Онна-бугейся

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
«Актор кабукі в ролі войовниці Томое Годзен». Художник Утагава Тойокуні, 1800

Жінка-самурай (яп. 女武芸者 онна-буґейся) — жінка, що належала до стану самураїв у феодальній Японії, навчена володінню зброєю, що брала участь у битвах нарівні з чоловіками.

Термін[ред. | ред. код]

Термін складається з слів: онна () — «жінка» і буґейшя (武芸者) — «людина бойових мистецтв». Вживання виразу «жінка-самурай» є семантично неправильним, оскільки слово самурай () використовується тільки щодо чоловіків. Аналогічним чином, неправильно говорити онна-бусі[1], оскільки частина слова буші (武士), ієрогліф ші (), застосовується в ідіоматичних виразах у значенні «чоловік» (для порівняння: 紳士 шінші — джентльмен, 同士 доші — друг, 紳士服 шіншіфуку — чоловічий одяг).

Крім того, до жінок із стану самураїв може застосовуватися термін буке-но-онна (武家の女), що означає «жінка з класу буке (буші)», але на відміну від «онна-буґейшя», він не означає, що жінка реально брала участь у битвах нарівні з чоловіками, а лише говорить про її походження і, можливо, про те, що вона отримала традиційний для жінки самурайського класу мінімум знань у рукопашній боротьбі і фехтуванні.

Знамениті онна-буґейся[ред. | ред. код]

Буке-но-онна: навички та вимоги[ред. | ред. код]

Утаґава Кунійосі, «Ісі-йо, дружина Обосі Йосіо» з наґіната, 1848

Від звичайних представниць стану самураїв не очікували участі у боях, але, тим не менш, від жінки вимагалося вміти захистити себе і будинок та навчити дітей. За бушідо, першим обов'язком жінки-самурая вважалося служіння своєму чоловікові. Кодекс бушідо вихваляв також жінок, «які були здатні піднятися вище недосконалості та недоліків, властивих їхній статі, і проявити героїчну силу духу, яка могла б бути гідною найбільш хоробрих і шляхетних чоловіків».[4]

Зі зброї жінок вчили користуватися здебільшого наґіната (мистецтво наґінатадзюцу), а також списом ярі, ланцюгами і мотузками. Замість катана вони мали танто. «Звичайним місцем зберігання списа слугувало місце над дверима в оселі, оскільки таким чином жінка отримувала можливість використати його проти атакуючих ворогів або будь-якого непроханого гостя, що проник у будинок. Також жінки з не меншою майстерністю вміли поводитися з коротким кинджалом (кайкен), який, подібно до вакідзаші воїнів-чоловіків, завжди носили при собі — у рукаві чи за поясом. Кайкен може завдавати блискавичні удари у ближньому бою, та його можна кидати із летальною швидкістю»[5]. Це лезо ритуально дарували у день досягнення дівчиною повноліття (у 12 років)[4].

Також кайкен був необхідний у скоєнні ритуального самогубства (жіночий варіант має назву дзіґай і був поширений так само широко, як і сеппуку у чоловіків) — щоб перерізати собі горло. Ще одним суворим правилом ритуалу було обов'язкове зв'язування власних щиколоток, щоб і після смерті виглядати пристойно. Коли виникала реальна загроза потрапити в полон до ворога, жінки зі стану самураїв не лише рішуче приймали смерть від рук родичів-чоловіків або їх командирів, але й вбивали чоловіків, якщо ті з якоїсь причини не могли чи не бажали виконати сеппуку, і не щадили в такій ситуації ні себе, ні своїх дітей.

За необхідності, самурайські жінки брали на себе обов'язки зі здійснення помсти, яка вважалася єдино можливою реакцією (згідно з японським тлумаченням конфуціанства) на образу або вбивство пана. «Навіть упродовж застійного періоду сьоґунату Токуґава жінки суворо дотримувалися принципу безумовної відданості клану — часом навіть суворіше за чоловіків»[5].

Подібна ситуація зберігалася в XI—XVII ст. На початку XIII століття жінкам законодавчо надані рівні права спадкування з братами і право заповідати майно. Однак до XVII століття повага до жінок у самурайських родах помітно зменшилася. Їх становище погіршилося, внаслідок чого вони перетворилися на пішачок на матримоніальному ринку (що особливо помітно поряд із загальною тенденцією до гомосексуальності серед самураїв)[6]. Тим не менш, стійкість духу і звички до навчання в самурайських сім'ях зберігалися, про що свідчать записи про громадянську війну Бошін, коли під час оборони своїх хан у Айдзу (1868 рік) деякі жінки потрясли співвітчизників своїми подвигами[7].

У культурі[ред. | ред. код]

Онна-буґейся часто з'являються в історичних драмах дзідайґекі. Так, в телесеріалі «Кенкаку Сьобай» з'являється подібна персонажка на ім'я Сасакі Міфую, і один із ранніх епізодів серіалу має назву «Онна-буґейся».

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Onna Bushi. The female warrior. Архів оригіналу за 8 жовтня 2007. Процитовано 30 квітня 2009. 
  2. а б Famous Women of Japanese History. SamuraiArchives.org. Архів оригіналу за 27 березня 2012. Процитовано 30 квітня 2009. 
  3. Ellis Amdur. Women Warriors of Japan: The Role of the Arms-Bearing Women in Japanese History // Journal of Asian Martial Arts : журнал. — 1996. — Т. 5, № 2. Архівовано з джерела 6 жовтня 2008. Процитовано 2018-02-18.
  4. а б Inazo Nitobe. Chapter XIV. The Training and Position of Woman // Bushido, The Soul of Japan: An Exposition of Japanese Thought. — New York : G. P. Putnam's Sons, 1905. — С. 140.
  5. а б Женщины-самураи. Архів оригіналу за 16 квітня 2012. Процитовано 30 квітня 2009. 
  6. Female samurai. SamuraiWeapons.org. Архів оригіналу за 27 березня 2012. Процитовано 30 квітня 2009. 
  7. The Aizu Women's Brigade and Fighting Women. ShinsengumiHQ.com. Архів оригіналу за 29 грудня 2006. Процитовано 30 квітня 2009. 

Посилання[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]