Онищук Антін Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Антін Іванович Онищук
Народився 7 червня 1883(1883-06-07)
Коломия, нині
Помер 29 жовтня 1937(1937-10-29) (54 роки)
СРСР
Громадянство Австро-Угорщина Австро-УгорщинаЗУНР ЗУНРСРСР СРСР
Національність українець
Діяльність педагог
Відомий завдяки етнограф
фольклорист
дослідник
Alma mater Станіславська вчительська гімназія
У шлюбі з Ядвіга Онищук
Діти Ольга Антонівна Онищук
Іванна-Наталія Антонівна Онищук
Мирослава Антонівна Онищук
Онуки:
Коперльос Емілія
Гузенко Лідія

Онищук Антін Іванович (7 червня 1883, Коломия — 29 жовтня 1937) — український етнограф, фольклорист, дослідник Гуцульщини та українського гончарства[1].

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився Антін Онищук у Коломиї 7 червня 1883 року.

1901 року закінчив Станиславівську вчительську гімназію і поїхав працювати у село Зелениця, що в Ґорґанах. Створив у селі початкову школу (до 1-го класу пішло 16 учнів) й став у ній першим учителем.

Навчав місцевих селян вирощувати в особливих кліматичних умовах гір високоврожайні сорти картоплі та племінну худобу. Створив у селі читальню «Просвіти», допоміг селянам відкрити крамничку й організувати позичкову касу.

Школа у селі Зелениця.

Під впливом Володимира Гнатюка зайнявся фольклористичними дослідженнями.

У 1912 році, з ініціативи Антона Онищука, у Снятині в Окружному Відділі «Взаїмної помочі галицьких і буковинських учителів і учительок» було засновано етнографічну секцію. Учасники секції записували фольклор, збирали предмети декоративно-ужиткового мистецтва, зокрема дитячі забавки[2].

Антін Онищук сформував колекції: «забавки (хлопців) їхнього власноручного виробу» — 16 предметів, та «бички» (новорічна забава-ворожіння за участю хлопців) — 22 предмети у селі Прутівка (до 1947 р. Карлів) Снятинського району Івано-Франківської області; Антіном Онищуком та Марією Слюзарівною — «забавки (дівчат) їхнього власноручного виробу» — 14 предметів у селах Прутівка, Іллінці, Тулуків Снятинського району Івано-Франківської області. Збірка готувалася до експонування на Виставці домашнього промислу в Коломиї 1912 року, після чого збирачі мали намір подарувати її Музеєві старинностей Наукового товариства ім. Шевченка у Львові.[3].

Автор праць «Матеріали до гуцульської демонології», «Останки первісної культури гуцулів», «Народна пожива в Зелениці», «Народний календар у Зелениці та вірування, що в'яжуться з поодинокими днями у році». Вони були високо оцінені Гнатюком і частково опубліковані в редагованому ним «Етнографічному збірнику» (частину записів не опубліковано, зберегаються в архівах).[4]

До 1914 р. — співробітник Етнографічної Комісії НТШ у Львові[1].

У Першу світову війну був мобілізований у австрійську армію — служив санітаром.

В час існування ЗУНР — Делегат Української Національної Ради ЗУНР від Снятинського повіту.[5] Після війни опинився на теренах УСРР[4].

У 1920-ті рр.  співробітник Кабінету антропології етнології ім. Ф. Вовка при ВУАН, учений секретар Етнографічної комісії ВУАН, потім старший науковий співробітник Всеукраїнського історичного музею у Києві (Українського державного історичного музею)[1]. На цій посаді був причетним до переслідування Д. Щербаківського[6].

У фондах Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Рильського зберігається клопотання керівництва Музею антропології та етнології до Комітету допомоги вченим, де, зокрема, йдеться: «З огляду на те, що вчений спеціаліст Антін Іванович Онищук, що зараз перебуває на Чернігівщині, виконуючи спеціальне доручення щодо збирання етнографічного матеріалу, залишився майже зовсім без чобіт, а при тому ще й не може прибути до Києва з приводу нездужання — Музей звертається до Комітету з проханням не відмовити видати одну пару взуття для передачі А. І. Онищукові».

