Опарипси

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Опарипси
Успенська церква (мур.), с.Опарипси - П. Бенедюк.jpg
Країна Україна Україна
Область Рівненська область
Район/міськрада Радивилівський район
Рада/громада Бугаївська сільська рада
Код КОАТУУ 5625881604
Облікова картка с. Опарипси 
Основні дані
Засноване 1545
Населення 799
Площа 1,367 км²
Густота населення 584,49 осіб/км²
Поштовий індекс 35506
Телефонний код +380 3633
Географічні дані
Географічні координати 50°08′08″ пн. ш. 25°13′59″ сх. д. / 50.13556° пн. ш. 25.23306° сх. д. / 50.13556; 25.23306Координати: 50°08′08″ пн. ш. 25°13′59″ сх. д. / 50.13556° пн. ш. 25.23306° сх. д. / 50.13556; 25.23306
Середня висота
над рівнем моря
218 м
Водойми р. Слонівка
Місцева влада
Адреса ради 35561, Рівненська обл., Радивилівський р-н, с. Бугаївка, вул. Шевченка, 36, тел. 26-3-83
Карта
Опарипси. Карта розташування: Україна
Опарипси
Опарипси
Опарипси. Карта розташування: Рівненська область
Опарипси
Опарипси
Мапа

Опа́рипси — село в Україні, в Радивилівському районі Рівненської області. Населення становить 799 осіб. Належить до Бугаївської сільської ради.

Історія[ред. | ред. код]

Уперше згадане в опису Луцького окружного замку за 1545 рік — там у числі городень (маєтків) значиться й городня Олександра з «Опаріпес» Коритенського, а також городня Андрія Русиновича і брата його з Опаріпес і з Немирова. Легенда пояснює досить незвичну назву села так: воно було придбане у власність за пару добрих псів. На думку історика Д.Чобота, в основі назви — фракійсько-дакійське слово «пара» у значенні «брід». Оскільки після підкорення Волині та Подністров'я готські племена заволоділи Фракією та Дакією (нині територія Румунії), у походах завойовників брали участь і тамтешні поневолені народи, вони й могли занести на наші землі свої назви.

Опарипси розташовані при річці Слонівці, хоча в минулому столітті волинський краєзнавець М. Теодорович записав: «…при речке Лоновке». Належали тоді до Радивилівської волості Кременецького повіту.

З 1795 року село опинилося майже при самому кордоні Російської імперії. Поблизу діяв митний пост, проходила лінія нагляду прикордонної варти. І все ж це не могло зашкодити нелегальному переходові кордону, контрабанді. Окремі сільчани підзаробляли тим, що виконували роль провідників. У 1805 p. через Опарипси йшли війська Михайла Кутузова.

Документи[ред. | ред. код]

Зберігся цікавий для нас документ від 10 січня 1611 року — скарга київського гродського судді Михайла Сили-Новицького до Житомирського замкового уряду про вбивство урядника Петра Новицького підданими княгині Софії Ружинської в орендованому нею маєтку — селі Опарипсах Кременецького повіту та свідчення про це возного Яна Вишинського. Дізнаємося, що був той Петро Новицький з повіту Мстиславського. Приїхав в Опарипси опівдні 30 грудня попереднього, 1610 року. Але селяни вчинили бунт, почали бити урядника, а хлоп того ж села Іван Космач убив його. Як покарали бунтарів, не знаємо. Але відомо: за легке поранення шляхтича селянинові — за чинним тоді Литовським Статутом — відрубували руку, а за важке — страчували.

Певне уявлення про село дає і скарга солдатки Анастасії Зайцевої від 17 вересня 1845 p., яка збереглася в Центральному державному архіві України (ф. 442, оп. 452, с. 85). Жила жінка в Опарипсах, що належали тоді генеральші Турно. Чоловік Анастасії служив каноніром (солдатом артилерії) у Радивилівському військовому загоні. Жінка скаржиться у військове міністерство (звідти лист переслали київському генерал-губернатору Д. Бібікову) на те, що перебуває в щонайбіднішому становищі. Так само живуть родичі, зокрема, сестра Текля Гаврилюк, удова. Доводиться відбувати дуже обтяжливу панщину і різні повинності, стягують подушне, рекрутське та інші платежі, із кожної душі більше чотирьох карбованців сріблом щорічно.

«Ганяють щоденно з різками заказні на панщину, — говориться в скарзі, — на відбування шарварків — по 12 днів; майже без ліку щодня стягують ще, окрім згаданих платежів, на сотських, десятських, подорожчину, а також обтяжують виробленням різного прядива (як-от конопель, льону), та ще по одному корцю проса».

Як бачимо, в ті часи в тутешніх місцях вирощували льон, коноплі. Коли за Анастасію спробував заступитися її чоловік, поміщики Твардовський та Гашинський хотіли його закувати в кайдани і заслати в Санкт-Петербург, а жінку відправити на поселення.

Для кращого розуміння змісту скарги варто зазначити, що шарварки являли собою додаткову до панщини повинність щодо будівництва й ремонту мостів, шляхів, панських будинків тощо. Десятські й сотські були виборними посадовими особами із селян для виконання поліцейських та різних громадських обов'язків. Корець проса — це 100 кілограмів. Для малоземельного селянина — чимало.[1].

Персоналії[ред. | ред. код]

  • Євген Максимович Боровий (1925–2004) — доктор медичних наук, заслужений лікар України, завідуючий відділенням хірургії Рівненської обласної клінічної лікарні.
  • Віктор Петрович Гонтарь (1905–1987) — заслужений діяч мистецтв України, директор театрів Російської драми і Київської опери.
  • Боровий Максим Михайлович — офіцер царської армії, полковник війська Української Народної Республіки, згноєний НКВД в болотах Комі АРСР.

Учасники бойових дій Другої світової війни[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. (Із книги «Радивилів» В.Ящука, Рівне, 2004)

Посилання[ред. | ред. код]