Онуфрій Криницький

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
о. Онуфрій Криницький
Криницький Онуфрій Андрійович
Онуфрій Криницький.jpg
Портрет Онуфрія Криницького авторства Алоїзія Рейхана, 1850-ті рр.
Основні відомості
Народження 12 червня 1791(1791-06-12)
с. Криве, нині Горлицький повіт Малопольське воєводство Польща
Країна: Flag of the Russian Empire (black-yellow-white).svg Російська імперія
Flaga Rzeczypospolitej Obojga Narodow ogolna.svg Річ Посполита
Альма-матер: Віденський університет
Заклад: Львівський університет
Конфесія: УГКЦ
Смерть: 8 квітня 1867(1867-04-08) (75 років)
с. Жовтанці, нині Кам'янка-Бузький район Львівська область Україна
Праці й досягнення
Рід діяльності: священик
Основні інтереси: церковна історія, біблістика, східні мови
Звання: професор
Ступінь: доктор богослов'я
Титул: Ректор Львівського університету
(18331834, 18551856, 18581859)
Нагороди:
Кавалер лицарського хреста ордена Франца Йосифа
Онуфрій Криницький у Вікісховищі?

Онуфрій Криницький (12 червня 1791, Криве, нині Горлицький повіт Малопольське воєводство Польща — 8 квітня 1867, Жовтанці) — український церковний і громадський діяч полонофільського спрямування, греко-католицький священик, професор, педагог, доктор богослов'я, декан і ректор Львівського університету (в 1833—1834, 1855—1856, 1858—1859 роках). Активіст Руського собору. Капелан «Руського батальйону гірських стрільців» (1849).

Життєпис[ред. | ред. код]

Освіта[ред. | ред. код]

Народився в сім'ї греко-католицького священика пароха в с. Криве[1] (пол. Krzywa) о. Андрія Криницького. Мав рідного брата Петра, який пізніше був священиком у с. Жовтанці. Навчався в Кошицях і Львівському університеті, який тимчасово з причини наполеонівських воєн був перетворений на ліцей. У 1811 до 1815 роках навчався у греко-католицькій семінарії-конвікті у Відні (тоді т. зв. нім. Das Kaiserliche und königliche Stadtkonvikt) і у Віденському університеті здобув ступінь доктора богослов'я (11 грудня 1815)[2].

Педагогічна діяльність[ред. | ред. код]

Наступного року став префектом Львівської греко-католицької духовної семінарії, а ще через рік суплентом (помічником) професора церковної історії у Львівському університеті і катехитом реальної школи. У 1819 році, отримавши посаду звичайного професора, розпочав довголітню (до 1861 року) викладацьку кар'єру[3]. Церковну історію спочатку викладав за працею Маттіаса Даннемаєра «Introductio in historiam Ecclesiae christianae universam, usibus academicis accomodata» (1778), яку в 1834 році міністерство відмінило, і запропонувало натомість новіший підручник Антона Кляйна «Historia Ecclesiae Chriatianae a nativitate Salvatoris» (1828)[4]. Від 1821 до 1826 був заступником професора біблійних мов, а від 1834 до 1839 року був професором біблійних студій для слабших студентів греко-католицької семінарії. У 1831 році отримав титул почесного крилошанина Перемишльської греко-католицької капітули[5].

Шістнадцять разів о. Онуфрій Криницький очолював богословський факультет Львівського університету[6]. Тричі академічний сенат університету обирав його на посаду ректора: 1833—1834, 1855—1856, 1858—1859. Ще в 1822 році митрополит Михайло Левицький хотів зробити його ректором семінарії, але Криницький вирішив залишитись професором. У 1847 році за підтримки графа Штадіона отримав посаду цензора книг бібліотеки Оссолінських[5].

Політична діяльність[ред. | ред. код]

Портрет Онуфрія Криницького авторства Івана Вендзиловича, 1837 рік

Як ректор університету, Криницький брав участь у засіданнях Галицького станового сейму, зокрема у 1833 році з його поручення і підтримки розглядалося там питання створення медичного факультету у Львівському університеті:

« ...Оскільки не лише в часі холери виявлено брак лікарів, але й у звичайному стані здоров'я багато околиць не мають лікарської опіки, просимо Вашу Цісарсько-Королівську Величність відкрити медичний факультет у Львівському університеті, або якщо це не можливо, то збільшити для галицької молоді кількість стипендій на медичному факультеті Віденського університету...[7] »

У період «Весни народів» о. Криницький був членом польської Центральної національної ради та членом польської депутації Національного комітету з програмою національного руху Галичини, оформленої у вигляді адреси імператору Францу Йосифу I. Серед вимог цієї програми були скасування панщини і ліквідація кріпацтва, автономія Галичини та введення польської мови в школах і державній адміністрації, видалення іноземних чиновників, проголошення демократичних свобод, введення рівності громадян перед законом і реорганізація провінційного сейму. Брав участь в підготовці другої петиції імператору від 6 травня 1848 року[8].