Сприяв виданню «Етнографічного вісника ВУАН»[4].

Засланий 1934 року[1].

7 серпня 1937 року заарештований НКВД. Утримувався у Лук'янівській в'язниці в Києві.

Постановою Народного комісара внутрішніх справ СРСР і прокурора СРСР від 14 жовтня 1937 р. засуджений до розстрілу. Підстава — ст. 54-1-а (зрада Батьківщині) та ст. 54-23 (активна діяльність проти революційного руху при цараті та під час громадянської війни) Кримінального кодексу УРСР[4]. Вирок виконали 29 жовтня 1937 р.

Як вважають, похований у Биківнянському лісі.

Реабілітація[ред. | ред. код]

3 серпня 1983 року родина Антона Онищука отримала довідку: «Дело по обвинению Онищука А. И., 1883 года рождения, до ареста 7 августа 1937 года работавшего старшим научным сотрудником Укр. государственного исторического музея в городе Киеве, пересмотрено военным трибуналом Киевского военного округа 29 июля 1983 г. … Онищук А. И. по данному делу реабилитирован посмертно».

Родина[ред. | ред. код]

  • Дружина — Ядвіга Онищук
  • Доньки:
    • Ольга Антонівна Онищук
    • Наталія-Іоанна Антонівна Онищук
    • Мирослава Антонівна Онищук
  • Онуки:
    • Онука — Гузенко Лідія, вчителька-пенсіонерка, мешкає в Києві[4].

Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]

У жовтні 2002 року, з нагоди 120 річчя від дня народження, в селі Черник було вставлено пам'ятник Антону Онищуку  – першому вчителю та засновнику Черниківської школи. У цей же ж день в школі відкрився музей, де зараз зберігаються письмові перекази Онищука, в яких він записував історію села, різні легенди та багато іншого.

Доробок[ред. | ред. код]

  • Антін Онищук. Матеріяли до гуцульської демонольоґії. Записав в Зеленици, Надвірнянського повіта, 1907—1908 рр. […] народний учитель. Материяли до української етнольоґії. — Львів, 1909. — Т. XI. — Ч. 2. — С. 1—139.
  • Антін Онищук. Останки первісної культури у Гуцулів. Записано в Зеленій, Надвірнянського повіту. Матеріяли до української етнольоґії. — Львів, 1912. — Т. XV. — С. 159—177.
  • Антін Онищук. З народнього життя Гуцулів. Матеріали до українсько-руської етнології. — Львів, 1912. — Т. XV. — С. 90–158.
  • Антін Онищук. Народний календар у Зеленици, Надвірнянського повіту (на Гуцульщинї). Матеріяли до української етнольоґії. — Львів, 1912. —Т. XV. — С.1—61.

Література[ред. | ред. код]

  • Петро Арсенич. Етнографічна діяльність Антона Онищука // Народна творчість та етнографія, № 4, 1989

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г Абетковий іменний покажчик до: Листування Володимира Гнатюка з Михайлом Грушевським [Архівовано 16 лютого 2013 у Wayback Machine.] // Старожитності Південної України. — Запоріжжя, 2006. — Вип. 16.
  2. . Товариство «Взаїмна поміч українського вчительства» 1905—1930. — Львів: накладом «Взаїмної помочі українського вчительства», 1932. — 339 с. + 23 с.
  3. Інвентарна книжка Етнографічного музею Наукового товариства ім. Шевченка. — № ІІ.
  4. а б в г д Іван Крайній. Етнограф без чобіт як різновид «ворогів народу» // Україна молода, № 4, 12.01.2011. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 31 січня 2011. 
  5. Додатки / ОРГАНІЗАЦІЯ ЦИВІЛЬНОЇ ВЛАДИ ЗУНР У ПОВІТАХ ГАЛИЧИНИ (ЛИСТОПАД — ГРУДЕНЬ 1918 РОКУ). Архів оригіналу за 7 жовтня 2014. Процитовано 23 лютого 2015. 
  6. Блог історика: 1927 рік. Самогубство Данила Щербаківського. BBC News. 6 червня 2017. Архів оригіналу за 8 лютого 2018. Процитовано 5 червня 2021. 

Посилання[ред. | ред. код]