

Література[ред.ред. код]

  • В. М. Матвієнко. Онацький Євген Дометійович // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т./Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К.:Знання України, 2004 — Т.2 — 812с. ISBN 966-316-045-4
  • І. Патриляк. Онацький Євген // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — с.513 ISBN 978-966-611-818-2

Посилання[ред.ред. код]