Отець-доктор Онуфрій Криницький був одним із перших українських військових капеланів. У 1849 році він здійснював духовну опіку над збройним формуванням, так званим, «Руським батальйоном гірських стрільців», створеним у березні того ж року з метою оборони південних кордонів Галичини від нападів угорських повстанців Лайоша Кошута[9].

Останні роки[ред. | ред. код]

Після виходу на пенсію (1861), проживав у с. Жовтанці, де раніше його брат Петро Криницький (*1802 —†1854)[10] мав парафію, і допомагав місцевому парохові в душпастирській праці[11]. Помер у Жовтанцях[12][13] 8 квітня (за іншою версією 1 квітня[14]) 1867 року[10].

Нагороди[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. За тогочасним адміністративним поділом с. Криве належало до Ясельського повіту.
  2. Dmytro Blažejovskyj. Byzantine Kyivan rite students… — P. 292.
  3. Ludwik Finkel. Historya Uniwersytetu Lwowskiego… część I: do 1869 r. — S. 264.
  4. Bogdan Horbal. Obecność Łemków w nauce i kulturze polskiej // Łemkowie (pod redakcją Beaty Machul-Telus). — Warszawa 2013. — S. 152.
  5. а б Ludwik Finkel. Historya Uniwersytetu Lwowskiego… część I: do 1869 r. — S. 265.
  6. У 1821/1822, 1822/1823, 1825/1826, 1830/1831, 1832/1833, 1833/1834, 1840/1841, 1844/1845, 1849/1850—1855/1856, 1858/1859 роках — див. Ludwik Finkel. Historya Uniwersytetu Lwowskiego… część I: do 1869 r. — S. 346.
  7. Stanisław Starzyński. Historya Uniwersytetu Lwowskiego… część ІI: 1869—1894. — S. 122.
  8. Олег Турій. Національне і політичне полонофільство серед греко-католицького духовенства Галичини під час революції 1848—1849 років // Записки Наукового товариства імені Шевченка. — Том ССХХVIII. Праці Історико-філософської секції. — Львів 1994. — С. 185.
  9. Духовна опіка воїнів греко-католиків у ХІХ – на початку ХХ століття | Департамент військового капеланства. kapelanstvo.org.ua. Процитовано 2016-10-12. 
  10. а б Дмитро Блажейовський. Історичний Шематизм Перемишльської Єпархії… ― С. 722.
  11. Макарій Каровець. Українці — ректори Львівського університету… — С. 8.
  12. Кри-Кру. Енциклопедія українознавства. Словникова частина. Том 3. litopys.org.ua. Процитовано 2016-10-12. 
  13. Криницький Онуфрій // Енциклопедичний словник Лемківщини… — С. 323.
  14. Tadeusz Mikołaj Trajdos. Kryniccy w świetle herbarzy. — S. 31.
  15. Hof- und Staatshandbuch der Österreichisch-Ungarischen Monarchie für das Jahr 1866. — Wien, 1866. — S. 84.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Дмитро Блажейовський. Історичний Шематизм Перемишльської Єпархії з включенням Апостольської Адміністратури Лемківщини (1828—1939). ― Львів: Каменяр, 1995. ― 1008 с. (англ.)
  • Макарій Каровець. Українці — ректори Львівського університету. — Жовква 1936. — С. 7—8.
  • Іван Красовський, Іван Челак. Енциклопедичний словник Лемківщини. — Львів 2013. — 751 с. ISBN 978-617-664-028-8
  • Dmytro Blažejovskyj. Byzantine Kyivan rite students in Pontifical Colleges, and Seminaries, Universities and Institutes of Central and Western Europe (1576—1983). — AOSBM, Sectio I. — Vol. 43. — Rome 1984. — 366 p. (англ.).
  • Ludwik Finkel, Stanisław Starzyński. Historya Uniwersytetu Lwowskiego. — Lwów 1894. (пол.)